І неважливо насправді, чи є в цьому всьому сенс і скільки воно коштує. Важливо, щоб натішилася президентська душа. Хоча був би таким тільки Віктор Федорович, ми б горя не знали. Але ж Кучма, Ющенко, Кравчук, мабуть, також родом із нещасливого дитинства. За першої нагоди бавилися у війнушку, а для Ющенка ще й у мороз вертольоти запускали над Крутами.
Епоха святкувань триває. На зміну хрещенню прийшло визволення, далі, можливо, буде свято євроінтеграції, потім Новий рік та Різдво, далі день якоїсь армії, жінок і Великдень. Дивись і до виборів дотягнемо. Тоді почнеться суцільне свято, яке, за законом жанру, мусить закінчитися мордобоєм на дільницях, що переросте в грандіозне гуляння переможців і возведенням на престол нового чи старого «непорозуміння»… Але це згодом.
Нині ж армія генерала Ватутіна наче знову форсувала Дніпро і ввійшла в столицю України. Мов і не було тих 70 років. На вулицях повно німецької техніки, Київ у руїні.
Далі було помпезне святкування на честь визволення Києва від фашистів. Вкотре запалювали вічний вогонь, до могил невідомих солдатів покладали вінки, Хрещатиком пройшов парад за участю кількох ржавих танків і дівчат у куфайках, грали військові оркестри, роздавали прапорці, столичне метро заклеїли дивними плакатами з фотохронікою вступу совєцьких військ до Праги, декому зробили несподіваний вихідний, а декого, кажуть, змусили здавати гроші на подарунки ветеранам, яких із кожним роком стає чомусь дедалі більше. Все, як і годиться, закінчилося масовими гуляннями з випивкою на Майдані, концертом та купами сміття, які героїчні комунальники встигли розгребти до ранку.
А втім, не без позитиву. Попри благородну мету повеселити Віктора Федоровича, у кожній важливій справі завжди є приховане завдання, скажімо, піднімати настрій розчарованому електорату та лікувати його від безнадії. З наближенням катастроф чи початком кінця так і треба. Зазвичай на порозі невідворотного божевільні гулянки набирають обертів, а саме божевілля посилюється. Занадто багато накопичується негативу, від якого треба відвертати увагу підопічних, аби вони завчасно не перехвилювалися. Бо хвилюватися таки є чого…