За останні сім років, поки триває війна, частина з цих проблем поступово починає вирішуватися, в окремих напрямках є суттєвий прогрес. Водночас є кілька питань, що, попри свою нагальність, досі залишаються в підвішеному стані.
Паперові війни
Одне з таких — реформування застарілої системи територіальної оборони (ТрО). Наразі чинна ТрО здебільшого регулюється Законом України про оборону, а відповідні статті востаннє змінювалися в 2008 році, хоча і ґрунтуються на радянських нормах.
У 2014 році в екстреному порядку були сформовані кілька підрозділів ТрО, однак усі вони замість оборони своїх областей майже одразу були підпорядковані ЗСУ та залучені до проведення АТО на Донбасі. Ці новостворені підрозділи мали різну бойову ефективність і діаметрально різні здобутки — від дезертирства одних до героїчної та самовідданої боротьби інших. Можна по-різному оцінювати таке рішення, адже формально ТрО мала залишатися в межах своїх регіонів для захисту від можливої агресії, а не їхати на Схід. Водночас не можна забувати й про ситуацію, в якій перебувала країна в березні-квітні 2014 року, зокрема про відсутність підготовлених резервів для всіх силових відомств.
У 2016 році, коли ситуація на фронті більш-менш стабілізувалася, розпочався наступний етап формування ТрО, що визначався відповідним указом президента. Тоді почали формуватися невеликі підрозділи — як правило, йшлося про батальйони ТрО. Пізніше, в 2018 році стартував процес об’єднання наявних підрозділів і формування бригад територіальної оборони. За планом кожна область (наразі за винятком тимчасово окупованого Криму) повинна мати власну бригаду ТрО. Організаційно ці бригади входять до складу Сухопутних військ і підпорядковані Генеральному штабу ЗСУ. Підрозділи кадровані, штатними є лише командир та начальник бригади, а решта військовослужбовців мають збиратися або для проведення занять (у вільний від основної цивільної роботи час), або в разі повномасштабної агресії та оголошення мобілізації.
Читайте також: Мистецтво самозахисту
У такої моделі є кілька основних недоліків. По-перше, за старими нормативами після оголошення мобілізації бригада має бути готовою до оборони за 30-денний термін, що в умовах сучасної війни — неприпустимо довго. До того ж офіційно оголосити мобілізацію може Верховна Рада, а щодо її ефективності в умовах відкритої агресії проти України виникають сумніви — варто чекати блокувань чи провокацій із боку проросійських депутатів. Цю проблему частково намагаються вирішити переформатуванням резерву і нещодавнім ухваленням Закону, що надає можливість президенту призивати резервістів (а не ТрО) без оголошення мобілізації. Це дасть шанс швидко та приховано поповнити підрозділи досвідченими бійцями-ветеранами і виграти трохи часу для ухвалення необхідних законів, призову та навчання мобілізованих.
По-друге, підпорядкування тероборони Генштабу дає останньому можливість повторити трюк 2014 року і знову використати ТрО як поповнення для підрозділів ЗСУ, незважаючи на різне призначення та різницю в підготовці.
Попри необхідність актуалізації, оновлення законопроєкту зіткнулося з перешкодами. Пропозиції щодо реформування розробила ініціативна група експертів за допомогою закордонних радників. Втім, законопроєкт № 4504 щодо реформування ТрО, розробку якого президент України Володимир Зеленський свого часу назвав пріоритетним, було відхилено з критикою та обіцянками розробити альтернативну версію за авторством Міністерства оборони та РНБО. Встигнути це мали до 29 грудня 2020 року, однак на момент написання цієї статті жодних пропозицій у формі законопроєкту від Михайла Коваля, першого заступника секретаря РНБО, який опікується цим питанням, так і не було надано. Здається, і для РНБО, і для президента набагато важливішим став «серіал» оголошення санкцій щоп’ятниці. Поки що не надто прискорила процес і нещодавня вистава російських військ біля наших кордонів. Хоча наявність достатньої кількості добре підготовлених та ще й озброєних (як це пропонує законопроєкт № 4504) бійців ТрО в кожній області змусила би агресора двічі подумати, перш ніж наважитися на атаку.
