На наївне, як видавалося тоді, запитання про можливість встановлення дипломатичних відносин між Лондоном і Києвом Тетчер із властивою їй відвертістю відрізала, що з регіоном Радянського Союзу, яким тоді була Україна, Британія може мати зв’язки, лише схожі на відносини зі штатом Каліфорнія чи провінцією Квебек у Канаді. Марґарет Тетчер не мала часу для мрійників і на твердження, що українці збираються досягти державного суверенітету, лише ввічливо усміхалася – ось тоді, мовляв, і поговоримо.
Але говорити з незалежною Україною у статусі державного діяча Залізній леді вже не довелося. Восени того самого року вона перестала бути лідером Консервативної партії і була змушена подати у відставку з посади прем’єр-міністра.
То був удар, від якого вона так ніколи й не отямилася, бо її політичну кар’єру обірвала не поразка на виборах, а парламентарії – однопартійці, які вирішили, що 11 років на посаді – це вже занадто.
Перший та останній президент Радянського Союзу Міхаіл Ґорбачов, поділившись змістом пенсіонерських розмов із Тетчер, переповів, що вона не була би проти повернутися на державну посаду. Залізна леді не бачила важливішої і цікавішої справи в житті, аніж бути лідером.
Спадщина
Багато хто не любив її за твердий характер і незламну волю, що часто виявлялися у вельми гострих висловлюваннях. «Для тих, хто, затамувавши подих, очікував цієї улюбленої фрази преси про «розворот на 180 градусів», я можу сказати: розвертайтеся самі, якщо хочете. Леді не розвертаються», – заявила Марґарет Тетчер на з’їзді Консервативної партії в жовтні 1980-го, коли однопартійці благали її змінити обрану стратегію реформ, що в результаті стали початком перетворення Сполученого Королівства на одну з найуспішніших економік світу.
Для Тетчер не було жодного питання, у якому вона займала б нейтральну позицію, тож не дивно, що навіть сьогодні мало хто з британців безпристрасно налаштований щодо неї. Мільйонери Моріс Саатчі та його брат Чарльз, які заснували у 1970 році рекламну агенцію Saatchi & Saatchi, є прикладом людей, які обожнюють Марґарет. Моріс Саатчі в опублікованому листі ще за життя Залізної леді з однозначністю рекламного гасла беззастережно назвав її спадщину безсмертною. Його улюблена цитата з Марґарет Тетчер: «Щоб піклуватися про людей, потрібно мати гроші!» Тобто спочатку гроші, а потім піклування. Є ще одна цитата, яку приписують першій у Європі жінці-прем’єрові: «Що більший пиріг, то більші шматки для всіх». Для британців тетчеризм насамперед означає заохочення до заробляння грошей, і що більше, то краще.
Марґарет Тетчер очолила країну в дуже скрутний для Великої Британії час. «Лейбористський уряд державою вже не керував – керували профспілки. Була диктатура пролетаріату. Зима 1978/79 року в Англії дістала назву «Зима тривоги нашої», позаяк страйкували всі: електрики, шпиталі, навіть цвинтарі та морги, не було світлофорів, зупинилися заводи. Склалася ситуація, коли вся країна не працювала», – пригадує друг Залізної леді, відомий радянський дисидент Владімір Буковскій. У світі всерйоз говорили про занепад Великої Британії та її вихід із категорії провідних світових держав.
Правоцентристські реформи Марґарет Тетчер повернули Туманному Альбіону його колишній імідж та відновили економіку. На думку багатьох прихильників, вона зробила Британію знову «Великою». Тетчер наполегливо впроваджувала свою економічну модель, вводячи щонайменші податки для приватних підприємств, водночас максимально приватизувала збиткові державні підприємства й зменшувала видатки бюджету. Зняття обмежень із британської фінансової індустрії у 1980-х роках привело до такого розростання лондонського Сіті, що той процес називають не інакше, як «великий вибух» – співзвучно з теорією появи Всесвіту. В економіці головним принципом уряду Тетчер було позбавлення держави більшості господарських обов’язків і передача їх приватним підприємцям. У результаті приватизації цілих промислових галузей та велетенських державних компаній – British Telecom, British Gas, British Airways тощо – на кінець 1980-х кількість британців – власників акцій потроїлася.
Ініціатива уряду дозволити орендарям житла місцевих рад викуповувати помешкання на пільгових умовах блискавично перетворила сотні тисяч пролетарів на власників нерухомості. У Британії швидко поставав середній клас – рушій будь-яких перетворень.
Щоправда, не всі британці хотіли й не всі могли скористатися новими можливостями заробляння грошей. Проблема безробіття набирала загрозливих масштабів якраз тоді, коли Тетчер заявляла, що держава за нероб дбати не повинна. Прем’єр-міністр була переконана, що боротися з безробіттям треба не соцдопомогами, які плодять ледарів, а розвитком малого і середнього бізнесу, який надає робочі місця. Для стимулювання підприємництва слід зменшувати податки, а відтак урізати державні видатки. Маргарет Тетчер мала рацію – з кінця 1980-х рівень безробіття почав поступово знижуватися. Та водночас зникли цілі містечка, особливо на півночі Англії, разом із закритими вугільними шахтами та підприємствами, які втратили державні субсидії і не витримували конкуренції. Профспілки, які чинили жорстокий (дехто стверджує, що занадто жорсткий) спротив, були зламані.
Проте в результаті реформ економіка Британії була докорінно реструктуризована і замість застарілого й збиткового великого промислового виробництва провідною галуззю стала сфера послуг, насамперед фінансових. Значно збільшилася кількість приватних підприємств, державна скарбниця почала стрімко поповнюватися.
