Маючи один із найдовших кордонів з РФ і найбільшу віддаленість від портів та решти кордонів України, Сумська область донедавна була однією з найзалежніших від торговельно-економічних відносин із північно-східним сусідом. При цьому, на відміну від південно-східних регіонів, її значно тісніша економічна прив’язаність ніколи не супроводжувалася домінуванням проросійських настроїв. Понад те, область виступала східним бастіоном українських проєвропейських сил. Однак невідворотне наростання конфронтації, яка з військової галузі щораз більше переміщується в царину економіки, змушує мешканців та підприємства Сумщини жити в умовах дедалі більш обмеженого доступу до важливого для них російського ринку праці й збуту товарів, а також звуження можливостей заробляти на їх транзиті. Оскільки перспективи регіону цілком залежатимуть від успішності адаптації до нових умов, Тиждень вирішив проаналізувати останні тенденції в економіці Сумщини та стартові умови для розвитку.
Внутрішні відмінності
Насамперед впадають в око значні внутрішні відмінності, які спостерігаються між Сумами та парою середніх міст (Конотоп, Шостка), що й далі залежать від промисловості, успадкованої з радянського (а то й імперського) минулого, та рештою регіону, де приблизно порівну в селах і тісно пов’язаних із ними містечках проживає понад 60% його населення.
Завдяки цим територіям навіть загалом по області у виробничому секторі абсолютно домінують сільське господарство, харчова та видобувна промисловість, сукупний валовий випуск яких за результатами 2014 року принаймні у 2,4 раза перевищив обсяг продукції всіх галузей обробної промисловості разом узятих (за винятком харчової).
Читайте також: Небезпечні стереотипи
Значною є диверсифікація промислового виробництва. Основні галузі обробної промисловості, яка випускає продукції приблизно на $1 млрд, — харчова (29,3%), машинобудівна (23,1%), хімічна (19,8%) та металургійна (10,8%). Більш як на $10 млн продукту щороку кожна дають місцеві деревообробна й целюлозно-паперова галузі, легка й фармацевтична промисловість, а також індустрія гумових та пластмасових виробів. Урівноважує сектори обробної промисловості потужна видобувна галузь (насамперед газо- та нафтовидобуток), вартість продукції якої останнім часом зменшилася через зниження цін на енергоносії, хоча й досі перевищує в області показники харчопрому чи машинобудування.
Значення для Сумщини машинобудівної та хімічної галузей, найбільші підприємства яких (СНВО ім. Фрунзе чи Сумихімпром) часто сприймаються як візитна картка області, насправді сильно перебільшують. Усі разом підприємства машинобудування та хімпрому забезпечують роботою менш ніж 30 тис. жителів регіону з понад 1,1 млн осіб населення й 300 тис. лише офіційно зайнятих у комерційному секторі. А помітна частка машинобудування та хімії в офіційному експорті Сумщини (понад 40%) є наслідком особливостей його обліку.
Порівняння даних про виробництво, споживання та офіційний експорт окремих товарів засвідчує очевидну невідповідність: наприклад, річний вивіз зерна має становити мінімум $400–500 млн, олійних — іще принаймні $40–50 млн, а офіційна статистика показує щодо них разом не більш ніж $80–90 млн, тобто не фіксує і п’ятої частини очікуваного.
Вочевидь, усе пояснюється тим, що названі товари переробляються (у випадку олійних) або йдуть на експорт у непереробленому вигляді (зерно) вже через інші регіони. Відтак формується хибне уявлення про залежність Сумщини від експорту певних видів продукції (машинобудівної та хімічної) та від ринку Росії. Зокрема, до 2013 року, за даними офіційної статистики, на РФ припадало понад 50% експорту.
Насправді у зв’язку з вивозом основної частини зернового та олійного надлишку через інші регіони України реальна географія кінцевих споживачів вироблених на Сумщині товарів має бачитися зовсім інакше. Адже вітчизняні зерно й олія прямують насамперед до країн Азії та Африки, меншою мірою — до ЄС, але аж ніяк не до Росії чи інших країн Євразійського союзу. За межі області продають також до 90% тутешніх нафти й газового конденсату, ринкова вартість яких за цьогорічних цін може становити не менш ніж $280–300 млн (а до обвалу 2014-го сягала й $700 млн). Інакше кажучи, у випадку Сумщини маємо яскравий приклад того, як офіційні дані про обсяг, товарну структуру та географічні напрямки експорту явно розходяться з реальною спеціалізацією регіону і на українському, і на міжнародному ринку. А насправді ключову роль для області мають не машинобудування чи хімпром, а нафтовидобуток, вирощування зерна й олійних. Причому після нинішнього обвалу цін на енергоносії та зменшення останніми роками нафто- й газовидобутку в регіоні саме олійно-зернова складова виходить на перші ролі.