Ще одним проблемним місцем української ТрО є недофінансування, хоча це властиво практично будь-якій бюджетній галузі. Через брак коштів урізаються навчальні програми, скорочуються збори з бійцями. Недостатньо розвинена і система компенсацій для роботодавців учасників тероборони, надто коли йдеться про ФОПів. Ускладнює ситуацію і те, що частину витрат на підготовку та утримання ТрО має забезпечувати відповідна область, а регіональні бюджети надто різняться між собою. Як наслідок, рівень підготовки бригад теж буде різним. Крім того, необхідно враховувати й політичні ризики, щоб ТрО не перетворилася на кишенькову армію якогось місцевого олігарха.
Необхідною умовою розвитку ТрО є ефективна система відбору та перевірки кандидатів, а також багаторівневе послідовне патріотичне виховання (яке має починатися ще з дитячого садка). Адже без цього виникають загрози використання бійців тероборони як ядра для формування сепаратистських утворень. Причому сама ТрО цілком може стати однією з платформ, де це виховання відбуватиметься — бійці можуть стати викладачами для школярів, пояснювати, не лише як захищати Україну, а й чому це потрібно робити, подавати приклад наступному поколінню.
Наразі основним завданням наявної української ТрО є безпосередньо збройний захист певної області. Втім, як показує досвід низки зарубіжних країн, обов’язки тероборони варто розширити, додавши участь у ліквідації стихійних лих чи катастроф (яких в Україні, на жаль, вистачає і в мирний час). Також ТрО може займатися підготовкою цивільного населення до дій у разі надзвичайних ситуацій.
Приклади для наслідування
Організація системи територіальної оборони закордоном переважно схожа, хоча й має деякі національні особливості. Зазвичай це стосується підпорядкування ТрО або додаткових функцій. Наприклад, національна гвардія в США, що наразі налічує більше 440 тисяч бійців, офіційно належить до збройних сил та у разі початку війни й оголошення надзвичайного стану переходить під їхнє командування. Але водночас у мирний час вона підпорядковується губернатору відповідного штату і виконує також і правоохоронні функції, допомагаючи поліції вгамовувати заворушення чи боротися з наркотрафіком. Також нацгвардія долучається до подолання наслідків катастроф та стихійних лих, як-от урагану Катріна в 2005 році чи снігопадів 2007-го. Зовсім нещодавно американські нацгвардійці охороняли Вашингтон під час і після президентських виборів. А сьогодні національна гвардія долучилася до організації вакцинаційної кампанії в Сполучених Штатах. Разом із тим, на відміну від більшості світових аналогів, національна гвардія США за окремим розпорядженням президента може бути залучена й до операцій за межами країни. Так, американські нацгвардійці вже встигли побувати в Боснії та Герцеговині, Афганістані та Іраку. У вільний від служби час усі бійці нацгвардії працюють на цивільній роботі, а до тренувань залучаються на вихідних. Це відображає навіть неофіційний слоган — «один вікенд на місяць, два тижні на рік» (One weekend a month, two weeks a year). Втім, враховуючи активне застосування нацгвардійців в Іраку і Афганістані, він дещо втратив актуальність. Для заохочення бійців ТрО передбачено певні пільги в оподаткуванні, для них відкрито доступ до мережі військових крамниць та заправок, а в разі достатньої вислуги років їм призначаються додаткові виплати до пенсії.
Читайте також: Навчити любити Батьківщину
Підтримують регулярні війська і бійці територіальної оборони в Польщі (Wojska Obrony Terytorialnej, WOT), створеної в січні 2017-го у відповідь на російську агресію проти України. За проєктом має бути сформовано 20 бригад ТрО для кожного воєводства. Станом на грудень 2020 року WOT налічувала 27 тис. бійців (заплановано 53 тис.). Як і в Сполучених Штатах, бійці територіальної оборони проводять збори переважно у вільний від основної цивільної роботи час. Кожен майбутній боєць ТрО проходить 16-денний курс підготовки, а потім ще три роки має тренуватися на вихідних. В Польщі для підготовки фахівців для ТрО було створено окремий навчальний центр у Торуні. Крім суто військових завдань, члени WOT також допомагають долати наслідки стихійних лих, охороняють критичну інфраструктуру, здійснюють рятувально-пошукові місії та долучаються до кризового управління. Цікавою особливістю польської ТрО є проведення інформаційних операцій та участь у системі кібербезпеки країни.
