Алла Лазарева власна кореспондентка «Тижня» у Парижі

«Замислив, здійснив, скористався»

Світ
19 Вересня 2011, 10:10

Екс-президент Ширак став першим лідером держави в історії Франції, який постав перед судом. Точніше, мусив би постати. З огляду на стан здоров’я 79-річного політика служителі Феміди погодилися розглядати справу за його відсутності.

Предметом кримінального розслідування є події першої половини 1990-х, коли пан Ширак був мером Парижа. Згідно з документами він, можливо, підписав угоди із трьома десятками осіб, які ніколи не працювали в мерії. Натомість, вважають слідчі, їхня платня навпростець потрапляла до «чорних» кас політичної партії «Об’єднання на підтримку республіки», яку тоді також очолював Ширак. Вироку очікують 23 вересня.

Адвокати розповідають, що Жак Ширак довго вагався, перш ніж погодився не приходити на слухання до суду. «Він людина дуже горда, звична власноруч вирішувати свої проблеми, – розповів журналістам один із захисників колишнього президента Жорж Кейман. – Свою хворобу він волів не помічати, аж доки цими днями сталося так, що не впізнав на вулиці власну дочку».

Близькі родичі Ширака свідчать про «провали в пам’яті» та порушення «причиново-наслідкового зв’язку в міркуваннях і висновках». Позивачі – численні громадські організації – не стали наполягати на додаткових медичних експертизах. «Треба негайно виходити із замкненого кола дискусій про стан здоров’я колишнього президента, – вважають керівники асоціації Anticor, котра, мабуть, найактивніше домагалася публічного розгляду справи Ширака. – Важливо інше: вивести на новий рівень суспільну дискусію про «чорні» гроші в політиці».

Зрештою, ці питання – про відносини бізнесу та влади, а також про моральну відповідальність за використання бюджетних коштів у політиці – є великою новацією французького суспільного життя. «Ширак потрапив під суд не тому, що він найгірший із колишніх президентів, – вважає журналіст Жерар Боне. – Так склалося, що саме на його каденції французам терпець урвався мовчки стежити за крутійськими схемами можновладців. Нові часи – нова вимогливість до політичних лідерів».

Українська влада та її речники радо посилаються на справи відомих французьких політиків: Жака Ширака, Домініка де Вільпена, Домініка Стросс-Кана й віднедавна Крістін Лаґард. Зарубіжний досвід настійливо використовують як аргумент до процесів Тимошенко, Луценка та інших колишніх українських високопосадовців. Мовляв, відповідаємо світовим тенденціям.

Читайте також: Суд пішов порадитися

Насправді згадані процеси більше заперечують, ніж підтверджують методику українського судочинства. По-перше, ніхто з підозрюваних превентивно не опинився за ґратами. По-друге, як ми бачимо у випадку з Жаком Шираком, західна Феміда зважає на стан здоров’я і не намагається зламати та принизити підсудних. По-третє, – і це, мабуть, найважливіше, – процес Ширака нічим не нагадує політичної помсти або запобігання небажаній конкуренції на виборах. Колишній президент назавжди пішов із політики.

«Справа Ширака – більше попередження цілому політичному класу, ніж бажання покарати конкретну людину, – вважає правник Фредерік Петі. – Навіть якщо теоретично колишньому керівникові держави загрожують до 10 років в’язниці й штраф на суму до €150 тис., мало хто припускає, що за два тижні Ширака справді позбавлять волі. Сенс події радше морального плану. Час настав створити прецедент і надалі застосовувати до найвищого керівництва дійсно ті самі вимоги, що й до решти громадян».

Французька преса багато пише про те, що «чорні» каси використовували в різні періоди всі без винятку великі політичні партії країни. Наповнювали їх чим пощастить. Коли – дарунками потужних підприємців, коли – спонсорськими надходженнями з колишніх колоній. Тривалий час такої практики не афішували, але й не викорінювали.

«Причиною етичного перезавантаження стала загальна зневіра громадян, – вважає Фредерік Петі. – Люди дедалі менше ходять голосувати, не довіряють усталеним політичним силам. Перестають бути активним електоратом. Відтак політики мусять вигадати для себе нові правила. Їх до того змушує внутрішня ситуація в країні».

Про соціальний запит на прозорість фінансів у політиці кажуть і політологи. «Важко сьогодні передбачити, чи за процесом Ширака настане інший, що стосуватиметься фінансування Соціалістичної партії часів Міттерана, – каже аспірант політології Франсуа Моріс. – Але це було б логічно».

На таке саме розслідування стосовно Соцпартії відверто сподіваються адвокати Жака Ширака. «Політика фіктивних наймань та фіктивних відряджень є й нині, за мера-соціаліста Бертрана Деланое», – заявив у залі суду захисник екс-президента Жорж Кейман. Мабуть, її можна бачити не лише в Парижі. Спокуса зловживання владою універсальна. Що відмінне в різних країнах – це ставлення до правопорушень. Як суспільства, так і самих політиків.

Читайте також: Євросоюз перерозподіляє пріоритети