Економіка

  ▪   Олександр Крамар

Нова реальність. Які виклики та можливості для України створює великий переділ європейського газового ринку

Європейський газовий ринок входить у завершальний етап великої перебудови, яка докорінно змінить його архітектуру. Україна має адекватно реагувати на ці тектонічні зміни, інакше замість отримати чималі можливості зміцнення енергетичної безпеки ризикує зазнати масштабних втрат.
Матеріал друкованого видання
№ 18 (390)
від 7 травня, 2015

22 квітня Єврокомісія висунула обвинувачення проти Газпрому, заявивши, що російська компанія перешкоджала формуванню єдиного ринку та справедливої ціни для всіх споживачів. Штраф може становити 10% її доходів за рік: якщо відштовхуватися від даних компанії за 2013-й, то це €9,3 млрд. Триває процес підготовки до створення Енергетичного союзу всіх 28 держав ЄС, що має покласти край їх розрізненості у відносинах із зовнішніми постачальниками блакитного палива, насамперед Газпромом. А відтак зробити позицію Євросоюзу сильнішою, ніж зараз мають окремі держави-члени. Зокрема, покласти край політично вмотивованому ціноутворенню та встановити єдині його принципи для всіх споживачів.

Голова правління Газпрому Алєксєй Міллєр уже визнав, що через реалізацію Третього енергетичного пакета й нові ініціативи Єврокомісії традиційна стратегія роботи компанії на європейському ринку розвалюється, пригрозив, що спроби встановити єдину імпортну ціну на газ призведуть до його подорожчання для багатьох країн євроспільноти, а також заявив про готовність до припинення поставок: «Ми можемо тримати паузу, якщо треба, ми її триматимемо, коли нас до цього змусять». Роздратування російського монополіста пояснюється не лише втратою можливості реалізувати плани з підкорення європейського газового ринку, замість якої йому тепер пропонують роль звичайного постачальника ресурсу. Через революцію на світовому газовому ринку, спричинену збільшенням видобутку сланцевого газу, зростання пропозиції скрапленого газу традиційного видобутку, а також торішнє падіння цін на нафту компанія стрімко втрачає доходи.

Зокрема, попри значну девальвацію рубля в останньому кварталі 2014 року, за даними фінансової звітності Газпрому, валова виручка компанії від реалізації газу в рублях ледве перевищувала аналогічний показник 2011-го, а прибуток до оподаткування через зростання витрат зменшився торік до 0,31 трлн руб. із 1,49 трлн у 2013-му та 1,14 трлн у 2011-му. Хоча на експорт спрямовується менш як половина продажу газу компанією (у 2014 році 207,5 млрд м³ проти 232,4 млрд м³, проданих споживачам у РФ), левову частку виручки (2,15 трлн руб. проти 0,82 трлн руб.) компанія отримує саме від нього. Реалізація в Росії становила лише 27,3%, а в 2015-му співвідношення буде, ймовірно, ще гіршим через девальвацію рубля, яка у 2014-му була помітною лише в III кварталі.

Нова архітектура газового ринку

За результатами 2014 року Газпром зменшив експорт газу в країни ЄС на 13,8% – до 121,3 млрд м³. Обсяги його поставок фактично зрівнялися з надходженням до країн ЄС газу від норвезької компанії Statoil. Остання наблизилася впритул до кордонів Євразійського союзу та вийшла вже не лише на польський, а й на український та литовський ринки. Понад те, введення в дію у грудні 2014-го термінала скрапленого газу потенційною потужністю 4 млрд м³ у Литві, яка торік загалом спожила лише 2,54 млрд м³, створює можливості для забезпечення потреб і сусідніх Латвії та Естонії (сукупне споживання – 1,4 млрд м³ у 2014-му). Хоча наразі укладено угоди на постачання компанією Statoil лише 0,54 млрд м³ блакитного палива за рік.