Своєю чергою, Союз оборони Естонії (Kaitseliit) теж має певні відмінності. Союз розділений на дві частини: безпосередньо Kaitseliit для чоловіків, які опікуються переважно обороною, та Naiskodukaitse для жінок, які виконують роль підтримки основних сил. Крім оборонних функцій, Союз має іще одну, надзвичайно важливу — патріотичне та військове виховання молоді. Для цього створено дві організації — «Молоді орлята» (Noored kotkad) для підготовки хлопців-скаутів та «Доньки Батьківщини» (Kodutütred), що опікується навчанням дівчат. Союз нараховує понад 16 тисяч бійців-добровольців, розподілених по територіальних дружинах, а з урахуванням жіночих та юнацьких організацій — приблизно 26 тисяч. У 2019 році підрозділи Кайтселійту брали участь у багатонаціональних військових навчаннях НАТО «Hunt–2019», відпрацювавши питання протитанкової оборони, змагаючись із партнерами з Великої Британії та Франції (які, своєю чергою, тренувалися наступати в умовах протидії ТрО). Під час пандемії, як і в багатьох інших країнах, Союз долучився до боротьби з коронавірусом: жіночі підрозділи допомагають у шпиталях та проведенні інформаційних кампаній, а чоловіки займаються прикордонним контролем, логістикою та стежать за дотриманням карантинних заходів. Більш-менш аналогічні до естонської системи мають також Литва, Латвія та Фінляндія. Характерно, що з початком російської агресії більшість наших сусідів посилили увагу та збільшили фінансування своїх регулярних сил та територіальної оборони.
Як приклад для України часто наводять швейцарську модель. У Швейцарії досі існує обов’язкова строкова служба за призовом, по завершенню якої людина тривалий час продовжує службу в резерві. Його чисельність складає приблизно 80 тисяч, він доповнює регулярні збройні сили (понад 120 тисяч військовослужбовців). Нормативний час прибуття резерву на службу та повного розгортання підрозділів в разі оголошення мобілізації — до 48 годин. Щоб досягти такої оперативності, в Швейцарії резервістам дозволено мати у себе особисту зброю та елементи спорядження (до 2007 року на зберігання видавалися й боєприпаси). Швейцарці можуть похвалитися і своєю волею до захисту країни: буквально кожну скелю перетворили на сховища для війська чи цивільних, стоянки для техніки, підземні аеродроми або приховані фортеці з артилерійськими установками. За задумом у разі нападу вся Швейцарія ставала суцільною гігантською пасткою для агресора. Втім, нині ця система оборони поступово демілітаризується через високі витрати на обслуговування і скорочення оборонного бюджету. Певну роль відіграє й суспільний запит на зменшення (або навіть повну відмову) від армії: це знаходить своє вираження в численних референдумах, що наразі не досягли мети.
Читайте також: Шанс територіальної оборони
За досвідом сучасних війн сторона, що атакує, може відносно невеликими силами розбити оборону іншої країни і навіть захопити якусь частину території, але для подальшого утримання цієї території та ефективного придушення руху опору (якщо він буде якісно підготовлений, забезпечений та мотивований) потрібен в рази більший окупаційний контингент. Отже, враховуючи розмір та бойовий потенціал, у разі повномасштабного наступу із застосуванням всіх наявних сил та засобів ЗС РФ справді можуть за два-три тижні знищити переважну частину ЗСУ та захопити щонайменше лівобережну частину України та морське узбережжя. Втім, за наявності добре розвиненої системи територіальної оборони втримати такий «трофей» для Кремля буде непомірно важко. Саме тому якісне реформування системи ТрО має стати пріоритетом для будь-якої влади України — разом із розвитком Збройних Сил це єдиний ефективний запобіжний засіб проти майбутньої агресії.