Утім, якщо від незваних гостей із космосу людство гіпотетично захистить ракетно-ядерна зброя, то способів протидіяти загрозам із надр нашої планети немає навіть у теорії.
Вулканічні зими
Народження Америки й Атлантичного океану 200 млн років тому ознаменувала планетарна катастрофа, що супроводжувалася грандіозним виливом магми та масовим вимиранням живих організмів. На той час існував один величезний суперматерик Пангея, який почав розпадатися. Саме з його уламків унаслідок дрейфу тектонічних плит земної кори згодом сформувалися нинішні континенти. Величезна частина Пангеї відкололася від майбутньої Африки й посунулася на захід, трансформуючись у Південну та Північну Америки. Західне узбережжя Чорного континенту й сьогодні збігається за контуром зі східним берегом Нового світу, бо ж колись ці масиви суходолу були єдиним цілим.
На місці розколу в міру розходження ділянок суші почав утворюватись Атлантичний океан, а на дні тектонічного розламу земної кори сталося потужне виверження базальтових лав.
Колосальний викид магми мав планетарні наслідки. Все почалося з «вулканічної зими», що дуже нагадувала «астероїдну», яка настає на планеті після падіння великих небесних тіл, або «атомну», яку вчені передрікають людству у випадку глобальної ядерної війни. Масштабні виверженння викинули у стратосферу Землі мільйони тонн вулканічного попелу та сірчаних сполук. Вони утворили над планетою суцільну хмару, яка не пропускала світла до її поверхні. Зненацька впала температура, загальмувався фотосинтез, адже без сонячного проміння він неможливий. Як наслідок – загинула рослинність, що призвело до вимирання травоїдних, а відтак і хижаків.
Згодом грандіозні виверження різко наповнили атмосферу вуглецем. Парниковий ефект розігрів планету, зокрема й океани, що загальмувало циркуляцію води й катастрофічно зменшило в ній концентрацію кисню. У Світовому океані почалось накопичення сірководню, який убивав усе живе. Так, наприкінці тріасового періоду сталися радикальні зміни клімату Землі, що супроводжувалися черговим масовим вимиранням біологічних видів.
Дивіться також: Найжахливіші природні катаклізми 21 століття
Крім масштабних виливів магми, причинами грандіозних катаклізмів ставали вулкани. Кілька таких великих катастроф – на пам’яті людства. Зокрема, добре відоме виверження Везувію в 79 році, коли під лавою і попелом загинули римські міста Помпеї та Геркуланум. 1883 року між островами Ява та Суматра в Індонезії почав активно діяти вулкан Кракатау. Сила вибуху дорівнювала потужності 100 тис. атомних бомб, скинутих на Хіросіму, а його гуркіт почули в Австралії та Африці. Хвиля цунамі від того катаклізму п’ять разів обігнула Землю. Жертвами стали 36 тис. осіб.
Загибель Атлантиди: міф та реальність
У світовій культурі збереглися згадки про ще одну знакову вулканічну катастрофу – ту, в якій загинула таємнича Атлантида. Давньогрецький філософ Платон, спираючись на раніші легенди, писав про квітучу країну атлантів, яку під час небувалих землетрусів за день поглинуло море. Більшість учених вважає нині, що в основі цієї історії лежать реальні події краху мінойської цивілізації, спричиненого вибухом вулкана Санторин близько 1460 року до н. е.
Археологія свідчить, що палаци Криту в середині ІІ тисячоліття до н. е. зазнали руйнувань від потужного землетрусу та хвиль цунамі, а також були засипані попелом Санторину. На думку науковців, його вибух був удесятеро потужніший, ніж у Кракатау. Вивільнена енергія могла зрівнятися з 1 млн атомних бомб Хіросіми й мала катастрофічні наслідки для усього Східного Середземномор’я, а особливо для Криту.
Землетруси, цунамі та вулканічний попіл нищили міста й села величезного регіону. У Старому Заповіті згадано непроглядну «єгипетську тьму», що на три дні окутала тоді країну над Нілом. Схожі явища спостерігались і під час вибухів інших вулканів. Зокрема, під час уже згадуваного виверження Кракатау хмара пилу була така густа, що темрява огорнула землі в радіусі 200 км від вулкана на цілу добу. Із санторинським вибухом учені пов’язують деякі дива, що сталися з євреями, коли ті на чолі з Мойсеєм утікали з єгипетського полону. Ідеться про вогняний стовп, який вони бачили на півночі, та відхід моря на їхньому шляху. Можливо, останнє пояснюється наближенням цунамі, хвиля якого накрила переслідувачів-єгиптян.
