Вибори на Закарпатті для мешканців інших регіонів України насамперед асоціюються із сумнозвісною «битвою за Мукачево» в 2004 році, коли нинішній народний депутат Василь Петьовка змагався за посаду мера міста з провладним кандидатом. Влада ж вирішила за будь-яку ціну поставити свого непопулярного кандидата і вдалася заради цього до безпрецедентних в історії України фальсифікацій. Багато хто тоді вважав, що мукачівські вибори були репетицією президентських, які проводилися пізніше того ж року. На виборах-2012 очікування безпорядків на закарпатських дільницях не підтвердилися.
Інша асоціація із Закарпаттям виборчим – регіон, хоч і є найзахіднішим в Україні, але сильно відрізняється за своїми поглядами від близьких географічно областей. Це, на жаль, 28 жовтня підтвердилося в повній мірі.
Ще однією особливістю області напередодні виборів була невиразна опозиція. Лідери закарпатських організацій опозиційних партій є не дуже популярними й маловідомими в регіоні людьми. Найяскравіше про це свідчать результати виборів у мажоритарних округах в області – представники опозиційних партій не просто програли всі 6 мандатів, вони в жодному окрузі не посіли навіть друге місце.
Дивіться також: Результати п'яти екзит-полів
Тому, за відсутності дійсно сильних організацій «Батьківщини», «УДАРу», «Свободи» роль головної опозиції на Закарпатті взяв на себе міністр МНС України Віктор Балога. Чудово усвідомлюючи, що партія «Єдиний центр» не має шансів на потрапляння до парламенту, Балога вирішив взагалі не пробувати балотуватися до ради за партійними списками і наголос зробив на одномандатних округах.
До Верховної Ради він вирішив йти з найближчими родичами – молодшими рідними братами Іваном (голова Закарпатської облради), Павлом (депутат облради та керівник сімейного бізнесу Балог – компанії «Барва») та вже згаданим Василем Петьовкою – народним депутатом України. Ще на два мажоритарні округи Віктор Балога делегував своїх давніх соратників, депутатів облради від ЄЦу колишнього ректора Ужгородського державного університету Миколу Вегеша та відомого на Закарпатті нейрохірурга Володимира Смоланку.
Як невдовзі виявилося, останні двоє були потрібні Балозі для домовленостей з іншими опозиційними кандидатами на округах. Микола Вегеш зняв свою кандидатуру на користь висуванця ВО «Батьківщина» Олександра Кеменяша, а Смоланка – на користь самовисуванця Павла Чучки.
Крім того, Віктор Балога намагався довести, що є справжнім опозиціонером. На своєму профілі в Фейсбуку, в підконтрольних засобах масової інформації він регулярно критикував дії уряду і президента, не подаючи при цьому у відставку з посади міністра, та закликав закарпатців голосувати за Об’єднану опозицію, «УДАР» чи «Свободу».
Задовго до 28-го жовтня було зрозуміло, що основна боротьба за прихильність виборців на Закарпатті точитиметься між Віктором Балогою і його командою та обласною Партією регіонів, представники якої нині очолюють всі керівні посади в області та володіють безроздільним адмінресурсом.
Слід нагадати, що місцеві регіонали мають на Балогу чималий зуб за вибори до місцевих рад у 2010 році. Тоді всі соцопитування стверджували, що «Єдиний Центр» на Закарпатті чекає провал. Натомість партія перемогла за партійним списком та зуміла створити більшість в обласній раді і обрати головою Івана Балогу. Також члени Єдиного центру здобули більшість в багатьох районних і міських радах, перемогти на кількох виборах мерів міст. ЗМІ, контрольовані регіоналами, в один голос стверджували, що це стало можливим завдяки безпрецедентному масовому підкупу виборців.
Як стверджували журналісти й очевидці, представники «Єдиного центру» тоді приходили практично в кожну сільську хату чи міську квартиру й платили по 200 гривень лише за обіцянку в день виборів підтримати ЄЦ та його мажоритарних кандидатів чи претендентів на посаду мера. Звичайно, ніхто не скаже, скільки грошей було виділено на цю «акцію» – називали суму в близько 20 мільйонів гривень. Результат виявився феноменальним – ЄЦ здобув гучну перемогу, а довести підкуп регіонали так і не зуміли, незважаючи на те, що про роздачу грошей знали всі.
Тож у 2012 році настав час реваншу. Про те, що «Партія регіонів», яка втратила популярність на Закарпатті, спробує його повернути завдяки грошам, говорили давно. Крім того, в кулуарах розказували, що голові Закарпатської обласної державної адміністрації Олександру Ледиді київське керівництво пригрозило звільненням у випадку, якщо партія програє вибори на Закарпатті. Тому місцеві регіонали були готові на все заради результату.
Перші повідомлення про факти підкупу виборців в місцевих ЗМІ почали лунати десь за два тижні до дня голосування – причому називалися конкретні прізвища кандидатів, на підтримку яких гроші давали. Найчастіше звучали імена Василя Ковача, кандидата від ПР, депутата обласної ради, директора «Закарпатобленерго», Михайла Ланьо, кандидата від ПР, депутата обласної ради, голови федерації футболу Закарпаття, Івана Бушка, кандидата від ПР, першого заступника голови Закарпатської облдержадміністрації.
