Роки незалежності дуже переконливо довели, що українським політикам легше декларувати, ніж справді переходити від централізованої економіки до ринкової. Оскільки для того, щоб суспільство функціонувало за принципом попиту-пропозиції, передусім потрібна життєздатна законодавча система, де кожен рівний перед законом, а гласність забезпечує вільна і незалежна преса. До того ж необхідні варті довіри інститути контролю й забезпечення рівноваги.
Альтернатива – закон джунглів і корупція. Не демократія, а клептократія.
У новонародженій Україні політика стала боротьбою за владу, а не за ідеї та цінності. Приватизація – важливий інструмент власного збагачення і поліпшення добробуту свого почту. Отже, захоплення влади стало не засобом, а метою (так само події розвивалися в інших колишніх радянських республіках).
Пригадую, коли ПАРЄ почала спостерігати за Україною, багато хто казав, що їй потрібні не балачки про зобов’язання, а посилення економіки.
Однак передумовою зростання є стабільність і прозорість, а не принцип «хто спритніший, той і наївся». В України дуже великий потенціал, оскільки вона має родючі землі та кваліфіковану робочу силу. Але її репутації, а відтак й інвестиційному клімату завдала шкоди поширена корупція.
Помаранчева революція була для багатьох подією, після якої мало закінчитися зловживання владою, а політика – відокремитися від бізнесу завдяки «усуненню бандитів».
Але вже на момент першої її річниці люди розчарувалися. (Хоча принаймні могли говорити і писати про це!) Вони усвідомили, що 2004 року помаранчеві партії були спроможні об’єднатися проти когось. Але після добрих намірів і планів не зроблено реальних кроків для їх реалізації.
Тож люди і далі терплять те, що їм доводиться платити в конверті за «безкоштовні» медицину та освіту. А чиновники, як завжди, звикли отримувати доповнення до своєї (низької) зарплати завдяки корупції. Не дивно, що в усіх подальших передвиборчих кампаніях найперші обіцянки, як і раніше, стосувалися боротьби з нею.
Ці постійні розмови, а не справи стали головною причиною непереконливої перемоги Януковича на президентських перегонах.
Новий глава держави теж пообіцяв боротися з корупцією. Але він, схоже, налаштований так рішуче, що, аби вже напевне, зосередив у своїх руках усю владу й почав власну війну з корупцією – за «зловживання службовим становищем» судять лише колишніх урядовців.
Однак у результаті там, де його попередники могли перекласти провину за невиконані обіцянки одне на одного, посилаючись на те, що хтось інший, а не вони мали відповідні повноваження, тепер абсолютно зрозуміло, на кому лежить уся відповідальність за брак боротьби з корупцією.
Державні органи ставлять штучно розроблені фінансові плани перед контрольними органами, а ті на власний розсуд штрафують бізнес. Мені доводилося чути від данських інвесторів, що отримання ліцензії, оподаткування і митниця – справи небезпечні.
А ще мені не раз розповідали історії про відшкодування ПДВ. Хтось отримує його оперативно, хтось – ні, а хтось узагалі не отримує. Усе залежить від зв’язків або правильних політичних кольорів.
У грудні 2010 року Мережа боротьби проти корупції для країн Східної Європи та Центральної Азії ОБСЄ ухвалила другий моніторинговий звіт щодо України. У документі зазначається, що з 2004-го держава виконала тільки одну з 24 рекомендацій Організації. І навіть це досягнення – прийняття Закону «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» – нівельоване, оскільки новий пакет антикорупційного законодавства, який нещодавно підписав президент Янукович, не містить відповідних положень.
«Україна – одна з останніх серед усіх країн – членів Мережі щодо виконання рекомендацій! Але чомусь ніхто не відповідає за розробку і впровадження стратегій боротьби з корупцією», – обурено заявив керівник словенської антикорупційної комісії та групи моніторингу України Ґоран Кліменчич під час візиту до Києва.
Згідно з цим документом, основним недопрацюванням української влади є брак окремого державного органу, який би займався виключно розслідуванням випадків корупції, регулювання в питанні конфліктів інтересів на державній службі, а також контролю держвидатків та фінансування політичних партій. Серед рекомендацій – забезпечення незалежності прокуратури від політичних впливів і визначення кримінальної відповідальності для юридичних осіб за корупційні правопорушення.
Аналогічні критичні зауваження висловила Група держав Ради Європи проти корупції (GRECO), яка в нещодавньому звіті про дотримання вимог понизила рейтинг України у зв’язку з невиконанням кількох рекомендацій. Таке поміж країн – членів GRECO трапляється дуже рідко, якщо взагалі трапляється.
Серед усіх цих сумних фактів є одне позитивне зрушення: Закон «Про доступ до публічної інформації». Безперечно, це крок у правильному напрямку. Буде цікаво побачити, як ЗМІ скористаються можливістю зазирнути за лаштунки і розвивати напрям журналістських розслідувань по-новому. Нам варто лише сподіватися, що вони ризикнуть.