Виверження Санторину не знищило мінойців, але послабило їх настільки, що близько 1450 року до н. е. Крит захопили елліни, а культурні надбання їхніх попередників стали підґрунтям для мікенської цивілізації греків-ахейців.
У гігантському кратері вулкана діаметром 14 км нині шумлять хвилі Егейського моря, а сам острів Санторин має форму серпа і, власне, утворений його стінами. Цей клаптик піднесеного над водами суходолу укриває шар вулканічного попелу та пемзи завглибшки 15–25 м, під яким розкопано руїни міста з триповерховими будинками, водогонами й каналізацією. Схоже, що місто на острові Санторин було важливим центром мінойської цивілізації і загинуло разом із нею внаслідок грандіозного вулканічного катаклізму. Ці драматичні події, очевидно, й лягли в основу легенди про загибель Атлантиди.
Вулкан, що мало не знищив людства
Зовсім недавно стало відомо про найбільшу вулканічну катастрофу в людській історії, коли сила виверження в багато разів перевищувала згадані вибухи Везувію, Кракатау та Санторину.
На початку 1980-х під час буріння Гренландського крижаного щита виявили прошарок льоду віком 74 тис. років, що містив величезну кількість сполук сірки вулканічного походження. Дослідження мікроскопічних молюсків форамініфер у придонних відкладах океанів зафіксували різке падіння температури в шарах, що належать до того самого часу. Геологічні горизонти тієї-таки доби на узбережжі Індійського океану містять потужні відклади вулканічного попелу своєрідної структури.
Дивіться також: Топ-10 природних явищ і феноменів
Пошуки джерела специфічного вулканічного попелу з Південної Азії привели дослідників на Суматру, до засипаних цією масою і залитих вулканічною лавою та пемзою берегів величезного озера Тоба. Виявилося, що воно – це заповнена водою вулканічна кальдера розмірами 100 х 30 км. Унаслідок виверження колосальної кількості магми, попелу та газів у земних надрах утворилася величезна порожнина, «покрівля» якої просіла, а западина (кальдера) перетворилася на розлогу водойму.
Зусиллями різних учених вдалося реконструювати катастрофічні явища, спричинені грандіозним виверженням супервулкана на острові Ява
74 тис. років тому. За потужністю вибуху він принаймні у 100 разів перевищував Кракатау. Якщо останній викинув 13 км3 тектонічного матеріалу, то вулкан Тоба – понад 1 тис. км3. У радіусі більш ніж 3 тис. км від останнього поверхня землі вкрилася 30-сантиметровим шаром токсичного попелу, що є смертельним для рослин. У деяких місцевостях Індії його глибина сягала 3 м. Вулканічний попіл складався з мікроскопічних уламків кварцу, які під час вдихання смертельно травмували легені тварин і людей. Сполуки сірки, з’єднуючись із атмосферною вологою, випадали у вигляді дощів із сірчаної кислоти, які нищили все живе на суші.
Безпосереднім наслідком колосального викиду попелу та сульфатів у стратосферу стала «вулканічна зима», яка, за деякими підрахунками, тривала на всій планеті шість років. Сульфати утворювали сріблясті хмаринки у стратосфері Землі й разом із хмарами попелу різко зменшили кількість сонячної радіації, що досягала її поверхні. Це не тільки зупинило фотосинтез, остаточно нищачи рослинність, а й призвело до різкого похолодання, що разом спричинило масове вимирання рослин і тварин. Висловлено припущення, що вибух Тоби спровокував початок останнього вюрмського зледеніння. Усі ці смертельно небезпечні фактори спровокували масове вимирання не тільки флори та фауни, а й первісних людей.
На думку частини дослідників, унаслідок вибуху вулкана Тоба 74 тис. років тому загинуло не менш ніж три чверті людства. За деякими підрахунками, на Землі вижило тільки близько
20 тис. осіб. Особливо постраждало населення наближеної до вулкана Південної Азії. На час катастрофи там мешкали два різновиди людських істот: пітекантропи, що просунулися в регіон з Африки іще близько 1 млн років тому, та перші Homo sapiens, які вийшли з Чорного континенту й саме розпочали освоєння Південної Азії. Виверження фактично знищило пітекантропів і зменшило популяцію людини розумної до критичної межі (на думку деяких дослідників, до кількох десятків осіб). Саме з цієї дрібки азійських сапієнсів пізніше розвинулися європейська (біла) та азійсько-американська (жовта) раси людини розумної. Представники обох мають споріднений, але дуже бідний генний набір. Це свідчить, що їхній спільний пращур пройшов крізь «пляшкове горло» розвитку популяції, коли остання через вибух вулкана Тоба зменшилася настільки, що мало не припинила свого існування.
