Згідно з ухваленим торік законом про зайнятість, роботодавцям не можна вказувати в текстах оголошень характеристики, які не стосуються фахових якостей кандидата. Утім, на практиці все інакше. Щоб переконатись у цьому, достатньо переглянути вакансії на популярних сайтах із пошуку роботи. На деяких із них, всупереч закону, роботодавцям пропонують визначити бажану стать працівника: відповідна категорія міститься у стандартній формі для заповнення. Нерідко, розміщуючи вакансію, вони обирають стать із власної ініціативи. Приміром, одна з великих фінансових компаній шукає «HR-директора, чоловіка до 35 років», іншій фірмі потрібен «менеджер із продажу, чоловік з активною життєвою позицією» тощо. На думку експертів, небажання наймати жінок часто базується на застарілих та стереотипних уявленнях про них як про менш активних, цілеспрямованих чи витривалих порівняно із чоловіками.
Вагітніти заборонено
Типовим різновидом дискримінації українок на роботі є упередження щодо їхнього сімейного стану і наявності дітей. Молоді бездітні, одружені чи ні, можуть викликати в роботодавців побоювання щодо декретної відпустки. HR-директор Rabota.ua Наталія Бровченко вважає, що в таких ситуаціях потрібно розвіяти необґрунтовані підозри ще під час співбесіди: «Важливо показати свою готовність обіймати обрану посаду, добре працювати, продемонструвати роботодавцеві свою компетентність, професіоналізм і націленість на кар’єру». Якщо ж у планах на найближче майбутнє не тільки кар’єра, а й дитина, експерти радять бути відвертими. «Я завжди запитую жінок про плани. У нашій компанії є чимало працівниць, які народили, але це не стало проблемою, адже ми заздалегідь були готові до того, що людина пробуде з нами рік-два, допоможе вибудувати ті чи ті процеси, а потім піде в декрет чи переїде до іншого міста», – каже пані Бровченко.
Українок, які нещодавно народили, нерідко ігнорують роботодавці, адже не наважуються відверто сказати, що саме дитина є причиною «невідповідності» жінки бажаній посаді. Юлія не могла знайти роботу майже півроку, їй відмовляли на численних співбесідах без жодних адекватних пояснень. «Навіть коли я підходила за всіма параметрами», – підкреслює вона. Зрештою молода мама знайшла малооплачувану роботу на дому. «Роботодавці, напевно, вважають, що жінка використовуватиме дитину як виправдання, постійно ухиляючись від власних обов’язків. Але особисто я знаю, що здатна суміщати виховання малюка та повноцінну роботу».
За словами HR-фахівців, є роботодавці, які пропонують прописати в контракті пункт, що зобов’язує жінку не народжувати, доки вона працює на їхній фірмі, інакше їй загрожуватимуть штрафні санкції. Такі вимоги незаконні, як і звільнення через вагітність, тож у разі виникнення схожих інцидентів треба звертатися до суду.
Ольгу звільнили зі щоденної газети, тільки-но дізналися, що вона завагітніла. Утім, дівчина не була влаштована офіційно, тому не отримала жодних виплат і не змогла вирішити конфлікт у судовому порядку. Сьогодні вона готова працювати, але, незважаючи на досвід роботи, влаштуватися їй не вдається вже півроку. В одному з потенційних місць роботи Ользі відмовили прямо: «Нам потрібна людина, яка не відволікатиметься на дитину». Прикметно, що чоловіків, які очікують на поповнення в родині, на роботу, навпаки, беруть дуже охоче, адже такі працюють на 30–40% більше, щоб заробити на пологовий будинок і потреби немовляти.
Жінкам, які мають старших дітей, під час працевлаштування теж доводиться боротися зі стереотипами, цього разу віковими. Щоправда, дискримінація за віком в Україні стосується й чоловіків. «Будь-який кандидат після 40 років перебуває в групі ризику. Є усталена думка, що людина в такому віці вже є менш мобільною, знижується працездатність. На мою думку, після 40 років у чоловіків справді спостерігається незначний спад, тоді як у жінки, навпаки, розквіт сил. Якщо дати їй можливість реалізації, вона може досягти неймовірних результатів», – вважає Наталія Бровченко.
