Особливої ваги в такій майстерності набуває здатність лишатися в стані незворушності, тим паче коли до тебе постійно сікаються з наміром принизити. Тим часом є чимало такого, чим знехтувати не випадає ніяк. Скажімо, нерозумно легковажити певними аспектами особистості, позаяк вони становлять невід’ємну частину єства. Без них тожсамість швидко розсипається на друзки. Наприклад, непросто жити без імені. Бо якщо твоє ім’я Ніхто, жодній людині до тебе не буде ніякого діла. Це рівноцінно втраті прикметної ознаки чи виняткової виразності, без якої когось узагалі важко помислити.
З однією, на перший погляд, смішною, а зрештою повчальною байкою про те, як неможливо прожити, не помічаючи чогось важливого, знайомить нас у відомій повісті «Ніс» Микола Гоголь. Пригадаймо її основну сюжетну лінію. Якось із самого рання один звичайнісінький цирульник заходився різати хліб. Аж раптом, овва, усередині буханця він знаходить чийсь ніс. Та довго перебирати в голові різні варіанти не доводиться: на думку миттєво спадає, що ця неусувна деталь обличчя, швидше за все, належала завсідникові його скромного закладу колезькому асесорові майору Ковальову. Подалі від гріха стрижій потай виносить ніс із помешкання й жбурляє з мосту прямісінько у воду. Тим часом головний фігурант історії виявляє свою пропажу, щойно прокидається. Там, де колись був ніс, у нього тепер гладка поверхня.
Читайте також: Гармонія симетрій
Йому стає так ніяково, що кортить мати замість носа будь-що, тільки б не зовсім нічого. Але як же він нервується, коли буквально перед його очима колишній ніс постає в подобі самодостатнього пана в отороченому золотом мундирі, панталонах і при шпазі. Усі спроби принизливих умовлянь з метою повернути ніс зазнають невдачі. Ото біда, що вдієш без носа: ні тобі тютюну нюхнути, та й поткнутися в такому вигляді нема куди. А головне — ніхто не виявляє співчуття. Газетяр категорично відмовляється розмістити замітку щодо дивацької пропажі, а поліцейський чин натякає, що в порядної людини такі речі взагалі-то не зникають. І навіть коли ніс таки відшукався, невідомо було, у який спосіб його належало прикріпити назад. Яка ж радість охопила власника, коли ніс знову потрапляє на своє законне місце…
Не треба довго міркувати, аби переконатися, що втрата визначального атрибуту людської персональності доконче призводить до її розпаду. Очевидно ж, якщо перестати доглядати за собою, звільна перетворишся на нечупару. Не дбаючи про себе, теж довго не протягнеш. Отож, не переймаючись суттєвими визначниками особистості, невдовзі її безповоротно втратиш. Лиш уявімо собі когось, хто так збайдужів до своєї самобутності, що незчувся, як до його оселі внадилися різні непрошені гості, вчинили там погром і наполягають, ніби вони завжди були тут господарями. А розгардіяш і безлад, кажуть ці зайди, спричинила захланність особи, яка стверджує, буцімто це її власність.
Можна звернутися й до випадку з війною, яка триває на наших теренах уже не один рік. Дехто говорить про таку невимовну втому від неї, що хотів би нашвидкуруч її закінчити. Мовляв, це ж дуже просто. Достатньо скласти зброю, і за якоюсь чарівничою силою настане довгоочікуваний мир. А ті, хто цього зробити не хоче, є просто ненаситними мілітаристами, яким кортить, щоб війна тривала цілу вічність. У такій ситуації наївним видається той, кому ввижається, що лише силою думки можна творити чудеса. Приміром, повертати втрачені землі. Та питання про територіальну цілісність є вже похідним. Адже все починається з порушення єдності суб’єкта, у якого дійсність і вигадка взаємозамінні. Зберігаючи байдужість, коли його грабують, принижують і вбивають, такий суб’єкт помишляє, що все відбувається не насправді, й виявляє незрозумілу готовність миритися з цим. Тобто перетворюється на об’єкт або погоджується ним бути.
Читайте також: Згущення Тіні
Все стається за гоголівським сценарієм: тільки-но ніс відокремиться, враз емансипується, намагаючись легітимізуватися через набуття суб’єктності. Ця частина тіла претендує на те, щоб відігравати роль двійника, а затим і незалежної одиниці стосовно того, з ким досі перебувала в єдності. Небилиця про відчуження носа передовсім покликана сатирично висміяти марнославство тих, хто крім своєї бундючної значущості не бачить нікого і нічого. Утім, у ній є ще один вагомий психологічний момент: втрата носа позначена дефрагментацією особистості, бо та більше нездатна зважати на багато чинників довколишнього життя. Вона живе своєрідним карго-культом, вірячи лиш у те, що все залежить від її уявлень про влаштування світу.
Є ще одна повчальна бувальщина про знаного данського астронома Тихо Браге. У юності під час дуелі він втратив частину носа. Після чого йому довелося сконструювати собі протез і всякчас турбуватися, щоб той не відвалювався. Подейкують, це суттєво змінило його особистість. Зрозуміло, лише втративши щось важливе, дехто починає усвідомлювати вагу запропащеного. Як би ж ото врешті-решт не залишитися «з носом», коли занедбуєш те, що вважаєш незначним і здрібнілим?