Читайте також: Вільна енергетика та її вороги

З південного флангу альтернативу російським поставкам уже за три-чотири роки становитиме каспійський газ, що вийде на Балкани через азербайджансько-турецький газопровід TANAP, будівництво якого стартувало 17 березня 2014 року й має завершитися до 2018-го. Початкова потужність дорівнюватиме 16 млрд м³ за рік із подальшою можливістю збільшення в міру зростання пропозиції каспійського палива та попиту на нього в Європі. Нині на 80% залежна від поставок із Росії Болгарія готується отримувати з TANAP щонайменше 1 млрд м³ (що замістить 35–40% обсягу імпорту з РФ за останні роки). Однак справа цим не обмежується. Нещодавно міністри енергетики Греції, Болгарії та Румунії підписали угоду про будівництво з’єднання між газотранспортними системами країн – так званого вертикального газового коридору, яке має стартувати в березні 2016-го, а завершитися до кінця 2018-го. Мета – створити можливість для перекидання 3–5 млрд м³ блакитного палива з газопроводу TANAP і термінала скрапленого газу, який може бути збудований на півночі Греції, до Болгарії, Румунії, Угорщини, Молдови. Потужність згаданого вертикального газового коридору може бути розширена за рахунок газопроводу, яким зараз постачається російський газ через Україну, Румунію та Болгарію до Туреччини. Передумови для цього можуть з’явитися в разі анонсованої керівництвом Газпрому відмови від транзиту газу нашою країною з 2019 року.

Нещодавно віце-президент Єврокомісії Марош Шефчович в інтерв’ю Reuters повідомив, що Євросоюз розраховує до 2019-го розпочати імпорт газу через Азербайджан і Туреччину та з Туркменистану. «Зараз є політичне рішення, що Туркменистан стане частиною цього проекту й постачатиме європейський напрямок». Той відчуває дедалі більші проблеми зі збутом палива на тлі зменшення його закупівель Газпромом із 11 млрд м³ до 4 млрд м³. Навіть якщо через політичні проблеми з визначенням статусу Каспійського моря й не вдасться збудувати газопровід по його дну, то 5–10–15 млрд м³ можна транспортувати або територією Ірану, або збудувавши термінали скрапленого газу в Туркменистані та Азербайджані.

Водночас РФ також активно працює над зміщенням центру торгівлі газом із ЄС на Балкани. Сприяють цьому «особливі відносини», які останнім часом вимальовуються між новою грецькою владою та Кремлем. Греція має безпосередній морський кордон із найбільшим споживачем російського газу в ЄС після Німеччини – Італією. Разом із тим до її кордону блакитне паливо може постачатися через «Турецький потік» по дну Чорного моря і територією Туреччини, яка, своєю чергою, також є одним із найбільших споживачів російського блакитного палива. Голова Газпрому Алєксєй Міллєр під час нещодавніх переговорів із грецьким прем’єром Алексісом Ципрасом пообіцяв: «Російська сторона гарантує, що через територію Греції здійснюватиметься транзит 47 млрд м³ газу за рік», а також запевнив у вигідності інвестицій у грецьку частину трубопроводу.

Таким чином, помітним є процес формування нової архітектури європейського газового ринку, яка у 2020-х роках принципово відрізнятиметься від тієї, що існувала до 2010-го. На зміну монопольним позиціям Газпрому на ринку країн Центральної та Східної Європи, а також його засиллю в таких країнах – великих споживачах газу, як Німеччина, Італія та Туреччина, прийде значно вищий рівень диверсифікації. У рази зростуть можливості перекидання великих обсягів палива між окремими країнами Європи, особливо Центрально-Східної. Збільшиться транзитна роль Туреччини і, ймовірно, Греції, однак у випадку останньої це нівелюватиметься регулюванням її транзитних потужностей енергетичним законодавством Євросоюзу.