Підприємства машинобудування, хімії та нафтохімії насправді важливе значення мають лише для обласного центру, а також Конотопа й Шостки, де вони є бюджетоутворюючими.
Аграрний локомотив
Сумщина насамперед аграрний край. Уже зараз на одного її жителя припадає понад 1,5 га сільськогосподарських угідь та 1,1 га ріллі. Причому йдеться про високоврожайні землі з достатньою зволоженістю та доволі сприятливим кліматом: 2015 року область посіла перше місце в Україні за врожайністю основної для неї зернової культури — кукурудзи. На одного мешканця (а населення області стрімко зменшується) на Сумщині припадає більше ріллі, ніж у Канаді чи Аргентині з їхніми менш сприятливими кліматичними умовами, й майже у 3,5 раза більше, ніж у Франції чи Польщі.
Читайте також: Мішель Терещенко: Керівникам Сумщини було вигідно, щоб тутешній люд був бідним і не мав роботи
Тож і роль агропромислового сектору для краю надзвичайно важлива. Уже майже десятиліття сільськогосподарське виробництво там стрімко зростає (порівняно з 2006 роком воно піднялося на 78,5%; від 2007-го було тільки одне незначне зниження, яке не мало принципового впливу на довгострокову динаміку). Зростання виробництва відбулося насамперед за рахунок великотоварного сектору (173,5% за той самий період) на тлі незначного приросту (7,7%) в особистих селянських господарствах.
За цей час відбулася справжня революція в сільському господарстві області, викликана необхідністю підвищення його економічної ефективності й адаптації до можливостей та викликів українського й міжнародного ринку. Площі під зерновими збілишилися майже на 30%, а їхня урожайність — у 3,3 раза. У результаті за порівняно короткий час валовий збір зерна на Сумщині підскочив у 4,3 раза: від 0,89 млн т у 2006 році до 3,94 млн т у 2014-му. Область, яка в середині 2000-х виробляла збіжжя переважно для внутрішнього споживання, стала вивозити понад три чверті його нинішнього виробництва. «Секрет» полягав у масовому переході до культивування високоврожайної в регіоні кукурудзи.
Ще стрімкішим було за той самий час зростання виробництва олійних: від 34 тис. т до 424 тис. т, тобто у 12,5 раза. У цьому випадку врожайність зросла лише у 2,4 раза, а основний приріст забезпечило розширення уп’ятеро посівних площ, які, втім, на відміну від степових регіонів і нині далекі від критичного для родючості ґрунту рівня. А збільшення виробництва картоплі (в 1,85 раза) та плодоягідної продукції (втричі з лишком) відбулося виключно завдяки зростанню врожайності внаслідок збереження відведених під них земель на рівні 2006 року.
Утім, в інших галузях агровиробництва усе ще зберігається чимало проблем, які стримують їхній розвиток. Залишаючись на відміну від зерна й соняшнику цариною підсобних селянських господарств, овочівництво водночас фактично не зазнало змін. Спад у виробництві м’яса та яєць припинився у 2009-му, і до 2014-го цих двох видів продукції було продуковано на 22,6% (через значно помітніший приріст виробництва м’яса птиці) й на 66,4% більше. Однак відбулося це зменшення завдяки птахівництву: кількість птиці від 2006-го зросла в півтора раза. Натомість у свинарстві й молочарстві, де не переставали домінувати напівнатуральні особисті підсобні господарства, тривала стагнація на тлі скорочення поголів’я та незначного підвищення продуктивності.
Перспективи
Як і більшість регіонів України, Сумщина потерпає від браку ефективної зайнятості, який є ключовим фактором бідності й відсталості. За 1,13 млн осіб населення в області майже 260 тис. незайнятих жителів працездатного віку й 363 тис. пенсіонерів. Формально працевлаштованими вважалися 437,8 тис. громадян працездатного віку, однак із них лише 300 тис. трудилися на підприємствах, в організаціях та у ФОП. Решту становили так звані самозайняті, які здебільшого є лише закамуфльованою формою фактично безробітних, що перебиваються непостійними заробітками або напівнатуральним сільським господарством. Із зазначених 300 тис. осіб у бюджетній сфері та держапараті області, тобто на утриманні держави, перебувало 82,9 тис. Таким чином, на позабюджетну припадало лише 217 тис. офіційно зайнятих громадян із 1,12 млн жителів регіону — менш ніж кожен п’ятий. Найбільшими роботодавцями для штатних найманих працівників у позабюджетній сфері були переробна промисловість (44,9 тис.), сільське й лісове господарство та рибальство (22,8 тис.), транспорт і пошта (19,1 тис.), а також торгівля (11,3 тис.). У видобувній галузі, попри її значну питому вагу в економіці, задіяно лише 3,6 тис. найманих працівників.
