На фоні подій 3 квітня ця новина попервах загубилася. І не дивно: центром Києва ходять активісти правих рухів, Верховна Рада провалює скасування е-декларування для антикорупціонерів. Але надвечір тема активіста, якого затримувала Служба безпеки України і якого намагаються відправити у СІЗО вийшла в новинні топи. Ще б пак: купа силовиків досі не покарана за злочини проти активістів. Значна частина підозрюваних втекла до анексованого Криму а то й узагалі – в Росію. Ще частина доволі непогано почуває себе в Україні, дехто навіть продовжує працювати в правоохоронних органах. За ґратами СІЗО опинилася незначна частина підозрюваних. А у найближчій перспективі виходить, що за всі злочини покарають лише 5-х силовиків, яких нині судять за розстріли Небесної сотні. Щодо більшості інших проваджень суди безперспективно буксують другий рік на стадії підготовчих засідань. Тобто, служителі Феміди навіть не вирішили: приймати обвинувачення, яке кілька років тому їм передала прокуратура чи ні. І тут раптом затримують активіста, який відкрито заявляв про стрілянину по силовиках для захисту протестувальників. Перша реакція на це могла бути лише одна – обурення. По всьому виходить, що реванш, який маячив десь далеко на горизонті, став уже зовсім не ілюзорним. А всі активісти, які так чи інакше в силу обставин порушували українське законодавство під час протистояння з режимом Януковича, можуть цілком реально опинитися на місці Івана. Підстав для занепокоєння більш, ніж достатньо.
Читайте також: Справа Бубенчика. ГПУ готує запит до Польщі щодо видачі другого підозрюваного – ЗМІ
Подальші події потроху почали розставляти все на місця. Виявилося, що Бубенчика зранку на кордоні з Польщею затримала СБУ і привезла його до Києва у Генпрокуратуру. Там йому зачитали текст підозри й подали до суду клопотання про обрання запобіжного заходу. У прокуратурі заявили, що проситимуть арешт. Тобто СІЗО. Але в той же час активіста не затримували. Він вільно спілкувався з учасниками Революції гідності у дворі суду, давав коментарі ЗМІ. Врешті, чекаючи, поки адвокат ознайомиться з матеріалами справи, пішов із знайомими прогулятися Києвом і випити кави. Обвинувачення йому висунули доволі серйозне: тут і підозра у посяганні на життя працівника правоохоронного органу, і умисне вбивство, і незаконне поводження зі зброєю. Правда, сам Бубенчик ці звинувачення вважає «маразматичними». А у коментарях ЗМІ він заявив приблизно наступне: «Вони кажуть, що загинули покидьки, які захищали режим Януковича. В справі чомусь пишуть, що це якісь правоохоронці. Кажуть, що їх мінімум двоє, один поранений… Хоча як захисник народу може стріляти в правоохоронців? Вони були проти мого народу, відверто з насмішками розстрілювали його із помпових рушниць. Це звичайна підміна понять».
Активісти, які прийшли підтримати Бубенчика, у більшості випадків питали: як же так вийшло? Чому не спрацював закон про амністію учасників Революції гідності? Відповідь тут доволі проста – закону про амністію учасників Революції не існує в природі. А чотири роки тому нардепи прийняли закон про недопущення переслідувань учасників протестів. Який аж ніяк не є амністією. Із цим законом виникла низка проблем. Скажімо, окремі його пункти (як от заборона збирати інформацію про активістів) суперечать нормам Кримінального процесуального кодексу. Власне, до цього й апелюють прокурори.
Читайте також: "Ігри в правову державу". Реакція соцмереж на затримання євромайданівця Бубенчика
«Депутати прийняли цей закон чотири роки тому. Я розумію, в лютому 2014-го не було зрозуміло, буде влада Януковича чи ні. І цей документ так чи інакше міг гарантувати відносну безпеку учасникам протестів. Але він забороняє нам збирати інформацію про активістів. Навіть про потерпілих. А ми відкриваємо провадження, розслідуємо їх. Закон передбачає «відповідальність» за порушення, але не конкретизує її. Умовно кажучи, за наші розслідування нас можна, наприклад, звільнити за порушення цього закону. І в той же час є норми КПК, які говорять, що все, що стосується проваджень, регламентується нормами КПК. І якщо закон цим нормам суперечить – то треба послуговуватися КПК, а не законом. З іншого боку, цей закон пом’якшує відповідальність. Тому теоретично може застосовуватися. І вже застосовувався. Наприклад, у справі Дідича. Певно, дати свою оцінку і роз’яснення мав би, наприклад, Конституційний суд. Адже за весь цей час депутати не спромоглися зробити так, аби закон про недопущення переслідувань не конфліктував із Кримінальним процесуальним кодексом», – пояснює голова Департаменту спецрозслідувань Сергій Горбатюк.