Затятий націоналізм став частиною тетчеризму, так само як особистий моральний абсолютизм Залізної леді. Її готовність вести війну з Аргентиною за населені переважно вівцями Фолклендські острови в далекій Південній Атлантиці вразила багатьох.
Тетчеризм + рейґаноміка = розвал комунізму
У часи Марґарет Тетчер наприкінці 1980-х і на початку 1990-х слово «приватизація» стало модним майже повсюди у світі: від Франції до країн колишнього радянського блоку. Саме радянській пресі приписують поширення прізвиська Залізна леді для Тетчер, яка разом з американським президентом Рональдом Рейґаном безкомпромісно таврувала СРСР як імперію зла. Слово «соціалізм» вона відверто вважала лайливим і на закид одного з радянських журналістів під час інтерв’ю 1987 року, що Союз реформуватиме економіку, «використовуючи переваги соціалістичної планової системи», сказала, що репліка містила «провокацію». Хоча саме Тетчер стала першою з-поміж західних лідерів, хто зустрівся з генеральним секретарем Компартії СРСР Міхаілом Ґорбачовим, проголосивши, що з ним «можна вести справи». Ті справи зрештою призвели не лише до розвалу комунізму, чого так бажала Залізна леді, а й до розпаду Радянського Союзу, чого вона зовсім не хотіла, а також до об’єднання Німеччини, проти якого вона гостро заперечувала.
Тетчер не терпіла панібратства та кумівства і, ймовірно, тому не робила нічого спеціального для жінок. Вона, наприклад, майже не призначала представниць своєї статі на урядові посади. Однак приклад першої жінки-прем’єра, звичайно ж, є зразком для багатьох амбітних пані й тепер.
Невдоволені
Репутацію Марґарет Тетчер у британському суспільстві можна порівняти з долею хорошого стоматолога, який хоча й викликає повагу в багатьох пацієнтів, однак ті все ж ніяк не можуть забути біль від виривання зубів. Водночас є чимало й тих, хто вважає, що болючі процедури здійснені без потреби, бо деякі з втрачених зубів насправді були здоровими. Та, попри невдоволення і протести, британці тричі переобирали Консервативну партію Тетчер у парламент. Прем’єр-міністр суттєво законодавчо обмежила повноваження профспілок, однак лише 39% їхніх членів голосували за конкурентів Залізної леді. Усі громадяни від шахтаря до вчителя і від поліцейського до генерала розуміли: реформи болючі, але вони необхідні. Суспільство пішло на самопожертву заради майбутнього. Тетчер ніколи не приховувала мотивів своїх дій: «Я не можу припуститися думки про занепад Британії. Просто не можу». Залізна леді знайшла слова, які змусили більшість британців повірити їй і терпляче пережити важкі для країни часи. І вони не помилилися, адже невдовзі прем’єр-міністр змогла продемонструвати їм реальні досягнення реформ. Це й вирізняє по-справжньому визначного лідера.
Упродовж останнього десятиліття, коли тетчеризм почав зазнавати найбільшої критики, Залізна леді вже була не здатна давати поради в складній ситуації. Глобальна фінансова індустрія, зосереджена в Нью-Йорку та Лондоні, яка розрослася після дерегуляції, натхненної тетчеризмом, захиталася 2008 року. Падіння банку Lehman Brothers стало провісником глобальної фінансової кризи, що потягла за собою світову економічну кризу.
Фінустанови виявилися надто великими, щоб їм можна було дозволити просто банкрутувати під тягарем помилок, прорахунків і навіть погано замаскованого шахрайства. Британський уряд у XXI сторіччі був змушений скуповувати акції банків бюджетними коштом, щоб ті не збанкрутували.
Проте опоненти тетчеризму хоча і знають, за що критикувати Залізну леді, проте досі не змогли запропонувати чітко сформульованої та життєздатної альтернативи принципу, згідно з яким матеріальна мотивація є найкращим стимулом для приватної ініціативи, що є головним рушієм економіки та зростання національного багатства.
Після смерті Марґарет Тетчер у визнанні її досягнень об’єдналося чимало і її опонентів. Навіть висловлюючи категоричну незгоду з її ідеологією та будучи переконаним у негативних наслідках її реформ, ніхто з британських діячів не наважується казати, що хотів би повернення Британії у стан до 1979 року, коли Тетчер уперше стала прем’єр-міністром.
Старість не жаліє нікого
Тетчер навряд чи бачила себе в голлівудській кінострічці «Залізна леді» («The Iron Lady»), що вийшла на екрани 2011 року. Прем’єр-міністр Девід Кемерон заявив, що був у захваті від акторської майстерності, але сам фільм про Залізну леді він м’яко назвав передчасним: «Його треба було робити колись згодом, бо він виявився більше про старіння і втрату пам’яті, а не про дивовижного прем’єр-міністра». Ветеран британської журналістики Лінда МакДуґал стверджує, що намагалася інтерв’ювати баронесу Тетчер 2003 року, і вже тоді колишня прем’єр-міністр не могла вільно висловлювати свої думки й ледве пригадувала імена…
2007-го в фойє британського парламенту у Вестмінстері відкривали понад двометрову бронзову статую Тетчер. У церемонії брала участь і сама перша й досі остання жінка – прем’єр-міністр Великої Британії. Її слова того дня запам’яталися жартівливістю та влучністю, а також амбітністю: «Я, можливо, віддала би перевагу залізу, але підійде й бронза».