Читайте також: Суміш примусу, зволікання та успішного досвіду сусідів

Разом із тим Україна остаточно й безповоротно втратить статус основного транзитера російського газу до ЄС. Володимир Демчишин нещодавно заявив, що в Газпрому немає теоретичної можливості припинити прокачування газу через Україну з 2019 року. Але пропускна спроможність нашої ГТС на виході в країни Європи – 142,5 млрд м³. Транзит у 2008-му – 116,9 млрд м³. Згідно з транзитним контрактом від 2009-го між Україною та Росією Газпром зобов’язаний щороку прокачувати через українську територію не менше ніж 110 млрд м³. Але по факту обсяги постійно падали і в 2012-му становили 84,3 млрд м³, у 2014-му – 62,2 млрд м³. Коли врахувати, що сукупний експорт Газпрому до країн Європи 2014-го дорівнював 126 млрд м³, то частка транзиту через Україну зменшилася до 49%.

У 2015 році очікується подальше зменшення транзиту російського газу українською ГТС принаймні до 50 млрд м³. Наприклад, у січні – березні 2015-го порівняно з аналогічним періодом 2014-го його падіння становило 31,4%. А в січні – лютому 2015-го, попри опалювальний сезон, через українську ГТС пройшло взагалі лише 26,2% загального обсягу російського експорту газу (7,22 млрд м³ із 27,5 млрд м³). Причому майже третина його повернулася в нашу країну у вигляді реверсу зі Словаччини.

Тобто в разі реалізації конфліктного сценарію Газпром може вже наступного опалювального сезону повністю припинити постачання газу в ГТС України без катастрофічного падіння власних доходів від його експорту. Водночас через нашу країну вже у 2014-му проходило лише 14% блакитного палива, що споживається в ЄС. А з шести найбільших газових ринків останнього (Німеччина, Велика Британія, Італія, Нідерланди, Франція, Іспанія) тільки Італія імпортувала торік понад 15% газу цим маршрутом. Він обслуговує здебільшого невеликі газові ринки Євросоюзу: болгарський, угорський, словацький. Тотально залежні від транзиту російського блакитного палива через Україну країни (Молдова, Болгарія, Греція, Македонія, Сербія, Угорщина, Словаччина) купили його лише 18,6 млрд м³. Італія, Словенія та Австрія (які також отримують російський газ тільки через нашу країну, але менш від нього залежать) – ще 26,1 млрд м³.

Висновок дослідження, опублікованого 19 березня Інститутом з вивчення економіки енергетики при Кельнському університеті (Energiewirtschaftliches Institut, EWI), свідчить, що ЄС зараз набагато краще підготовлений до перебоїв із транзитом російського газу через Україну, ніж за часів газової кризи 2009-го, і досить безболісно переживе навіть багатомісячну зупинку цих поставок. Проведена вченими симуляція показала, що навіть у разі припинення в холодну пору поставок на півроку з реальними проблемами зіштовхнеться лише одна країна ЄС: Болгарія, також більш чи менш гострий брак палива відчує сама Україна. У випадку сильних морозів не зможуть повністю задовольнити попит на газ ще Греція та Італія. Решта членів Євросоюзу в разі тимчасових перебоїв здатні забезпечити себе достатньою кількістю блакитного палива.

У пошуках нового місця

Нова архітектура європейського газового ринку, з одного боку, створює виклики для України, а з другого – надає очевидні переваги. Адже уявна «взаємозалежність» України і Росії, коли одна повністю залежала від постачання газу, а інша – від його транзиту, була лише атавізмом, успадкованим із радянських часів із їхнім «єдиним народногосподарським комплексом». Усі роки незалежності цей атавізм заважав реальній економічній та енергетичній емансипації України від впливу РФ, остаточному розриву колоніальної пуповини з колишньою метрополією. Українська ГТС і газовий ринок не могли розглядатися поза російським контекстом, а тим більше в контексті єдиного європейського енергетичного ринку.

