Маріуполь – місто російськомовне за статистикою. Згідно з останнім переписом населення, який проводився у 2001 році, 89% мешканців назвали російську своєю рідною мовою. Українську – лише 10% населення. При тому, що українців за національністю виявилося майже 49%. Тотальна русифікація країни у самому Маріуполі й Приазов'ї посилилася масовою міграцією працівників з Росії під час великих будівництв металургійних комбінатів.
Запровадження нових норм мовного закону в Маріуполі почалося з конфлікту між мешканцями. Розгорілася палка суперечка у Facebook, через доволі провокаційний допис Галини Лекунової – місцевої лікарки-ветеринарки, де та пропонувала 50% знижки російськомовним клієнтам.
У суперечці Лекунова зчепилися зі своїми тепер вже колишніми клієнтами, адже чимало з них відмовилися лікувати у неї своїх улюбленців після такої заяви. Окрім того, після публікації ветеринарку почали прямо цькувати у мережі, а на фасад її клініки вилилися погрози у вигляді чорної фарби від радикально налаштованих громадян.
Сама ветлікарка не зупинилася, а на цькування та тролінг відповіла інтерв'ю не лише проросійському пропагандисту Анатолію Шарію, але й деяким новинним порталам РФ, зокрема Московскому Комсомольцю.
Читайте також: Місцеві вибори. Маріуполь: заможна дружина мера та стильні замість сильних
«Звідки в Маріуполі набралося стільки українських націоналістів?», – запитує маріупольчанку кореспондент. «Багато військовослужбовців ЗСУ, національні гвардійці й бійці добробатів зрозуміли, наскільки здорово жити поблизу Азовського моря. Ось і купують тут будинки й квартири. Ще одна категорія – місцеві українці, намагаються помститися за якісь давні дитячі образи», – відповідає Лекунова.
Перепалки у соцмережі закінчилися масовими розфрендами та заявою від ветлікарки до поліції на вандалів, що розфарбували фасад клініки.
Як ветеран ветеринару
У відповідь Олексій Качко, колишній «Азовець», представник місцевого ветеранського бізнесу лишив в себе на сторінці допис-відповідь про знижку україномовним клієнтам.
Так власник Veterano Coffee Mariupol відповів ветеринарці:
«Я побачив дуже багато постів, які висміювали мову, або у відповідь вводили у себе деякі лайфхаки, задля поширення спротиву цьому закону та популяризації російської мови у сфері обслуговування. Ми не змогли пройти осторонь цього питання, і вирішили відповісти на це! Щочетверга ви можете отримати знижку 30% на всю кавову карту. Нагадую, що ви можете робити замовлення зручною для вас мовою, навіть якщо це якась незрозуміла нам іноземна мова, ми знайдемо спосіб вас зрозуміти!»
Читайте також: Карантин як фактор боротьби. У Маріуполі намагалися відправити на самоізоляцію опозиційну кандидатку в мери
Хейтспіч по-маріупольськи
У Маріуполі, якщо послуговуватися сленгом з мережі – «палало та підгоряло». Про те, яким чином притісняють російськомовних тут є шкільні лякалки, доходить до абсурду: деякі маріупольські вчителі настільки суворі, що й дитину «не відпустить до вбиральні», якщо попросить вона про це не українською мовою.
Деякі особливо чуттєві батьки називають таке зайвими та неправомірними проявами. У свою чергу, вчителі мови називають це звичайною практикою пропонувати дітям спілкуватися на перемінах мовою, яку вивчають, заради практики.
До речі з подібною «шкільно-туалетною» риторикою у 2006 році виходила і політична реклама Блоку Наталії Вітренко «Народна опозиція»: ті були за другу російську державну мову, проти вступу в НАТО та за союз із РФ та Білоруссю.
Інциденти довкола мовного питання виникають систематично. Часто це пов'язано з військовими, адже саме вони значною мірою поповнили ряди маріупольців, які спілкуються українською. На вулицях стало чутно мову.
Останній гучний випадок стався у 2018 році. Тоді постраждав військовий прикордонник, якого побили. Конфлікт розпочався через прохання дати меню українською. Історію про це публікувала колежанка прикордонника Валерія Карпіленко:
«Охоронцям не сподобалось, що клієнти розмовляють державною мовою, а «нахабне» прохання принести меню українською мовою завершилось зламаною щелепою Станіслава Керода – підполковника ДПСУ, учасника бойових дій, та струсом мозку і численними забоями прес-офіцерки Донецького прикордонного загону лейтенантки Валерії Карпіленко».
Читайте також: Стильні замість сильних
Вимагати меню та української мови в обслуговуванні тепер можна на підставі закону. Адже чимала частина конфліктних ситуацій трапляється саме у сфері обслуговування.
Самі маріупольці зізнаються, що іноді занадто різко відстоюють своє право користуватися українською:
«Моя помилка в тому, що я розлютилася, почала кричати й назвала не ту дату вступу мовного закону. Але мене здивувало, що ані охоронець, ані касирка не були в курсі того, що вони повинні з 16 січня перейти на українську мову при обслуговуванні покупців. Так, я сама розмовляю суржиком. Я приїхала сюди з Росії. Але моя думка така: якщо я не почну переходити на українську мову в спілкуванні, то ніколи цього не зроблю." – цитували місцеві ЗМІ на початку січня маріупольчанку Наталю, яка стала учасницею одного з конфліктів.
