Тарас Лютий філософ, письменник, колумніст, музикант

Емануель Кант про вдачу росіян

Опінії
1 Серпня 2022, 10:33

У XVIII столітті колоніальне суперництво Великої Британії та Франції переросло у відкрите протистояння, що на відтинку 1756-63 років призвело до так званої Семирічної війни, в яку були втягнені різні гравці. Прусія Фридриха ІІ, підтримавши англійську корону, готувалася протистояти Франції й Австрії, яких своєю чергою підтримала Росія та Саксонія зі Швецією. Влітку 1757 року, скориставшись тим, що німецькі війська виступили зі Східної Прусії на поле битви зі шведами в Померанії, російське командування пропонує Кеніґсберґу привабливі умови капітуляції зі збереженням привілеїв, а відтак разом із армією входить у місто. Їх зустріли не як окупантів. Імперія вчергове розжилася на шмат території.

Серед інших викладачів кеніґсберзького університету присягу імператриці Єлізавєтє складає також і приват-доцент Емануель Кант. Оскільки місто не чинило спротиву, через що після його повернення в склад Прусії Фридрих так і не захоче до нього завітати, окупаційна влада влаштовує щедрі пригощання, святкування, де Кант буває завсідником. Допоки десь тривали криваві баталії, столиця Східної Прусії живе мирно, без мобілізації. Чиновники дістають платню, викладачі гонорари. Тільки раз поширилися чутки ніби військо Фридриха наступає, а тому наказано приготуватися, аби при нагоді все спалити дотла. Такою вже була тактика росіян. Але минулося. Тимчасом Кант за високу винагороду читає приватні лекції з математики та воєнної фортифікації російським офіцерам. А коли у 1758 році звільнилося місце професора логіки та метафізики — подає письмове прохання до самодержиці прийняти його на вакантну посаду, підписавшись вірним слугою її величності. Проте намарно — її отримує кандидат із більшим викладацьким стажем.

 

Читайте також: Стоїмо

 

І воєнні плани Прусії виглядали не дуже добре, ба більше — вони взагалі могли закінчитися крахом, якби в 1762 році імператриця Єлізавєта не померла. На російському престолі опиняється її племінник і прихильник пруського короля — Пьотр ІІІ. Росія виходить із коаліції та повертає назад загарбані землі разом із Кеніґсберґом. Утім новий імператор утримався на троні десь із пів року, звідки його змістила дружина — майбутня імператриця Єкатєріна ІІ. Хоча за походженням вона і була німкенею, перспектива правління величезною Росією її неймовірно надихала. В кожному разі, росіяни таки залишили Прусію.

Цікавим у цій історії є те, щó саме Кант думає про росіян і як оцінює їхню країну. Про дещо можна дізнатися з його лекцій, зокрема, з курсів фізичної географії й антропології. Оскільки сам філософ далеко і надовго ніколи не залишає свого міста, інформацію йому доводиться черпати з описів мандрівників і творів дослідників з природничої історії та геодезії. Та не варто забувати також і про його власний досвід спілкування з російськими солдатами. В цих вояках він убачає риси відваги, позаяк уважає, що змалку вони зазнають доволі жорстокого виховання, після чого стають надійним інструментом ведення війни, хоча це є прикметою відданості владі, а не просвітництва. Важко говорити про те, чи переважає в росіянах природне, а чи проявляються ознаки культури. Їм часто бракує оригінальності: вони краще відтворюють, аніж створюють, але неякісно. На додачу ще й шукають учителів не у своєму краї.

В курсі фізичної географії Кант указує на неоднорідність Російської держави. Її азіатська частина суттєво відрізняється від європейської не лише ландшафтом, флорою чи фауною, а й звичаями. Так, подаючи риси національного характеру мешканців Сибіру, серед їхніх головних ознак філософ згадує пияцтво та лінощі. Або каже, що за винятком мусульман, певна частина тамтешніх народів, говорячи про божество на небі, переконана нібито землею править диявол. У калмицьких степах, а доводиться натрапляти й на такі несподівані дані, є люди з елементами хвоста. Стосовно ж європейської частини, то Кант не розрізняє, для прикладу, Росію й Україну, бо стверджує: в Троїце-Сергієвій та Києво-Печерській лаврі є нерозкладені покійники, яких видають за святих. Загалом Кантів погляд західноцентричний, адже крім росіян він оцінює поляків, греків, вірмен і турків не надто високо. До того ж, не наводить аргументів, аби обґрунтувати свою думку про те, наскільки природа впливає на мешканців тих обширів. Одначе важко з ним не погодитися, коли філософ стверджує, що Росія не виробила належних характеристик з власного природного потенціалу. В його часи Російська імперія невпинно продовжує розширювати свої терени. Хай як дивно іноді виглядають Кантові погляди, та якщо подивитися на Росію очима сучасності, неважко помітити, що великого прогресу вона так і не досягла донині, позаяк продовжує експансію та визискує природні копалини.

 

Читайте також: Полігон культури

 

В «Антропології з прагматичної точки зору» німецький філософ наводить певні російські прислів’я, приміром, оце: «зустрічають за одежиною, проводжають за розумом». Отже, вказує на раціональні чинники мислення цього народу. Втім звертає увагу і на те, що велике не завжди збігається з величним. У випадку з Російською імперією її розміри часто не відповідають цілям, які вона могла б ставити й досягати. В Росії Кант розпізнає, навіть попри наявність слов’янського елементу, типові азійські риси. Це означає, що нехай їй і вдалося підкорити деякі європейські нації, на її землях не керуються принципами свободи та правами громадянина. Ця думка особливо увиразнюється тоді, щойно він каже, що ця країна ще зовсім не досягла стану, який є необхідним для розвитку природних задатків народу.

Після Другої світової війни німецька історія міста знову закінчилась. А от могилу Канта і пам’ятники йому вряди-годи опоганюють. Мабуть, філософу ніяк не можуть вибачити не надто привабливих характеристик народу та країни, чиїм заручником він і залишається по смерті.

12