Наші західні партнери дедалі частіше скаржаться на те, що реформи в українському газовому секторі затяглися, незважаючи на хороший старт після революційного Майдану. Відкриття ринку, необхідне для створення конкурентних умов торгівлі газом, затяглося більше ніж на два роки. Поточний статус-кво турбує західні країни. У них виникає питання: чи зможе Україна зробити наступні рішучі кроки?
Відповідно до Третього енергетичного пакета Євросоюзу Україна має відокремити свою газотранспортну систему від виробництва та постачання природного газу або електроенергії — так званий анбандлінг. Загалом Третій енергетичний пакет — це пакет законів, спрямованих на підвищення ефективності енергетичного ринку й створення єдиного ринку газу та електроенергії в ЄС.
Проте необхідність лібералізації та розукрупнення газового ринку нашої країни полягає передусім у забезпеченні довіри та прозорості. Залучення міжнародних операторів системи передачі (ОСП) має ті самі цілі. На сьогодні Україна є найбільшим транзитним маршрутом російського газу до ЄС, і це в її інтересах, як і в інтересах Заходу, щоб вона ним і залишалася після 2019 року. Відокремлення функцій газотранспортної системи також є основою для створення висококонкурентного ринку й, що важливіше, посилює захист прав споживачів. Це означає, що особа, яка безпосередньо чи опосередковано керує підприємством із виробництва або постачання, не може контролювати оператора транспортної системи.
Читайте також: Марґрете і ведмідь
Україна взяла на себе зобов’язання цілком перенести та впровадити Третій енергетичний пакет відповідно до Протоколу про приєднання до Договору про заснування Енергетичного співтовариства, підписаного ще у 2010 році та затвердженого Верховною Радою. Це зобов’язання передбачає обов’язкове дотримання вимог щодо розукрупнення як у секторі природного газу, так і в секторі електроенергії.
ЄС підтримує реформу енергетичного сектору в Україні в межах ініціативи EU4Energy — чотирирічної програми технічної допомоги ЄС (2016–2020). Її головна мета — допомогти у створенні ринків електроенергії й газу та сприяти ефективності й енергетичній безпеці країн Східного партнерства: України, Вірменії, Азербайджану, Білорусі, Грузії та Республіки Молдова.
Йдеться насамперед про вдосконалення законодавства в енергетичному секторі відповідно до європейських стандартів. Крім того, є низка двосторонніх проектів, зокрема проект EE4U із бюджетом €104 млн, який підтримує створення Фонду енергоефективності. У результаті Україні допомагатимуть у подоланні енергетичної бідності та зменшенні рахунків громадян за енергоспоживання. ЄС підтримує й реорганізацію нашого газового сектору через великий проект, який пропонує варіанти майбутнього української системи зберігання газу, а також підтримав уряд у розробці бізнес-моделі для нового ОСП.
Закон України «Про ринок природного газу», ухвалений у 2015 році, визначає вимоги до розукрупнення. Пізніше, у 2016-му, уряд вирішив створити нове підприємство — «Магістральні газопроводи України» (МГУ). Воно мало стати новим оператором ГТС після завершення відокремлення та передачі всіх активів і функцій від Нафтогазу та Укртрансгазу.
У вересні 2018-го, після тривалих непорозумінь і невдалих спроб співпраці між НАК «Нафтогаз України» та МГУ, наглядові ради обох компаній підписали Меморандум про взаєморозуміння щодо розукрупнення, що був покликаний визначити загальну мету в процесі поділу ГТС. Ця модель передбачає цілковиту незалежність майбутнього оператора системи транспорту від будь-яких інших інтересів на газовому ринку. Крім того, минулого місяця Нафтогаз презентував так звану дорожню карту для відокремлення оператора ГТС, яка зосереджується на підготовці розукрупнення в межах групи.
Читайте також: Андрій Пивоварський: «Найбільша проблема – втрата транзиту»
Насправді необмежений, справедливий та рівний доступ постачальників блакитного палива до кінцевих споживачів можливий лише у випадку, якщо функції його транзиту та зберігання відокремлені від виробництва та постачання, а також від комерційних інтересів. Реформа газового сектору повинна перешкоджати монополізації роздрібної торгівлі. У процесі лібералізації українського газового ринку необхідно запобігти зростанню кількості приватних компаній, пов’язаних із проросійськими групами.
Водночас нестабільне управління газовими компаніями також сприяє розвитку корупційних схем. Можна припустити, що певні групи інтересів навмисно затягують процес відокремлення, щоб зберегти своє панування на ринку, а також тіньові надходження від фінансових потоків. Крім того, міністерства та уряд також впливають на процес відокремлення, і, на жаль, будь-які наслідки досі були негативними.