Власне, цей документ у прокуратурі уже назвали «нікчемним». Що важливо – це юридичний термін, який застосовується щодо правочину (існують два види недійсних правочинів – нікчемний та оспорюваний, але це вже юридичні деталі). Однак проблеми із ним виникли набагато раніше. Певно, мало хто пам’ятає активіста на ім’я Сергій Дідич, якого 18 лютого на вантажівці силовиків збив активіст Леонід Бібік. Не будемо зупинятися на всій історії, пов’язаній із цим провадженням. Варто згадати лише один епізод: у березні 2016-го, два (!) роки тому, суд саме на підставі закону про недопущення переслідувань звільнив Бібіка від відповідальності. Однак апеляційний суд таке рішення не прийняв і розвернув справу назад. Вже тоді і прокуратура, і адвокати, які допомагають родинам Небесної сотні в судах заявили про проблеми із прийнятим Верховною Радою законом. За доброю українською парламентською традицією, уваги на це ніхто не звернув.
Читайте також: Луценко заявив про неправильну кваліфікацію дій євромайданівця Бубенчика
За таких умов виходом для Бубенчика міг би стати наступний варіант: він доводить, що діяв у стані крайньої необхідності, захищаючи своє життя і життя оточуючих. Але у прокуратурі переконують, що під час розслідування не отримали однозначних фактів, які б підтверджували, що саме в той момент часу 20 лютого 2014-го на Майдані Бубенчику загрожувала небезпека, яка могла призвести до стрілянини по силовиках. І в той же час додають: готові почути такі доводи в суді. І якщо вони будуть достатньо вагомими, не відкидають можливості, наприклад, закриття провадження (але про це згодом і в іншому тексті). Однак для цього необхідно, аби справу Івана Бубенчика почали слухати по факту у залі судових засідань.
І, певно, останнє, на чому треба зупинитися. Після Революції гідності точилося багато розмов, що життя в державі повинне регулюватися законом і аж ніяк не телефонним правом. А високе начальство не має права втручатися в процес. Але. Реагуючи на критику і обурення суспільства, генпрокурор Юрій Луценко уже заявив: кваліфікація дій Бубенчика не правильна, групу прокурорів замінять і вона перегляне матеріали, аби наново кваліфікувати дії активіста. Цікавим є той факт, що керувати групою прокурорів буде заступник Луценка Анжела Стрижевська. І змінюватиме в уже існуючому провадженні кваліфікацію і підозру. Якщо говорити простою мовою – це ручне керування розслідуванням. Що із законністю не має нічого спільного від слова «зовсім». Такими ж методами в часи Майдану користувалася влада Януковича. І це викликало обурення і протидію. Зараз же, здається, схвалення. Суспільство перетворюється в дракона, якого намагалося перемогти.
За таких умов виходить, що окремі теми можуть стати табуйованими. Як от смерті силовиків на Майдані (нагадаємо – їх трохи більше 15). Адже учасники Революції, фактично, досі не звільнені від відповідальності за дії, які вони вчиняли у відповідь на агресію силовиків, зокрема 20 лютого (хоча, дивлячись правді у вічі – не всі протестувальники були білі і пухнасті, але це також тема окремого тексту). Певно, ця думка буде непопулярна, але її таки варто висловити: без розслідування усіх без виключення епізодів, пов’язаних із Революцією Гідності, і вбивства силовиків зокрема, ми не зможемо отримати повну картину подій, які відбувалися 4 роки тому. Ситуацію могли б вирішити законодавці, але вони мовчать. Тому за них говорить вулиця. Яка може прийняти лише один вирок для учасників Революції – виправдання.