Будь-які турбулентні події, а війна тут зовсім не виняток, здатні підштовхнути будь-кого до вкрай невтішних висновків. До слова, саме так і сталося наприкінці ХІХ століття, коли Ніцше використовує, як на той час, широковживаний, а заразом і страшний термін — нігілізм. Але ним філософ позначає не просто знадобу до заперечення, а поступове знесилення європейського і, як з’ясувалося, світового людства, що покладалося, на перший погляд, на вічні цінності, хоча вони вже анітрохи не надавалися на роль міцного опертя. А тому нагадували своєрідні світоглядні опудала, на які зважали хіба що за звичкою. Через пів сторіччя по катастрофі Другої світової бійні німецький письменник-військовик Ернст Юнґер пише есей «Через лінію», в якому відштовхується від ніцшеанського діагнозу, проте намагається запропонувати свою оцінку нігілістичному поступові, що нікуди не подівся. Для Юнґера нігілізм є доти небезпечним, допоки його продовжуватимуть боятися чи недооцінювати. Недарма ж Ніцше пов’язує свою філософію з активною позицією, що денонсує збанкрутілу мораль і дає змогу розпізнавати виклики нігілізму та з’ясовувати його витоки. При пасивному сприйнятті нігілізму доводилося б на нього лише постійно нарікати й лякатися. Але пережити нігілізм без зламу навряд чи комусь пощастить. Бо слабкий і далі занепадатиме, а сильний наполегливо долатиме цей стан, змінюючись кардинально.
Крім Ніцше, до теоретиків нігілізму Юнґер зараховує і Достоєвского. Для останнього нігілізм є наслідком ізольованості російського індивіда від спільноти. Відірвавшись від неї, один із героїв його роману, Раскольніков, опускається до ганебної практики зачистки за допомогою сокири непотрібних людей, адже саме такими вони видаються цьому персонажеві. Тоді як подолання нігілізму, згідно з Достоєвскім, відбувається через моральний акт. У цьому пункті спостерігається принципова відмінність між Ніцше і Достоєвскім. Першому вдалося показати нігілістичну природу моралі. Не моралі як такої. А того її застосування, коли вона перетворюється на інструмент впливу на користь конкретного речника. Другий же наполягає на тому, що після каяття злочинець-нігіліст таки зможе повернутися в общину, яка є хранителем вищих моральних принципів. Одначе цей утопічний сюжет уже встигли охрестити «достоєвщиною». Та й, справді, лише несамовладний народ у релігійному захопленні заклякає перед своїми вищими ідеалами — богом і царем. Але в якийсь момент йому несила витримати покори і він пускається в смуту. Небесна і земна влада для нього — незбагненна царина, сказати б, невідоме Ніщо, звідати яке можна тоді, щойно перейдена заборонена лінія. Власне, пускаючись у сваволю, росіяни випускають некероване руйнівне Ніщо. Бо воно для них зовсім не глибина можливостей, а тотальне Небуття. Показово тут є те, що весь світ має відчути легкість, з якою вони заграють із Ніщо. Прикро, що замість цієї гри в Ніщо за багато століть вони цілком спромоглися б організувати більш-менш пристойне цивілізаційне життя, а не імперію. Натомість усе це нігілістичне біснування — реактивне, тобто є реакцією на те, що ніхто не хоче визнавати їхні безпідставні забаганки вищості.
Читайте також: Емануель Кант про вдачу росіян
Зрештою, після того, як вийшов друком есей Юнґера, минуло мало не три чверті століття. Та нас і надалі не полишає висновок, що нинішнє українське протистояння нігілістичній імперії можна розглядати як спробу посісти активну позицію, котра має на меті впоратися з грізними викликами. Втім важливо тверезо оцінювати нігілізм. Юнґер зазначає, що нігілізм не варто зводити, приміром, до хаосу, хворобливості чи зла. Інакше його подолання відразу ризикує зійти нанівець. І справді, російський нігілізм зовсім не хаотичний. Без сумніву, віками створюваний імперський лад має виразні нігілістичні структури: лояльний апарат слухняних чиновників; дисципліновану армію, готову полягти за першого ж наказу і водночас вчиняти будь-які злочини, а не займатися властивою для військових справою; провладну партійну організацію, яку попри все готові підтримувати маси, навіть якщо її пропаганда фанатично ширить ідеї зверхності. Це неабияк скидається на те, що Ніцше має на увазі під віджилими цінностями, нехай їх і продовжують використовувати заради влади. Тому єдине, що виробляють ці структури — це тотальне Ніщо. А якщо світ не хоче підкоритися примарній величі, його продовжуватимуть залякувати загрозами Небуття. Подібний нігілізм тримається передовсім на злочинному порядку, а не на хаосі. Така машинерія здатна функціонувати максимально довго, не виказуючи явних ознак хворобливості. Хоч описаний механізм, безперечно, є саморуйнівним. Так само називати наведене нігілістичне формування несвідомим злом означає позбавити його творців і виконавців відповідальності, списуючи все на їхню зіпсовану природу.
Втім український спротив заледве є тим, що Юнґер означує як прорив за лінію, яка символізує подолання наявної нігілістичної загрози. Наш спротив не має нагадувати згадану гру з Ніщо. Передовсім це протидія реактивному нігілізмові, тобто тим формам існування, що паразитують на примарних уявленнях про вищість. Разом з тим, ми обрали роль, яка не дає скочуватися в пасивний нігілізм, перспектива якого — залишатися на стороні страху. Зараз Україна є лінією, де відбувається випробування себе та створюються заходи з унеможливлення нігілістичного поступу. Наша лінія — це острівець, довкола якого простяглися два загрозливі океани Ніщо. Один може підважити наше самостояння, несучи ризики розверзання внутрішньої порожнечі, а та штовхатиме до впокорення зовнішнього світу, через неспроможність дати собі раду. Другий — це протидія завойовнику, якому, власне кажучи, й не вдалося впоратися зі своєю внутрішньою порожнечею. Що ж, якщо ця лінія проходить крізь наші екзистенційні координати, то важливо відчувати й підтримку тих, хто солідарний з нами у нашому виборі відбивати постійні напади Ніщо.