Європейський Союз без Британії… Нехай переговори про умови та формальності виходу британців із ЄС ще тривають, Рубікон перейдено. «Острівна психологія перемогла континентальну», — каже Фіона, працівниця невеликого паризького стартапу в ІТ-галузі. Фіона є HR-спеціалісткою, і вона всерйоз замислюється над тим, чи не краще буде повернутися до рідного Лондона та якнайшвидше знайти нову роботу. «Знаю як ніхто, як важко з дозволами на працю для не-громадян ЄС, — ділиться вона проблемами з Тижнем. — З січня для французів британці стануть на один щабель з українцями, бразильцями, марокканцями, ліванцями та всіма іншими. Я не впевнена, що хочу таке життя. Усі ці візи, запити, квоти для іноземців. Brexit украв у мене Париж, комфорт та мрії».
Згідно з дослідженням, здійсненим на замовлення Оксфордського університету, Brexit уже збільшив міграцію між Великою Британією та рештою держав ЄС на 15%. Цей рух в обидва напрямки впродовж найближчих років стане ще інтенсивнішим, ламаючи триб життя багатьох людей. Проте зміни — це не лише труднощі, але й нові можливості. Ринок праці реструктурується, з’являється нова динаміка, виникають нові виклики. Багато що залежить від того, чи буде в найближчі тижні ухвалено угоду між Брюсселем та Лондоном, яка детально розпише нові взаємини між партнерами від нового року.
Читайте також: Між COVID-19 і Brexit
Переговори про формальні аспекти відносин Євросоюзу та Британії відновилися 23 листопада, після вимушеної зупинки через хворобу на COVID-19 європейського комісара Мішеля Барньє. Перемовини тривають у режимі відеоконференції. Перехідний період завершиться 31 грудня, а отже, підсумковий текст має бути затверджений зовсім швидко, — так, щоб його встигли ратифікувати і Європарламент, і парламент Великої Британії. Поки що Брюссель та Лондон не можуть домовитись стосовно риболовлі у британських водах та гарантій на випадок конкуренції. Британський прем’єр-міністр Боріс Джонсон не раз наголошував, що не боїться виводити свою державу з ЄС без відповідної угоди. Євродепутати, своєю чергою, не поспішають «платити за маскарад, що влаштував Боріс Джонсон».
Французький часопис Capital оцінює ймовірність того, що угоду між ЄС та Великою Британією не буде підписано в зазначені терміни, як цілком реалістичну перспективу. Якщо це станеться, «наступного року зростання ВВП Британії не буде більшим за 4,4%, — наголошує видання. — Натомість ВВП може зрости на 10,1%, якщо британці у спільному ринку залишаться». Інше економічне медіа, La Tribune, припускає, що договір таки підпишуть, але з мінімальним переліком взаємних обов’язків, що дозволило би британцям мати приріст ВВП на рівні 7,2%. «Найчутливішою втратою для Лондона може стати вихід із європейських фінансових ринків, — пише La Tribune. — Це було б драматично для Британії. Економіка вже стоїть на колінах через пандемію та карантин».
У світлі перспективи втрати лондонським Сіті ролі найпотужнішого фінансового центру ЄС французькі, німецькі та люксембурзькі банки вже вивчають можливості збільшення власних ареалів впливу. Париж та Франкфурт зовсім не проти перебрати на себе частину тих фінансових ринків, які контролював Лондон. «Фінансова галузь — це професії з високою оплатою праці, — наголошує Мішель, працівник британської страхової компанії. — Якщо британці вийдуть із перехідного періоду без угоди, «по-дикому», вони втратять у грошах, але решта зароблять. Ставки височезні, тому переговори просуваються настільки важко».
Разом із фінансовими ринками під загрозою опинилося символічне для Євросоюзу виробництво Airbus. Крила для цих літаків виготовляють у Великій Британії, і якщо рамкової угоди не буде, з’являться нові податки й мита, що призведе до подорожчання кінцевого продукту. Почати виробляти крила на континенті складно, дорого, а в короткій перспективі — нереально, враховуючи катастрофічні збитки авіаційної галузі внаслідок пандемії.
