За ним, ця остання сирійська провінція, яку досі утримують повстанці, повністю в руках джихадистів, які використовують цивільне населення як захисний щит. На жаль, цю версію поширюють також деякі кореспонденти та коментатори німецьких медіа.
Дебати в міжнародному співтоваристві ведуться лише довкола того, як уникнути гуманітарної катастрофи. З тим, що Асад тріумфуватиме в Ідлібі й врешті в усій Сирії, очевидно, змирилися. Але насправді для сирійського режиму та його російських й іранських союзників йдеться не про боротьбу з тероризмом, а про ліквідацію останнього бастіону спершу неозброєного визвольного повстання 2011 року. Те, що його дух досі буяє в Ідлібі, показують демонстрації, за допомогою яких громадянське суспільство провінції висловлює свою непохитну рішучість захищати первинні цінності сирійської революції.
Великі частини Ідліба справді контролюються джихадистським ополченням. Однак міжнародна громадськість приділяє недостатньо уваги тому, що місцеві ради не раз успішно захищали себе від ісламістських екстремістів і зривали їхні спроби ліквідувати демократичні досягнення, здобуті після звільнення від режиму Асада, такі як вільні вибори та надання прав жінкам.
Читайте також: У Німеччині заявили про можливе приєднання до авіаударів по режиму Асада – Bild
Зважаючи на покер залучених іноземних держав, які змагаються за їхній вплив на сирійський поствоєнний порядок, ледве чи когось цікавить, чого хоче населення Ідліба. А саме — у жодному разі не потрапити під батіг сирійського деспота. У боротьбі за свободу й гідність Захід покинув населення провінції напризволяще. США, Франція та Велика Британія погрожують воєнною атакою лише в тому разі, якщо режим Асада ще раз використає отруйний газ. Вони, роблячи висновки від супротивного, сигналізують, що на завоювання Ідліба конвенційними засобами не реагуватимуть. Проте засоби, які використовує режим Асада, такі як скидання бочкових бомб, цільове бомбардування цивільних об’єктів і голод мирного населення, — серйозні злочини проти військового та міжнародного гуманітарного права.
Але навіть мінімальна вимога Заходу не застосовувати хімічну зброю для значної частини німецького політичного спектра заходить надто далеко. Проти участі Берліна в можливій воєнній операції сформувалася широка фаланга, яка сягає від посткомуністичної лівої партії через право-націоналістичну АдН до соціал-демократів, які входять в уряд. Її аргумент про те, що така місія суперечить міжнародному праву, оскільки на неї немає мандата ООН, межує з цинізмом. Адже саме Росія як одна з головних відповідальних за воєнні злочини в Сирії своїм правом вето в Раді Безпеки ООН блокує отримання такого мандата.
Але якщо проти застосування зброї масового ураження не виступлять, міжнародне право перетвориться на папірець. Якщо Берлін не пристане на заклик своїх союзників разом цьому протистояти, його гуманітарні звернення до супротивників у Сирії остаточно втратять правдоподібність. Тим часом у німецькій громадськості дедалі частіше чути, що через «взаємні звинувачення» сил режиму й повстанців у застосуванні отруйного газу неможливо встановити, де в цьому питанні істина. Але про те не може бути й мови. Організація Об’єднаних Націй щойно підтвердила, що в цьому році було ще три випадки застосування отруйного газу з боку режиму Асада. Це збільшує кількість хімічних атак у Сирії з 2013-го — року, у якому сирійський диктатор, як повідомлялося, відмовився від свого арсеналу отруйного газу, — до 39. Із них 33 ООН чітко вважає атаками режиму, натомість тих, хто стоїть за шістьма іншими, неможливо ідентифікувати достатньо чітко. Але це жодним чином не означає, що режим Асада не може бути відповідальним і за ці напади, а тільки те, що авторство в цих випадках не вдається достеменно довести.
Читайте також: У РФ заявили, що США застосували у Сирії фосфорні бомби – Reuters
Кремль і його поплічники в Дамаску заперечують застосування хімічної зброї, повністю відкидаючи його або звинувачуючи в цьому повстанців. Це є частиною систематичної дезінформаційної кампанії, під чий облудний вплив потрапляє надто багато людей і в Німеччині. Факти, однак, свідчать самі за себе. Проте це не заважає Москві поширювати теорії змов. Так, вона твердить, що Захід планує уявні атаки отруйним газом задля конструювання приводу для удару по Асаду. Це пояснення абсурдне хоча б тому, що Захід і, зокрема, Вашингтон роблять усе можливе задля уникнення прямої військової участі в Сирії.
Два дотеперішні повітряні удари по позиціях режиму Асада були радше символічними й слугували передовсім алібі для західної бездіяльності. Москва й Тегеран цілком це усвідомлюють і тому не відмовляться від реалізації своїх планів у Сирії. Попри домовлену між Путіним та Ердоганом буферну зону, Туреччина, яка також хоче контролювати Ідліб, у довгостроковій перспективі не зможе їх зупинити. У сумнівній ситуації Анкара не ризикне воєнною конфронтацією з Росією. А отже, наразі стратегічним переможцем у жахливій сирійській війні є Владімір Путін.