Нафтогаз, корпоративна група, що нині є менеджером та оператором ГТС, має бути в авангарді процесу відокремлення. Згадану вище дорожню карту, презентовану громадськості в жовтні 2018 року, можна вважати серйозним прагненням Нафтогазу досягти розукрупнення. Проте Енергетичне співтовариство не зовсім погоджується з позицією НАК. За словами експерта газового ринку Андріуса Шимкуса із Секретаріату Енергетичного співтовариства, у питанні відокремлення мало реального прогресу: «На сьогодні Нафтогаз займається всіма видами діяльності в секторі природного газу, зокрема виробництвом, імпортом, передачею, оптовою торгівлею та роздрібним постачанням. У його дорожній карті ми бачимо презентацію можливого руху вперед, але з невеликими відчутними рішеннями про поділ цих видів діяльності. Наприклад, не було надано відповідей щодо конкретної моделі відокремлення, щодо того, як вона буде реалізована на практиці. Раніше чиновники казали про цілковите відокремлення до кінця 2019 року. Тепер ми бачимо графік до кінця 2020-го і далі. Сподіваємося, що передбачені реальні кроки з відокремлення без затримки та в цілковитій відповідності до європейського та українського законодавства й що надалі затримок не буде».
Своєю чергою, як пояснив Нафтогаз, затримка процесу відокремлення пов’язана з тим, що будь-яка втрата контролю з боку компанії або Укртрансгазу над активами, що використовуються для транзиту блакитного палива без згоди Газпрому, може спричинити значні фінансові ризики. Так, наглядові ради Нафтогазу й МГУ погодилися, що судовий процес із російським монополістом в Арбітражному інституті Торгової палати Стокгольма унеможливив відокремлення до 1 січня 2020 року.
Читайте також: Нова реальність. Які виклики та можливості для України створює великий переділ європейського газового ринку
«Результат арбітражу означає, що активи ГТС, які використовуються для транзиту природного газу, не можуть бути передані від корпоративної групи Нафтогаз до будь-якої іншої компанії до кінця поточної угоди з Газпромом (кінець 2019-го). Але це не означає, що НАК не має права розпочати передачу певних контрактів, нетранспортної інфраструктури, персоналу або матеріалів МГУ. Ми багато разів оскаржували це, вимагаючи конкретних кроків, але поки що не маємо жодних відчутних результатів. Слід зазначити, що всі реформи, які відбуваються в Укртрансгазі включно зі створенням так званого галузевого оператора системи передачі недостатні, конкретний план передачі активів до МГУ має бути зафіксований і, що головне, виконуватися. На сьогодні не завжди зрозуміло, чи процес відокремлення рухається в правильному напрямку і чи рухається взагалі. Але цей напрямок усе ще можна визначити, якщо докласти зусиль. Водночас Нафтогаз, будучи вертикально інтегрованим підприємством, є монополістом. І в світі немає жодного монополіста, який хотів би відмовитися від значної частини свого бізнесу. У держави є інструменти, що можуть змусити Нафтогаз діяти й продовжити відокремлення, але, здається, досі було мало намірів їх використовувати. Процес відокремлення в ЄС також не був безболісним, тому, звичайно, це не відбувається безболісно й у Енергетичному співтоваристві», — пояснює Шимкус.
Президент аналітичного центру DiXi Group Олена Павленко зазначає, що найбільші проблеми в процесі відокремлення зазвичай виникають на етапі, коли вже потрібно юридично ухвалити конкретне рішення: «Принаймні позитивним є те, що була налагоджена якась співпраця між наглядовими радами Нафтогазу та МГУ. Їхні голови чітко заявили, що вони в процесі обговорення. Другий момент — це сам план. Я не можу сказати, що це все як на картині. З того, що я бачила, були зрозумілі загальні етапи, як відбуватиметься розділення. Що ще потрібно зробити для повної картини, то це [включити], як цей план буде реалізований у вигляді конкретних рішень, урядових чи [через] Нафтогаз. Якщо подивитися на попередні два роки процесу відокремлення, то найбільші проблеми виникають на етапі, коли необхідно законодавчо закріпити конкретне рішення. Відразу виникає море потреб, необхідність змін в інших законодавчих актах або установах. А для цього слід повторно схвалювати документи, як наслідок — процес затихає десь в урядових коридорах. Допомога групи DiXi, або Енергетичного співтовариства, або будь-кого іншого потребує конкретного лідера в уряді. Тобто людини, посадової особи високого рівня, яка зможе зібрати команду, що правильно розподілятиме завдання й «штовхатиме» цей процес [уперед]. Це не той процес, що може рухатися самостійно. Кабмін очікував швидких хороших позицій, сподіваючись, що це буде якимось чином вирішено».
Читайте також: Україна підписала угоду з ЄС щодо створення інтегрованого ринку газу
З метою сприяння процесу відокремлення Секретаріат Енергетичного співтовариства в межах проекту EU4Energy Governance 2017 року розробив законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відокремлення оператора системи газотранспортної системи та оператора системи передачі електричної енергії», який регулює можливість відокремлення з юридичного погляду. На жаль, документ ще не вийшов за межі Міністерства енергетики та вугільної промисловості.
У державних установах було втрачено сотні законопроектів, але байдуже ставлення до основоположних принципів ЄС у реформуванні газового сектору може мати набагато драматичніші наслідки. Досі європейські партнери ще підтримують будь-які зусилля української сторони в цьому напрямку. Але нездатність України реалізувати план відокремлення матиме вплив на курс європейської інтеграції країни. Боротьба за основні активи в газовій сфері може загрожувати майбутньому вступу України до ЄС. Невизначеність у реформуванні газового сектору позначиться на кінцевих споживачах, тобто на простих українцях, а також на геостратегічній цінності України для європейських партнерів.