Читайте також: Тернистий шлях реформ

Те саме спостерігається і в торговельно-економічній сфері, зокрема в кооперації двох країн у ВПК і машинобудуванні загалом: повний розрив є необхідною передумовою реальної незалежності України, її виходу з орбіти впливу Москви (див. Тиждень, 52/2014, 11/2015). Росія мала отримати диверсифікацію транзитних маршрутів (і зменшити або й повністю втратити інтерес до української ГТС), а Україна – джерел постачання газу (і втратити мотивацію до політичних та економічних поступок в обмін на цінові преференції). Важливо лише, щоб до початку 2020-х років, коли РФ зможе цілковито відмовитися від українського маршруту постачання газу, ми були готові відмовитися (або звести до незначних обсягів – до 10–20% річного споживання) від імпорту російського газу. Інакше колишня взаємозалежність загрожує трансформуватися в тотальну односторонню залежність від Москви.

А тут є підстави для занепокоєння. На перший погляд, мета вже майже досягнута. У квітні з імпортованих Україною 1,48 млрд м³ із ЄС надійшло 1,18 млрд м³, із РФ – лише 0,3 млрд м³. Однак наразі вся українська диверсифікація налаштована на реекспорт блакитного палива. Наявні технічні можливості дають змогу забезпечити імпорт природного газу з країн Євросоюзу в обсязі 50 млн м³ за добу (або понад 18 млрд м³ за рік). Для порівняння: торік Україні було достатньо імпортувати 19,9 млрд м³, причому газ постачався й до окупованих районів Донбасу, де впродовж першого півріччя промисловість працювала нормально, а ціни на блакитне паливо для населення ще не були підвищені.

Однак у разі припинення транзиту російського газу українським маршрутом із реверсом виникнуть серйозні труднощі. Вирішити цю проблему можна, лише якщо дотиснути європейських споживачів та Газпром і перенести точку продажу російського газу на східний український кордон, а не західний, як є зараз. Чи вдасться це зробити – відкрите питання. Адже балканським споживачам та Італії в разі реалізації «Турецького потоку» справді може бути вигідніше купувати газ на кордоні Туреччини та Греції. А український маршрут збереже очевидні переваги хіба що для Угорщини, Словаччини та Австрії.

У Нафтогазі сподіваються на суттєве збільшення видобутку традиційного газу, обсяг якого до 2020-го міг би сягнути 27–29 млрд м³. Утім, для цього потрібне різке зростання інвестицій, а відтак і підтягування цін на блакитне паливо внутрішнього видобутку до рівня імпорту, а також утримання в розумних межах податків та зборів на його видобування. Із цим наразі спостерігаються проблеми, а політики-популісти і далі наполягають на згубному для внутрішнього видобутку утриманні за його рахунок занижених цін на паливо для населення.

Зменшити негативні наслідки можливого припинення транзиту російського газу українською ГТС, а відтак і дефіциту його фізичних обсягів у ГТС Словаччини та Угорщини здатне будівництво інтерконекторів між Україною та тими країнами, які отримуватимуть до 2020 року значні обсяги з альтернативних джерел. Зокрема, йдеться про вже розпочату співпрацю з оператором ГТС Польщі Gas-System щодо збільшення пропускної спроможності польського маршруту постачання газу до України з нинішніх 1 млрд м³ до 8–9 млрд м³. А також про відновлені переговори з Румунією про поставки нам блакитного палива через цю країну з Балкан, куди воно може надходити як із газопроводу TANAP, так і з термінала скрапленого газу, що може бути збудований на півночі Греції.

Проте для України важливо самій стати ініціатором створення термінала скрапленого газу. Передусім на власному чорноморському узбережжі. Сукупна потужність терміналів із відправлення скрапленого газу лише в північноафриканських Єгипті та Алжирі становить 44,1 млрд м³. У той час як поставки з цих країн до ЄС останнім часом значно зменшилися. У разі труднощів із проходженням чорноморських проток можна ініціювати будівництво термінала скраплення азербайджанського чи туркменського газу на узбережжі Грузії й за потреби профінансувати його самостійно. Якщо ж і з цим виникнуть геополітичні проблеми, перспективним було б спорудження українсько-польського термінала на балтійському узбережжі Польщі як надійного і послідовного союзника України у стримуванні російської геополітичної та енергетичної експансії в регіоні з подальшим постачанням газу з нього в Україну через польську ГТС.