Нерідко в групі ризику опиняються не тільки жінки за 40, а й дівчата до 25, навіть із чималим досвідом роботи. «Я працювала в серйозній фармацевтичній компанії, – розповідає Ольга, цьогорічна випускниця вишу. – Нещодавно вирішила змінити роботу. Досвід на попередній посаді здобула чималий. Для вакансій, на які претендувала, це навіть більше, ніж потрібно! Але на співбесідах постійно чую: «Так, досвід роботи у вас великий. Але ми бачимо на цій посаді старшого кандидата, скажімо, від 25 років».
Менші гроші й довші ноги
Різниться в Україні й винагорода, яку чоловіки та жінки отримують за ту саму роботу. «В усіх галузях виробництва, навіть тих, де домінує зайнятість останніх, жіночі зарплати за виконання однакової або схожої роботи набагато менші, ніж чоловічі, й становлять у середньому 70% від них, попри той факт, що майже 60% працівників із вищою освітою – жінки», – описують українські реалії дослідники Human Rights Watch. Навіть на керівних посадах їхні доходи мають нижчий поріг, ніж у чоловіків. Хоча піднятися вгору українкам з кожним роком дедалі легше, стереотипи щодо оплати праці не зникають, кажуть HR-спеціалісти. Наприклад, за штатним розкладом керівник відділу має отримувати 5 тис. грн. на місяць. Неважливо, хто одержить ці гроші – Марія чи Петро, але жінці можуть запропонувати менше, оптимізувавши таким чином бюджет, мовляв, у неї є чоловік, який може її забезпечувати.
Як свідчить дослідження Rabota.ua, поміж керівників середньої ланки в Україні дохід близько 6 тис. грн на місяць мають 46% чоловіків і лише 29% жінок, понад 20 тис. грн – відповідно 14% і 5%. Нерівність у доходах демонструють і відповіді топ-менеджерів на запитання про їхню зарплату. Велика кількість жінок-керівників (35%) одержують 8–12 тис. грн на місяць, тоді як 27% чоловіків на таких самих посадах – понад 25 тис. грн.
Має місце в Україні й гендерна дискримінація за зовнішністю. Деякі роботодавці віддають перевагу лише гарним пані. «В одного з наших клієнтів були прописані вимоги до кандидаток на вакансії: довгі ноги, розкішне волосся, хороша фігура… Хай там як жінка-суперфахівець низького зросту чи з не дуже привабливим, на думку роботодавця, личком намагалася влаштуватися на роботу – не виходило», – розповіли Тижню в одній із кадрових агенцій. Потяг керівників до краси не завжди є безневинним бажанням помилуватися підлеглими. Такі вимоги часто тісно пов’язані з проблемою сексуальних домагань до жінок на роботі. «Якось я зіткнулася з домаганнями партнера мого директора, – розповідає Н. – То був один із колишніх міністрів МНС. Коли він бачив мене на ділових зустрічах, завжди намагався доторкнутися до моїх сідниць. Я все ухилялася, сторонилася його. І водночас не могла здійняти галас. Він міг сказати, що це трапляється випадково, що мені здається, і я не змогла б довести, що робить таке умисно. Але мені пощастило – це побачив мій начальник і прямим текстом видав йому: «Не треба її чіпати. Посоромились би!» Той щось там пробурмотів, але своїх лап уже не розпускав». Як свідчать оприлюднені Гельсінською федерацією соціологічні дослідження, жертвами сексуальних домагань в Україні стають приблизно 50% представниць жіночої статі. Правових заходів із цього приводу в нас вживати «не прийнято» – домагання українки воліють просто зносити. Як і будь-які інші несправедливі дії роботодавців.