Італія прямує у напрямку до «підвішеного» парламенту після недільних виборів, пише Politico.eu. Правоцентристська коаліція із партій колишнього прем‘єра Сільвіо Берлусконі «Вперед, Італіє» та праворадикальних «Ліги» (в минулому «Ліга Півночі») Маттео Сальвіні та «Братів Італії» набирає за попередніми результатами 37% голосів (офіційні результати скоріш за все буде оголошено вже сьогодні ввечері). Цього не достатньо для парламентської коаліції (для неї потрібно, щонайменше 40%), тому й більшість ЗМІ прогнозують, що на Італію чекає «підвішений» парламент. Під цим терміном мається на увазі, що жодна із партій не має абсолютної більшості парламентарів.
«Потрібен відповідальний уряд-реформатор так, як ніколи до того», – пише The Economist. Однак навряд, чи Італія зможе його отримати після 4-го березня. Поки що найбільшу кількість голосів набирає партія “Рух п’яти зірок” на чолі із 31-річним Луїджі Ді Майо. Її показник станом на ранок вівторка – понад 32,6%. Ця партія має протестний характер і у своїй агітації робила акцент на збільшенні прямої демократії з використанням інтернету (за цим стояв сірий кардинал і співзасновник партії Джанроберто Касаледжо, який помер у 2016 році), збільшенню інвестицій у бідні південні регіони та цифровій модернізацій. Як пише The Guardian, партія мала хороші показники в регіонах з високою концентрацією молоді. Вочевидь, ці гасла були привабливими для італійської молоді, яка страждає від найвищого в ЄС рівня безробіття (кожен п’ятий молодий італієць є безробітним, що не навчається чи не є у пошуку роботи).
Читайте також: В Італії розпочались парламентські вибори
Про причини успіху “Руху п’яти зірок” писали напередодні виборів видання різних європейських країн. «Хвиля, що винесла «Рух п‘яти зірок», партію із основним ядром в мережі Інтернет, що представляє групу невдоволених виборців, та антиіммігрантську “Лігу” до перемоги, наростала вже протягом певного часу», пише Роджер Коен у своїй статті на сайті газети The New York Times. Серед ознак, шо вплинули на цю хвилю, були наприклад, міграційні виклики. У 2017 році Італія прийняли 64% із 186 тис. мігрантів, які дісталися Європи через Середземноморські шляхи у 2017-му році. Вона також прийняла більшість цих мігрантів у 2016-му. «Обіцяна європейська солідарність випарувалися. Переселень (біженців з Італії – Ред.) було дуже мало», наголошує Коен.
Німецька Die Welt відзначає, що ця партія об’єднала довкола себе “відразу перед політичною кастою, чиї представники з лівого чи правого боку привели Італію до стагнації”
Голова партії Луїджі Ді Майо вже заявив, що його партія, як переможець виборів, відчуває за собою відповідальність «дати Італії уряд», а тому «ми готові говорити з усіма іншими політичними силами, починаючи з виборів обох спікерів обох палат парламенту». Раніше представники Руху заявляли, що не об’єднуватимуться з іншими партіями, однак сам Ді Майо ще в січні заявив про таку можливість, якщо партії забракне голосів до 40%.
Найбільшим розчарування, як пише Politico.eu, є поява Маттео Сальвіні із праворадикальної “Ліги” (в минулому “Ліга Півночі”) як найбільш популярної правої сили. Наразі Ліга має 17,37% голосів і це на 3,36% більше, а ніж у “Впепед Італіє” Сільвіо Берлусконі, з яким вони разом із двома іншими правими партіями об’єдналися в коаліцію ще до виборів, сподіваючись отримати перемогу. Зі своїм показником “Ліга” також є третьою за величиною партією Італії і дуже небезпечна тенденція.
Читайте також: Лідер "Демократичної партії" Італії заявив про свою відставку
Видання також пише, що такий результат може дати Сальвіні більше козирів, аби призначити прем’єр-міністра від своєї партії, або ж стати ним самому, що буде серйозним ударом по взаєминах Рим-Брюссель. Вочевидь, такий хід подій буде і драматичним для самої коаліції, де раніше домінувала “Вперед Італіє”, а 81-річний Сільвіо Берлусконі збирався номінувати на прем’єрське крісло нинішнього президента Європейського Парламенту Антоніо Тайяні (самому Берлусконі ще рік заборонено обіймати цю посаду через висунуті звинувачення у шахрайстві).
Попри те, що поки що результат партії Берлусконі менший, аніж у партії Сальвіні, міжнародна преса ще задовго до виборів роздумувала над тим у чому феномен повернення Берлусконі. “Особлива італійська іронія у оновленій популярності Берлусконі полягає в тому, що людина, яка винайшла сучасний політ-популізм у 90-х роках минулого століття, для своїх співгромадян видається нині останнім бастіоном проти ще більш радикального популізму”, – пише Die Welt. Такий стан справ спричинило те, що порівняно із представниками “Руху п’яти зірок” чи різноманітних неофашистів 81-річний політик виглядає “чуйним та передбачуваним дідусем”.
Партією, що потерпіла найбільший програш на цих виборах, є керівна Демократична партія колишнього прем’єр-міністра Маттео Ренці. Демократи набрали всього 18,72%. Після такого результату Ренці подав у відставку з посади голови партії.
Хоч позитивів у тому, що праві та популісти на останніх італійських виборах набрали понад 50% мало, утім найбільш радикально праві та євроскептичні партії напередодні виборів спростили свою антиєвропейську риторику і на разі на Італію чекає, вочевидь, тривалий період переговорів та ймовірних коаліцій. Джакопо Баріґацці у своїй статті для Politico.eu виділяє п’ять основних сценаріїв формування наступного італійського уряду.
Читайте також: The Economist: Сам собі зірка
Перший варіант – правоцентристська коаліція на чолі із Маттео Сальвіні та Сільвіо Берлусконі. Сальвіні раніше відкидав можливості “дивних альянсів” з іншими партіями і автор статті все ще відзначає, що не виключено, що партії все ще вдасться зібрати потрібні 40% (по наявних сьогодні попередніх результатах це все ж таки не можливо без коаліції з якоюсь іще партією).
Другий варіант – це уряд партій-переможців – “Руху партії п’яти зірок” та “Ліги”. Маттео Ренці під час передвиборчої кампанії використовував цю проекцію, аби виборці голосували за його партію, побоюючись такої коаліції. Знову ж таки голова “Ліги” Маттео Сальвіні відкидав таку можливість, адже ця коаліція ставитиме під загрозу їхню коаліцію із правоцентристськими партіями, які вона має у ключових північних регіонах.
Третій варіант – коаліція між “Рухом п’яти зірок” та лівими. Під час передвиборчої кампанії Маттео Ренці відкидав такий сценарій як неможливий, але його відставка робить такий розвиток подій більш можливим. Автор матеріалу також відзначає, що коли минулого тижня Луїджі ді Майо презентував свій можливий парламент, то кілька ймовірних міністрів мали чіткий лівий ухил, а партійний вибір для міністра освіти – Сальваторе Джуліано, наприклад, також працював над шкільною реформою Ренці.
Четвертий варіант – це короткотерміновий уряд призначений президентом Серджіо Матарелою. Він матиме дещо обмежену свободу дій, але міг би, наприклад, затвердити бюджет на цей рік.
П’ятий варіант – це велика коаліція між право- та лівоцентристами, однак для неї в обох опозиційних сил немає достатньої кількості голосів.