Так і криза, яка охопила ЄС, показова не тільки щодо євро. У час, коли обвалюються державні облігації та ціни на акції, банки непритомніють, а у двері стукає світова рецесія, насамперед усі бояться фінансового й економічного краху. Але для розуміння того, що коїться з валютою, треба поглянути, що відбувається зі Старим світом.
Євро не буде в безпеці, доки Європа не знайде відповідей на деякі фундаментальні запитання, від яких утікає вже багато років. Вони зводяться до того, як націям континенту реагувати на світ навколо них, котрий дуже стрімко змінюється? Що Європа робитиме, коли в процесі глобалізації Захід утратить технологічну монополію, яка принесла йому його багатство, й зі своїм населенням, що старіє, дедалі дужче скидатиметься на західний півострів Азії, котра переживає відродження?
Деякі європейці хотіли б відгородити все ще великий і багатий ринок ЄС старанно сконструйованими бар’єрами. Інші, зокрема й дедалі більше політиків-популістів, прагнуть переконати свої національні електорати думати про себе й закритися не лише від світу, а й від проектів євроінтеграції, які пропонує еліта. І мало хто – здебільшого представники тієї ж таки еліти – наполягає на тому, що прийняти глобалізацію з відкритими обіймами, а не втікати від неї – це єдиний спосіб, у який Європа зможе дозволити собі й надалі своє розкішне життя.
Це протистояння обмежить європейські держави всезагального добробуту. Воно визначить форму ЄС в умовах незбалансованого партнерства між Німеччиною та Францією і дедалі активнішого відокремлення Британії. А ще – високу політику в Брюсселі та низьку політику європейського популізму. І вирішуватиме долю інструменту, який Шумпетер назвав би втіленням усього цього, – євро.
Уже тепер єврозона потрапила в порочне коло спаду. Страхи з приводу того, чи зможуть уряди Греції, Португалії, Ірландії, Іспанії і, найважливіше, Італії розрахуватися з боргами на суму близько €3 трлн ($4,2 трлн), вже розвалюють європейські банки, які купували їхні облігації. Проблеми фінустанов підривають довіру до них і можливість залучати позикові кошти. В тандемі із суворими заходами фінансової економії ці обставини зумовлюють рецесію і поглиблюють страх перед тим, що уряди не зможуть виплатити борги. А це, своєю чергою, ще гірше послаблює банки. Так і крутиться порочне коло, тягнучи Європу ближче й ближче до катастрофи.
Єврозона ще може зупинити цей наступ на свої банки та уряди. Як у блоку, в неї менший борг і нижчий дефіцит держбюджету, ніж у США. Вона має гроші на зміцнення своїх фінустанов у випадку дефолту Греції, а також Португалії та Ірландії, якщо буде така потреба. За всім цим наглядає Європейський центральний банк (ЄЦБ), який, у принципі, може надати підтримку вразливим урядам, викуповуючи їхні боргові інструменти в необмежених кількостях на вторинному ринку. Однак ЄС уже не раз не вдавалося запропонувати переконливий план порятунку євро. Остання й найсміливіша спроба, зроблена наприкінці минулого місяця, теж грішила недоліками, як і всі попередні. А все тому, що між європейцями є глибокі суперечності в трактуванні причини кризи та внеску кожної країни в її подолання. Поки члени єврозони не дійдуть порозуміння між собою чи принаймні не погодяться, що розбіжності в їхніх припущеннях менш важливі, ніж пошук рішення, вони не зможуть докласти спільних зусиль, необхідних для захисту євро.
СТО ДОРІГ ДО КАТАСТРОФИ
Поки світ чекає, коли ж Європа нарешті дійде якогось рішення, пахне лихом. Воно здатне набути будь-якої форми. Котрась країна може відмовитися від євро, хоча договором це заборонено, але хто зупинить її рішуче настроєний уряд? Європейські банки може спіткати фатальна недовіра до них. Італія чи Іспанія, не виключено, втратять перспективи позичати кошти на прийнятних умовах. Або на зміну кабінетові, який намагатиметься запровадити заходи суворої економії, прийде інший, що виступатиме проти них. Будь-який із цих чинників спроможний зумовити поширення інфекції кризи і штовхнути світову економіку в депресію.
Дехто розпускає чутки, що Німеччина може очолити країни розкольницького ядра єдиної валютної зони. Та якби курс тевтонського євро стрімко підскочив, банки й компанії зазнали б страшенних збитків на своїх закордонних активах, а ще у програші опинилися б експортери новоутворення. Крім того, настільки безпардонне недотримання Берліном договору про ЄС завдало б шкоди всьому європейському законодавству, котре кардинально засуджує такі дії.
Імовірніше, що в умовах неабиякої економії прогнеться Греція і після кількох змін урядів, покине ЄС. Але це вже крок відчаю. Як наслідок – банкрутства банків та відплив капіталу. Багато компаній країни, які не зможуть розрахуватися за зобов’язаннями в євро, теж збанкрутують. Афіни вже викинуто з ринків боргових інструментів, а в такому випадку вони, швидше за все, залишаться без будь-якої фінансової допомоги ЄС.
На тлі рецесії, поширення загрози невиконання боргових зобов’язань, банкрутств банків та виходу Греції з єврозони, у небезпеці може опинитися єдиний європейський ринок. На саміті ЄС 2008 року, коли лютувала фінансова криза, Ніколя Саркозі вщент розкритикував Єврокомісію за надто активну підтримку конкуренції. Один високопосадовець припускає, що якби на той момент французький президент попросив про голосування, то лідери уряду призупинили б дію правил. Нинішня криза така сама серйозна, як і тодішня.
Оскільки уникнути катастрофи ще реально, читач, не виключено, подумає, що найгіршого не станеться. Справді, може, й не станеться, а може, й станеться. Саме через страшні наслідки кожен надіється на мудрі вчинки когось іншого, тільки не на власні. Новий уряд Греції може сподіватися, що Європа ніколи не допустить банкрутства країни. Водночас ЄЦБ й Німеччина можуть відмовитися від втручання, бо не хочуть, аби проблемні країни втікали від необхідності проведення реформ. Або ж станеться так, що сувора економія зрештою приведе до влади популістів, які відвернуться від євро, і хай йому грець із тими наслідками.
Один із представників ЄЦБ визнає, що останнім часом замислюється над катастрофами в історії на кшталт Першої світової війни й міркує, яким чином світ до них докотився. «Коли ти в самому серці кризи, – зловісно каже він, – відразу бачиш, як легко робити помилки».
Європейський економічний та валютний союз (ЄЕВС) мав на меті викорінення конкурентної девальвації, яка становила загрозу єдиному ринку на початку 1990-х. ЄЕВС обіцяв, що прив’яже об’єднану Німеччину до ЄС і вимостить шлях до європейського політичного союзу. Нині цієї мрії ще не розбито в друзки, але єдиний ринок укотре в небезпеці. Як писав автор книжки про історію євро Девід Марш, ЄЕВС – це радше європейський союз економічного відчаю.
«Криза 2008 року свідчить про те, що домінантні економіки не так уже й домінують, як вони про себе думали, – каже колишній французький глава МВФ Домінік Стросс-Кан. – Якщо не знайти виходу з нинішньої кризи, Європа постраждає від низького зростання, економічного й культурного панування інших». Чи може вона повернути в протилежний від провалля бік? Тільки якщо ключові країни підтримають решту в реалізації радикальних політичних, соціальних та економічних реформ. І не варто тішити себе ніякими ілюзіями: це буде дуже важко.
Читайте також: Індикатор кризи
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com