Ніколя Саркозі, дізнавшися про свою поразку, опинився на висоті. Найперше він привітав телефоном свого щасливого суперника, а вже о 20.25 звернувся до французів. “Я стану одним з багатьох, – пообіцяв він, очевидно, готуючи свій повний відхід від політичного життя. – Треба визнати свою поразку. Я закликаю вас поважати нового президента — Франсуа Олланда. Закликаю, бо сам я сильно потерпав від недостатньої поваги своїх співгромадян”.
Люди в натовпі, що зібралися під Єлисейським палацом, скандували: “Дякуємо, Саркозі!”. А президент, який ось-ось стане колишнім, переконував своїх прихильників у необхідності мобілізації під час парламентських виборів, які відбудуться через два місяці. “Треба все зробити, що в наших силах, аби відстояти наші цінності,” – наголошував Саркозі. А юрба волала: “Ніколя! Ніколя!”
“Може, він не завжди керував, як генерал де Голль, але йде він з посади, як де Голль: із гідністю”- зазначив Ів Дюпон, викладач історії, порівнюючи ситуацію з подіями 1969 року, коли славетний президент сам пішов з посади, бо програв референдум про реформу парламенту.
Другий тур президентських виборів продемонстрував достатньо високу мобілізацію: близько 80 відсотків тих, хто має право голосу, прийшли на виборчі дільниці. Остаточних підрахунків ще немає, але згідно з екзит-полами, проти обидвох кандидатів проголосували чимало виборців ультра-правої Марін ле Пен та центриста Франсуа Байру. Але, на відміну від української системи, голосування “проти всіх” не обраховується окремим стовпчиком. Тим не менш, близько семи відсотків виборців вирішили за потрібне висловити свою позицію: повідомити політикам про свою недовіру та розчарування.
Читайте також: Основні тенденції першого туру президентських виборів у Франції
У Парижі прихильники нового президента вже святкують перемогу на площі Бастилії. Співи, барабанний бій, мисливські ріжки та тисячі повітряних рожевих кульок над юрбою. Для французьких лівих ця площа — історичне місце. Більшість демонстрацій протесту, що зорганізовані лівими партіями, починаються саме звідси. У 1981, коли Франсуа Міттерана було обрано першим президентом-соціалістом в історії країни, саме тут його прихильники гуляли до самого ранку. Схоже, перемогу Олланда також святкуватимуть з розмахом.
Сам Олланд звернувся до французів з рідного департамента Корез. Він також почав свій виступ з формули ввічливості: висловив пошану Ніколя Саркозі. Шляхетність над усе! За тим новий президент пообіцяв усім “негайні зміни вже сьогодні”, запевнив тих, хто голосував проти нього, що поважає переконання кожного, та присягнувся, що за його перебування при владі “не буде жодної дискримінованої дитини республіки”.
“Франція — лише одна, нація — лише одна! – захриплим голосом виголошував, під оплески, Франсуа Олланд. Він замислився на мить над риторичним запитанням: “Що є французька мрія?” Й запропонував свою відповідь: “Це всього лише прогрес. Це доказ, що політика самообмеження не є фатальністю”.
Напередодні другого туру мало хто сумнівався в перемозі кандидата соціалістів. Не те щоб Франція настільки полівішала… Але наслідки кризи, певні риси характеру Ніколя Саркозі та довічне людське прагнення змін зробили свою справу. “Ти не уявляєш, як весело було спостерігати за колегами, які позиціонували себе як прихильники Саркозі, але між часом вивозили машина за машиною картонні коробки зі спакованими речами, – розповів Тижню працівник одного з провідних французьких міністерств. – “Ми віримо у перемогу!” – казали ці люди на загальних зборах, а самі розсилали, де тільки могли, свої резюме у пошуках нової роботи.”
Читайте також: Чим відрізняється французька ліва міфологія від правої
Отже, перемога Олланда — це поки що більше особиста поразка Саркозі. Попереду — парламентські вибори, які визначать, чи матимуть соціалісти необхідну більшість в Національній Асамблеї, щоб проводити свою політику без перешкод та суттєвих поступок опозиції. Якщо й парламентські вибори принесуть перемогу лівим, вони сконцентрують у своїх руках повну владу: восени Сенат очолив також соціаліст, Жан-Пьєр Бель.
У найближчі дні буде оголошено про призначення нового уряду та про визначення нових державних пріоритетів. Судячи з передвиборчої програми, пан Олланд постарається знайти можливість винайняти додаткових шкільних викладачів та зменшити пенсійний вік для певних категорій робітничих професій. Ті, хто працюють у приватному бізнесі, побоюються нових податків. Економісти правого табору в такому випадку прогнозують відтоки капіталів за кордон та переїзд французьких виробництв у країни з дешевшою робочою силою.
У виборчу ніч ще не зрозуміло, якою стане нова закордонна політика Франції. У першій промові Олланд побіжно згадав Євросоюз, що мав би стати “територією економічного зростання”. Але про Східну Європу, подальше розширення ЄС та перспективи європейської безпеки ще мови не було.
Тим часом ліві святкують перемогу. Весело, безтурботно, із вірою, що завтра прийде кращий день. Новому президентові залишається довести, що він здатний не лише на словах, але й в реальній політиці стати президентом “єдиної держави та одної нації”.