Читайте також: Артем Семеніхін: «Я не збираюся зупинятись на Конотопі»
Сумщина належить до дрібнобуржуазних регіонів України. 2014 року у ФОП та на мікропідприємствах області працювало 83,9 тис. осіб, зокрема 42,8 тис. найманого персоналу. Тоді як на великих налічувалося лише 26,5 тис. зайнятих і найманих працівників, у середніх та малих (крім мікро-) — 71,4 тис. найманих і 79,7 тис. усіх зайнятих. Обсяг продукції та послуг, реалізованих мікробізнесом (9,91 млрд грн), на Сумщині також є одним із найбільших (див. Тиждень, № 41/2015) і тільки незначно поступається аналогічному показнику великих підприємств області (12,36 млрд). А основні обсяги реалізації належать середньому та малому (крім мікро-) бізнесу: 25,1 млрд грн у 2014 році.
Низький рівень офіційної працевлаштованості за наймом за межами кількох найбільших міст робить решту області таким собі «чистим аркушем» для створення нових сфер зайнятості малим та середнім бізнесом. Доля наявних великих та середніх промпідприємств серйозно впливає лише на самі Суми, а також Конотоп та Шостку. Однак вони, по-перше, мають потенційний компенсатор у вигляді можливості виконувати роль адміністративних, культурних, освітніх, торговельних та фінансових центрів для решти області. Відповідний потенціал у разі проведення адміністративно-територіальної реформи та створення навколо них укрупнених повітів лише збільшиться.
По-друге, варто звернути увагу на неабияку гнучкість і здатність пристосовуватися до зовнішніх викликів, що притаманні навіть наявним промисловим підприємствам. У разі падіння експорту до Росії від $231,2 млн за перші вісім місяців 2014 року до $132,1 млн за той самий період 2015-го промислове виробництво утратило лише 0,2%, а в переробній галузі навіть зросло на 3,2%. Загалом якщо порівнювати з докризовим 2008-м, то, попри всі зовнішні та внутрішні шоки, обсяг випуску продукції в обробній промисловості 2014 року був лише на 16,4% меншим. Найкращими виявилися справи в хімії, нафтохімії та легкій промисловості, які наростили свою частку з огляду на менше просідання виробництва. Більшість інших сегментів обробної промисловості мали спад на рівні 16–18%. А найгіршими виявилися справи у металообробці (40,5% падіння) та видобувній промисловості (–45%).
Хоча можливості агросектору в забезпеченні робочими місцями обмежені, в економіці Сумщини він цілком може ще багато років залишатися ключовим (звісно, в ідеалі за умови розвитку більш працемістких сегментів та пов’язаних галузей АПК). Адже населення області стрімко зменшується (від 1,24 млн у 2005-му до 1,12 млн у 2015-му, сільське за той самий час — від 0,43 млн до 0,35 млн), а його густота вже зараз становить лише 47 осіб/км² (або 28,4 без урахування Сум, Конотопа й Шостки).
Наприклад, нині в сільському господарстві області налічується менш ніж 18 тис. штатних робочих місць для найманих працівників, діє 720 фермерських господарств із досить солідним земельним банком (у середньому по 158 га ріллі на кожне) і 13,2 тис. особистих селянських господарств, які використовують власну агротехніку (причому за останній рік їх побільшало на 10%). Це досить багато, коли врахувати, що за межами Сум, прилеглого до них району, Конотопа, Шостки, Ромен та Охтирки всіх штатних найманих працівників налічується менш ніж 74 тис. і явна більшість їх трудиться в бюджетній сфері та державному управлінні.
Покращує перспективи економічного розвитку області й потреба зміцнення енергонезалежності України. За оцінками експертів, видобуток нафти в регіоні може бути принаймні подвоєний за належних інвестицій та застосування модерних розробок у видобутку. У разі використання сучасних технологій глибокого буріння та переходу до повністю ринкового ціноутворення стосовно газу є перспективи для нарощування і його видобутку. При цьому дуже значне внутрішнє споживання традиційних паливних ресурсів у Сумській області (у 2014 році — 1,08 млрд м³ газу, понад 95 тис. т вугілля, 90 тис. т нафти, 190 тис. т моторного пального) може бути значною мірою заміщене завдяки біопаливу. Одні з найвищих в Україні в розрахунку на одного мешканця врожаї зернових дають чимало залишків, які є основою для його виробництва і створюють фундамент для розвитку рівномірно розміщеного на
території регіону малого та середнього бізнесу.