Збройні конфлікти 2012 року: війна за нафту, острівне протистояння та військові перевороти

5 Січня 2013, 21:19

Одним з найсерйозніших конфліктів 2012 року стали збройні сутички між Ізраїлем та Палестиною.

Ще 23 вересня 2011 року президент Палестини Махмуд Аббас офіційно подав заявку в Раду Безпеки ООН на голосування щодо визначення статусу території. Після подання Палестиною заявки деякі спостерігачі ізраїльсько-палестинських відносин почали говорити про Третю інтифаду. Ситуація загострилася восени 2012 року, коли групи бойовиків в Секторі Газа почали обстрілювали ракетами територію Ізраїлю. Ізраїль відповів 14 листопада одним зі своїх найбільших нападів на Сектор Газа з часу вторгнення 2008 року. Під час нападів було вбито військового командира ХАМАСу Ахмед аль-Джабарі. Впродовж наступних кількох днів групи бойовиків і ХАМАС запустили кілька ракет, при цьому, деякі з них спрямовувались на Тель-Авів. За час конфлікту загинуло 130 палестинців.

21 листопада делегації Ізраїлю та ХАМАСу за посередництва Єгипту досягли угоди про припинення вогню. Про це заявив глава МЗС Єгипту Мухаммед Камель Амр на спільній прес-конференції з держсекретарем США Гілларі Клінтон. Своєю чергою, міністр закордонних справ Ізраїлю Агвідор Ліберман заявив, що єдиною умовою припинення авіанальотів по позиціях ХАМАС у Секторі Газа є повне припинення ракетних пусків бойовиками ХАМАС по Ізраїлю. Поки що перемир`я тримається

Цього року низка спостерігачів говорила і про назрівання війни між Іраном та Ізраїлем, а дехто навіть прогнозував, що вона відбудеться до жовтневих виборів президента США. Спровоковані такі розмови були нарощенням ядерного потенціалу Іраном та реакцією на це Ізраїлю. Так, на засіданні Генеральної асамблеї ООН 27 вересня прем‘єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху представив схему ядерної програми Ірану і заявив, що по досягненні ним певної межі Ізраїлю доведеться здійснити попереджувальний удар по ядерних об‘єктах Ірану

Напруженою ситуація 2012 року була і між Китаєм та Японією. 10 вересня японський уряд ухвалив офіційне рішення про придбання трьох з п'яти спірних з Китаєм островів Дяоюйдао (японська назва Сенкаку) у приватних власників. Угоду на 2,05 мільярди ієн ($26,28 мільйона) підписали 11 вересня. Цього ж дня два китайських патрульних кораблі ввійшли у води Сенкаку для контролю над ситуацією в регіоні та захисту суверенітету Китаю над цією територією.

Японія стверджує, що займає острови з 1895 року. У Пекіні, в свою чергу, вважають, що на японських картах 1783 і 1785 років Дяоюйдао позначені як китайська територія. Після Другої світової війни острови перебували під контролем США і були передані Японії в 1972 році.

Читайте також: Суперечки між Японією і Китаєм – серйозна загроза миру в регіоні

25 вересня у Пекіні відбулися японсько-китайські дипломатичні консультації з проблеми спірних островів в Східно-Китайському морі. Втім переговори ситуацію не розрядили. 13 грудня чотири китайські патрульні кораблі та літак Державного океанологічного управління з'явилися біля островів. На його перехоплення було піднято японські винищувачі. 16 грудня у Японії обрали новий парламент. Перемогла і сформувала уряд  Ліберально-демократична партія на чолі з Сіндзо Абе, відома своєю жорсткою позицією з проблеми спірних територій. А вже 21 грудня кораблі КНР знову увійшли до спірних вод у Східно-китайському морі, зажадавши від японських суден залишити китайську територію. Офіційний Токіо відповів нотою протесту, яку посольство КНР в Японії відхилило. Наразі ситуацію в регіоні не вичерпано, і вона далі залишається напруженою. Між тим експерти The Foreign Policy, вважають, що безкомпромісна позиція Абе може спровокувати у 2013 році війну між Китаєм і Японією.

У Сирії 2012 року продовжились збройні зіткнення сил безпеки і представників опозиційних груп, що розпочались ще у березні 2011 року.

