Громадські активісти оголосили міністра культури України ворогом української культури. Як казав Жванєцкій, що охороняєш, те і маєш. Підстава – дозвіл на знесення будинків на Андріївському та постанова про скасування українського дубляжу.
Читайте також: Пастух, щоби вовк не дрімав
Днями давали з цього приводу інтерв’ю якомусь російському виданню і раптом почули: «Ворог культури? А це не нагадує «ворогів народу»?» Й одразу згадалися буремний 2007-й, збори «Україна – зона культурного лиха», де це високе звання було затверджено, та аргументація противників, мовляв, не треба шукати ворогів, бо нагадує 1937 рік. Виявляється, це характерно не тільки для української, а й для російської інтелігенції.
Ну що ж, настав час розібратися з питанням ворогів. Бо виходить парадоксальна ситуація: вороги є, але називати їх так не можна. Ось візьмімо, наприклад, міністра Табачника. Як кваліфікувати його дії щодо української мови і культури? Є пропозиція вважати їх ворожими.
Ну а як назвати того, хто чинить ворожі дії?
І взагалі чи гріх назвати ворога ворогом, а друга другом?
Звісно, коли хтось грабує вас особисто, ви маєте право боронитися всіма доступними засобами включно з підручними вилами. А якщо нищать культуру? Як їй захищатися? Культура і мистецтво оперують образами, словами, емоціями, то чим вони мають боронитися? Тими самими словами та образами. Не вилами ж, справді. Влучне слово іноді буває сильнішим за зброю – не будемо тут цитувати Лесю Українку, бо всі її в школі вчили.
Отже, назвати людину артистом – це одне, а додати слово «народний» – виходить зовсім інше. Звання – традиційна царина культури, мабуть, із княжих часів, коли існували «придворні» музиканти, мудреці, поети. І в наш час є Народні художники, Заслужені діячі, Лауреати премії. То чому не може існувати звання Ворога, якщо людина насправді заслужила?
Читайте також: На Десятинній кияни захищали Київ, а "Беркут" – Ахметова
Інше питання – чому в теперішньому уряді так багато Ворогів української культури? Нагадаємо, що Азаров і Табачник були удостоєні цього звання ще 2007 року за те, що виганяли з приміщень музеї, театри, книгарні, архіви. Тепер до них приєднався Кулиняк – відповідно до резолюції на акції протесту (проти скасування українського дубляжу. – Ред.) під Кабміном. Ну а ті, хто не був на ній, можуть додати свій голос в інтернеті, на сайті «Україна – зона культурного лиха».
От скажіть, що можна вимагати від людини, якій президент велить заграти на зустрічі з попами, а у відповідь чує: «Так точно»? Ми не питатимемо, що вимагати з таких попів, які без лабухів не можуть зустрітися з президентом. Але міністр! Міг би і гідність мати.
Великої популярності на YouTube зажив ролик, де Михайло Кулиняк, затиснувши між ніг смичка, весело грає на скрипці за допомогою характерних рухів руками і стегнами. Картина варта пензля Тулуз-Лотрека! Здається, саме це вміння і лежало в основі рішення про призначення скрипаля міністром. Бо хто ж іще гратиме, коли президент зволить бухати з попами? Це ж уже не директор автобази! Тут звичайним лабухом не обійдешся, тут міністра давай, та ще й із приколом.
Ну а далі все відбувається автоматично. «Чєво ізволітє? Мурку? Чи Андріївський знести? Так це ми запросто». Кримінальна система координат, у якій виросла наша влада, не включає понять «історія», «культура», там усе впирається в «бабло» і «дєвок».
Тільки от керувати країною в цих координатах неможливо. Бо хоч що будуй, а виходить бордель. Хоч що грай, а виходить «Мурка», хоч що скажи, а виходить нецензурно.
Але історія – річ серйозна, і вона все розставляє на свої місця. Ми не довідаємося, хто грав «Мурку» князю Ярославу чи Мазепі. Зате знаємо твори, які, попри ризики владного незадоволення, говорять нам правду: і «Слово о полку Ігоревім», і літописи Граб’янки, Величка, Самовидця. Не кажучи вже про більш свіжу історію, у якій люди, що кажуть правду, змогли розвалити велику і потужну радянську імперію.
Тому не будемо нітитися сказати ворогам, що вони вороги, а друзям – що вони друзі. І не лаятимемо всіх огульно, але віддамо належне за зроблене. Скасував Кулиняк дубляж, дозволив зламати Андріївський, отже, ворог культури. Якщо розкається, поверне дубляж, відновить пам’ятки, знімемо з нього це ганебне звання. Нічого особистого, тільки за документами. Як це і має бути.
Проте до історії Михайло Кулиняк уже ввійшов. Як перший у світі міністр культури, котрого оголосили ворогом цієї самої культури. Це рекорд, вартий книги Гіннесса.
Читайте також: Андріївський узвіз стає другою Пейзажкою