Супервулкани сьогодення
Розміри кальдери Тоба (100 х 30 км) дають змогу зарахувати його до супервулканів, яких на Землі відомо кільканадцять (виверження кожного з них загрожує людству планетарною катастрофою). Повільне підняття її дна свідчить про накопичення магми, яке неминуче завершиться в майбутньому новим вибухом.
Є сплячий супервулкан і в Європі. Це так звані Флегрейські поля (від грецького «палаючі») під Неаполем в Італії. За грецькою міфологією, саме тут відбувся бій олімпійських богів із титанами.
Флегрейські поля – це кальдера супервулкана, вкрита куполами, кратерами, потоками лави, попелом і пемзою. Про активні тектонічні процеси свідчать часті землетруси та численні фумароли, з яких виходять гази. Сумнозвісний Везувій, можливо, належить до єдиної вулканічної системи з Флегрейськими полями. Розташування в густо населеній Європі робить цей супервулкан особливо небезпечним для людства, навіть попри його відносно невелику кальдеру (20 х 10 км). За даними геології та археології, востаннє він вивергався близько 38 тис. років тому, засипавши попелом усю Південну Європу аж до Дону на сході, де під час розкопок палеолітичних стоянок поблизу села Костенки (Воронезька область РФ) виявлено шари попелу з Флегрейських полів завтовшки до 2 см. Є навіть непідтверджена гіпотеза, що останні неандертальці в Європі загинули саме через вибух Флегрейських полів, а перші Homo sapiens прийшли вже на попелище безлюдної Європи.
До числа найнебезпечніших для нинішнього людства відносять супервулкан у національному парку «Єллоустоун» у США. Він має кальдеру 50 х 70 км. У її межах розташовані кілька жерл, тисяча гарячих гейзерів, а її дно поступово піднімається, що свідчить про активне накопичення магми. Відомо, що супервулкан у «Єллоустоуні» вивергався з періодом 600 тис. років. Оскільки після останнього виверження минуло вже 640 тис. років, то є всі підстави очікувати нового катаклізму.
Японські вчені дійшли висновку, що ймовірність вибуху американського супервулкана в цьому столітті 1:6. Його наслідки для людства можуть бути фатальними. Адже якщо Тоба викинув 1 тис. км3 лави, то Єллоустоун може вивергнути 2500 км3, що призведе до повного знищення західних штатів США. Вулиці Лос-Анджелеса вкриються півтораметровим шаром попелу. Землетруси колосальної сили спровокують виверження вулканів по всій планеті. Цунамі небувалої висоти знищать тисячі населених пунктів на узбережжях усіх континентів, серед яких Нью-Йорк, Лондон, Санкт-Петербург. Попіл засипле родючі поля й разом із сірчаними газами затьмарить сонце, що призведе до тривалої «вулканічної зими». Різке похолодання спричинить вимирання та міграцію на південь населення північних країн (Канада, Ісландія, Скандинавія, північ Росії).
Падіння температур, попіл, послаблення фотосинтезу через нестачу сонячної радіації призведуть до планетарного краху сільського господарства і, як наслідок, до всесвітнього голоду. Особливо постраждають такі багатонаселені країни, як Китай та Індія. Загальні людські втрати в перші роки після виверження перевищать 2 млрд. Брак ресурсів спричинить численні збройні конфлікти, а може, й розпад сучасного світового устрою. Розташована в помірній зоні Україна з її багатими природними ресурсами неминуче стане об’єктом зазіхань сусідів. Такими є апокаліптичні прогнози різних учених стосовно можливих наслідків вибуху супервулкана.
Горе з розуму
Завдяки науковим дослідженням останніх 30 років людство дізналося про потенційні загрози життю на планеті як із космосу, так і з її надр. Однак ці небезпеки не слід перебільшувати. Значно реальнішу загрозу земній цивілізації становлять не космічні тіла й не супервулкани, а, хоч як це парадоксально, наш технологічний прогрес. Отже, перш ніж перейматися природними викликами людству, варто знайти ефективний захист від породжуваних ним самим глобальних небезпек.