Схвалення ряду санкцій щодо представників уряду та фірм, пов’язаних з державним підприємством, що займається виробництвом біологічної та хімічної зброї і ракет, а також компанії, що належить прихильникам президента Башара Асада, з боку США та ЄС не мало відповідного впливу на дії уряду. Більше того, 24 грудня під час боїв у сирійському місті Хомс урядові війська вперше за час конфлікту застосували хімічну зброю проти повстанців.

 

Між тим для координації зусиль опозиційні угрупування Сирії об’єдналися в Національну коаліцію опозиції Сирії, яку вже визнали єдиним легальним представником сирійського народу США, ЄС, Франція, Туреччина, Велика Британія і низка арабських держав.

За даними ООН на середину грудня 2012 року кількість сирійських біженців перевищила 500 тис. А жертвами конфлікту стали 36 тис людей.

2012 року розгорівся новий конфлікт між Суданом і новоутвореним Південним Суданом. Сутички виникли 10 квітня на кордоні між двома державами за спірні, багаті нафтою області. Пізніше Судан розпочав бомбардування Південного Судану. 29 квітня Судан ввів надзвичайний стан, який діяв у суданських штатах  Південний Кордофан, Білий Ніл та Сеннар.  Режим передбачав скасування дії конституції  та  введення торгівельного ембарго.

Світова спільнота різко засудила конфлікт, а ООН погрожувала ввести санкції, якщо його не буде вирішено. У липні президенти Судану і Південного Судану  на  саміті Африканського Союзу заявили, що докладуть всіх зусиль  для вирішення кровопролитного прикордонного конфлікту. 

27 вересня Cудан та Південиий Судан підписали угоди про запобігання збройному конфлікту. 

Угоди передбачають встановлення демілітаризованої зони уздовж спільного кордону і відновлення постач нафти з Південного Судану через територію Судану.

Одна з угод закликає до створення так званого «м’якого кордону», який дозволить «безперешкодне» пересування людей, тварин і торгівлю. Договір також дозволив продавати 350 тис барелів нафти з Південного Судану на світовий ринок. Поки що мир тримається.

2012 рік відзначився також і рядом військових переворотів.

У ніч на п’ятницю, 13 квітня 2012 року,  солдати  Гвінеї-Бісау вдалися до спроби державного перевороту, захопивши контроль над дорогами, радіо- й телестанціями та урядовими будівлями у столиці країни Бісау. В цей день  в Гвінеї-Бісау  мала розпочатися передвиборча кампанія другого туру президентських виборів. 29 квітня в країні  мали відбутись дострокові президентські вибори, кандидатом-лідером на яких був чинний прем’єр-міністр Карлуш Гомиш.

18 квітня представники військової хунти та опозиція встановили дворічний перехідний  період до проведення нових виборів, до того часу країною керуватиме Національна перехідна рада на чолі з опозиціонером Браімою Сорі Джало. Кандидат від опозиції на минулих президентських виборах  Мануел Серіфу Нямаджу призначений на пост президента під час перехідного періоду

20 квітня військові оголосили про відкриття наземних, морських та повітряних кордонів. 23 травня за результатами переговорів військових з Економічним співтовариством країн Західної Африки (ЕКОВАС) було оголошено про передачу влади цивільним.

Подібно до Гвінеї-Біссау у Малі 22 березня група військових у Малі оголосила по телебаченню про державний переворот в країні. За словами військових, виступити проти президента їх змусила його некомпетентність у боротьбі з повстанням туарегів на півночі країни. Переворот стався за кілька тижнів до того, як президент повинен був піти зі свого посту після закінчення другого президентського терміну. У 2013 році в Малі мають відбутися вибори. Переворот гостро засудила світова спільнота.

7 квітня лідери військового перевороту в Малі погодились повернути владу цивільним в обмін на припинення міжнародних санкцій. Влада перейшла до тимчасового уряду на чолі з Діонкунда Траоре. Втім наслідки перевороту остаточно ліквідовано не було позаяк північ країни було захоплено різними екстремістськими ісламістськими групами, серед яких «Ансар ад-Дін» («Захисники релігії») та «Рух за єдність і джихад в Західній Африці», пов`язані з Аль-Каїдою. 21 грудня Рада Безпеки ООН дала дозвіл армії Міжнародна місія під керівництвом Африки (AFISMA) витіснити ісламістів з півночі Малі.