Політичні наслідки Brexit не менш масштабні за економічні. Неминучих змін зазнає система європейської безпеки, навіть якщо більшість держав — членів ЄС, як і Велика Британія, входять до НАТО та залишаються партнерами зі збереження відносного миру на континенті. З моменту завершення Другої світової війни Британія та Франція, — обидві є власницями ядерної зброї, — мають особливий статус у сфері оборонної політики ЄС, бо тільки ці дві країни здатні брати активну участь у миротворчих операціях поза межами Європи.
Читайте також: Життя після Brexit
З часів де Ґолля Франція не припиняє мріяти про «суто європейську систему безпеки», завжди сподіваючись на Лондон як на потенційного партнера зі співставною вагою. Brexit вніс очевидні корективи до реальних та теоретичних безпекових концептів французів та британців, навіть якщо обидві держави зберігають свою військову присутність у гарячих точках планети. «Механізми координації змінилися, — засвідчив Тижню Стефан, ветеран французьких миротворчих контингентів у Малі та в Боснії. — Вихід Британії з ЄС ніби й не заважає військовій співпраці в Африці та в Азії, але, скажімо, проєкт спільного франко-британського авіаносця відклали на невизначений термін, щоб не сказати — прирекли на забуття. Теоретично Франція так само потребує другого авіаносця, як і п’ять років тому, отже, імовірно, шукатиме нового партнерства для виробництва такого корабля. Хто стане цим співвиробником? Можна лише гадати та констатувати втрачений час».
Безпекова політика невід’ємна від дипломатії. Навіть якщо Євросоюз не має чіткої спільної зовнішньої політики, на міжнародній арені Лондон завжди належав до категорії впливових світових гравців. Сама присутність Великої Британії в ЄС не лише підсилювала вагу міжнародної структури, але й визначала внутрішнє розташування сил та пріоритетів у ній, зокрема й у контексті протистояння з Москвою. Свого часу британська делегація в Європарламенті ініціювала та провела чимало жорстких резолюцій, що засуджували експансіоністську політику Кремля стосовно України, Грузії та Молдови, а також загальну зневагу РФ до прав людини. Чекати подібної вимогливості від представників двох інших великих західних країн — традиційно москвофільних французів та німців, що загрузли у павутинні «Північного потоку-2», — не випадає. Це означає, що для української дипломатії в Брюсселі роботи додалося, а потенційних союзників — поменшало.
Читайте також: Погано для нас. Погано для наших друзів
«Сильна Європа», про яку багато казав у перший рік свого президентства Макрон, передбачала у своєму проєкті активну роль Великої Британії. Brexit полегшив завдання його промосковським дипломатичним радникам, що просували концепт «нової російської політики». Вихід Британії з ЄС став регулярно повторюваним аргументом на користь зближення з Москвою в контексті боротьби з тероризмом. Навіть якщо ця нова політика не дала жодних результатів, вона подається як «противага зближенню Москви та Пекіна», яку в Парижі бачать як потужну міжнародну загрозу. Україні, якій вдається впродовж шести років протистояти збройній російській агресії, варто навчитись «продавати» свій успішний військовий досвід, зокрема під час переговорів із західними державами. Проєкт участі України у міжнародному військовому контингенті в Малі, якщо він зреалізується, міг би стати одним із позитивних прикладів нової військової дипломатії Києва. Настав час формулювати оперативні пропозиції та будувати нові геополітичні партнерства там, де виникає критичний вакуум.
Brexit уже вносить зміни до схеми світового геополітичного порядку. Захід почувається ослабленим у протистоянні з реваншистськими та авторитарними режимами Москви та Пекіна, Пхеньяна й Тегерана. Українська карта у цій розкладці, може, і не є козирною, але здобуває шанс на власну гру.