Ще один випадок за участю військових потрапив на сторінки онлайн ЗМІ з медичної галузі. Кінець лютого 2021 року, у Маріуполі, сімейна лікарка з амбулаторії назвала дружину військового «дружиною вбивці», а перед тим попросила клієнтку розмовляти російською. Жінка відповіла, що «знає лише українську, а лікарка нехай говорить мовою, якою захоче».
Мовний камінаут
Хто хоче української, а таких стає дедалі більше – переходить. Розповісти публічно про зміну мови в Маріуполі – як зробити мовний камінаут: «з сьогоднішнього дня і надалі я буду писати та говорити виключно українською». Подумав, проговорив публічно та виконуєш.
«Батько досі не розуміє, про що це, і нащо це, і вважає, що це ніби якась гра. Іноді, коли забувається, може щось ляпнути, типу – «ой, хватіт отета уже прідуріваться, говорі нормально»… після невеличкої лекції його відпускає, але думаю ментально багато тих, хто так вважає, просто не озвучують» – розповідає маріуполець Сергій Чайка, україномовний, але лише з початку війни.
Все одно «українофобія в Маріуполі стабільна безвідносно до законів», – виказує свою думку Іван Синєпалов, родом з Луганщини. У Маріуполь переселився із початком війни. На українську мову у побуті перейшов ще школярем у 2009 році, тепер Іван професійно перекладає книжки для українського читача, з останніх – антропологічний роман «Вікінг Івар» американського антрополога Поля дю Шаю.
За його словами, оточуючі в своїй реакції на українську часто вдаються до крайнощів. Бувають відмови прийняти замовлення в грильбарі, з аргументом рівня – «не понимаю украинский», бувають претензії «откуда вы такие понаехали?»
Михайло Белобородов не так давно переїхав до україномовного Луцька. Туди він повернувся з Москви, а сам родом з Маріуполя: «Боявся, що буде важко говорити, вдома всі російською балакають, а виявилось, що навпаки мої рідні автоматично на українську стали переходити, дуже цікавий момент був».
А ось Ганна Івченко хоч і перейшла на українську, а наразі мешкає в Києві, але в рідному Маріуполі українською мовою намагається не користуватися: «Не готова стикатися з цим рівнем агресії, ненавиджу перепалки з незнайомими людьми. У Києві також дуже часто відповідають російською, про таксистів взагалі мовчу, але принаймні немає явної агресії, коли на тебе вся маршрутка обертається за слово українською».
«Рік тому це була наче якась дивина»
«З покупцями – важко, вони кривляться та вперто продовжують російською. Кажуть, – нє парьтесь, гаваріте па-рускі!» – розповідає україномовна підприємиця Ольга Гапоненко. Вона не здається й так само вперто продовжує обслуговувати українською у своєму магазині квітів.
Але буває й навпаки. Про свій недавній досвід розказує місцева журналістка Наталя Волкова: «У деяких мережах супермаркетів зустрічаю принципове обслуговування російською, сприймаю це за провокацію та, як усім продавцям, бажаю гарного дня. Єдине хочу зауважити, що зараз менш здивовано у місті стали реагувати на українську перехожі, у транспорті, буквально рік тому це була наче якась дивина».
У владі все спокійно
Щодо чиновників міської ради, то судячи з усього тут ситуація базується перш за все на засадах… миру. активісти та місцеві журналісти цього року не зафіксовали випадків, щоб через мову почубилися в міській раді.
Читайте також: Партії у міжвиборчий період: мінімум активності
Засідання проходять без мовних маніпуляцій. Тут головні дієві особи мер та його заступники, за трибуною виключно українська. В залі ж – кому і як заманеться, а здебільшого це російська мова. Хоча депутати і намагаються дотримуватися регламенту та закону про мову. Багато залежить від головуючого, каже депутатка Катерина Сухомлинова:
«На моїх депутатських комісіях, бюджетній та по виділенню допомоги, практично всі говорять українською. Багато залежить від голови комісії. У всякому разі, я не бачу аж таких складностей. Одиницям складно, решта, думаю, з часом говоритиме».
Українська версія маріупольських медіа – сайтам приготуватися
Що стосується медіа, то тут або закон писаний, або ні. Всі місцеві ТБ – Сигма, МТБ, ТБ-7, працюють українською, за законом. Наприклад МТБ, який належить олігарху Рінату Ахметову, перейшов на мовлення українською у новинних випусках та й по ефірній сітці ще у 2018 році.
«Канал веде мовлення майже повністю українською мовою, лише за винятком невеликого відсотка, який навіть не покриває повністю мовну квоту для російської мови» – ділиться інформацією Микола Осиченко, директор ТРО МТБ.
Цю російськомовну квоту для регіонального телебачення зменшать у 2024 році. І українськомовного контенту буде не 60%, а 80%. В цьому ж році наберуть чинності норми закону і для сайтів та газет: вони будуть зобовязані мати версії своїх видань українською.
Поки закон для них не писаний і напротивагу ТБ – топ-10 сайтів Донецької області (лідерів за відвідуваністю) публікуються російською мовою. Мало хто на Донеччині пропонує читачам двомовний варіант, але такі є.
І про друковані ЗМІ: купити українськомовну газету в Маріуполі не просто, на газетній розкладці лише один тижневик – газета «День». Єдина місцева газета «Приазовский рабочий» (власник Рінат Ахметов) поки що виходить друком російською.