Від близьких до влади ЗМІ лунали схожі звинувачення в бік опонентів, втім, доволі мляві. Насправді, на цих виборах Віктор Балога відмовився від масового прямого підкупу виборців. Натомість його кандидати широко застосовували так званий непрямий підкуп – організація днів сіл та міст, подарунки школярам, медикам, вчителям, побудова майданчиків, площ, ремонт вулиць тощо.
На всі ці випадки звертали увагу громадянська мережа ОПОРА, Комітет виборців України, але доказів, достатніх для заяв у міліцію ні представники партій, ні громадські організації не мали. Тому всі повідомлення про порушення виборчого законодавства залишилися на рівні розмов.
Якщо підсумувати процес волевиявлення на Закарпатті 28 жовтня, то серйозних масових порушень і фальсифікацій на дільницях не було. Найбільше про порушення звітували спостерігачі від громадянської мережі «Опора», також повідомляли про них представники «Свободи», «Удару», та «Батьківщини». Найбільша активність порушень була зафіксована в першій половині дня.
Після обіду подібних повідомлень практично не було. Серед основних так само називався підкуп виборців. Так, в Ужгороді були зафіксовані автомобілі, з яких платили гроші за голосування за «Партію регіонів» та Василя Ковача. Партія «УДАР» повідомляла про підкуп в Берегові, де нібито платили за підтримку Івана Балоги. Надходила інформація про масові підкупи в окрузі №70 на користь Михайла Ланьо. Було також кілька випадків погроз фізичною розправою, на одній з дільниць голова села вигнав з приміщення представників ЗМІ, в селі Королево зникло на кілька годин світло. В селі Середнє спостерігачі зафіксували, що представники ромського населення заходять в кабіни для голосування парами.
карикатура на переможця виборів в окрузі №:68 (Ужгород) Василя Ковача
Самі вони це пояснювали тим, що не всі Роми вміють читати й зробити правильний вибір, а голова села заявив, що вважає безграмотність еквівалентом фізичної вади, тому й дозволяє ромам йти голосувати з помічниками.
Результати голосування по Закарпатській області виявилися шокуючими для багатьох – вони дуже сильно відрізняються як від соціологічних опитувань, так і від екзит-полів, озвучених по завершенні виборів.
Станом на вечір понеділка на Закарпатті лідирує «Партія регіонів», яка набирає майже 30%, слідом розташувались «Батьківщина» та «УДАР». За списками регіонали перемогли в чотирьох округах з 6.
В мажоритарних одномандатних округах представники ПР беруть три мандати – святкує тріо вже згаданих Василя Ковача, Михайло Ланьо та Івана Бушка. Інші три мандати дісталися команді Балоги – власне, сам Віктор Іванович, його молодший брат Павло та Василь Петьовка.
Таким чином, вдруге поспіль вибори на Закарпатті вирішив масовий підкуп виборців. Виникає питання, чому власне ніхто не покараний, якщо всі про підкупи знають? Представники партій та громадських організацій пояснюють, що довести факти неймовірно складно – мовляв, потрібна заява того, кому хабара пропонували чи «впіймання на гарячому». Між тим, не кожен здогадається, що робити, коли йому подзвонять в двері й запропонують 200 гривень за кандидата. До того ж організатори підкупу намагаються виключити громадських діячів, журналістів, політиків – тобто, всіх тих, хто б міг спробувати затримати роздавачів грошей та написати заяву в міліцію. В основному, гроші дають тим, хто їх і сам чекає.
Показовий в цьому плані коментар представника ромів, ужгородського громадського діяча Мирослава Горвата, який визнав, що представники його народу голосують за гроші, а взяти купюру та віддати голос за іншого бояться. Тому 28 жовтня багато хто з ромів йшов на дільниці в надії на винагороду, а не отримавши «стимулу», просто розверталися та йшли додому, взагалі не проголосувавши. Втім, було б несправедливо звинувачувати в ситуації лише ромів – на Закарпатті їх з правом голосу всього тисяч 50, а масштаби підкупу значно більші.
Міліція, щоправда, регулярно повідомляє, що реагує на повідомлення ЗМІ про підкуп та перевіряє оприлюднену інформацію, однак ніколи не знаходить підстав для порушення кримінальної справи.
А на цих виборах влада ще й підстрахувалася міжнародними спостерігачами. Представники зі Словаччини, Росії, США та Ізраїлю, які виступали перед представниками ЗМІ, були одностайні в своїх висновках: вибори на Закарпатті пройшли майже ідеально, а дрібні порушення, які спостерігачі виявили, на результати голосування вплинути не могли. На запитання, чому ж тоді партії та «Опора» повідомляють про порушення, міжнародний спостерігач від організації "Міжнародний експертний центр виборчих систем", американець Євген Мельцер відповів: «Партії – зацікавлена сторона. Вони знають, що шукати та де шукати. Ми дійсно можемо не знати, за якою схемою відбуваються порушення». До речі, показово, що всі спостерігачі, які виступили перед ЗМІ, відвідували дільниці з представниками влади та проводили зустрічі з Олександром Ледидою.
Не проявили бажання відстоювати своє право й лідери обласних організацій Об’єднаної опозиції та «УДАРу». Вже після голосування в прямому ефірі обласного телеканалу «Тиса-1» і Валерій Лунченко (ОО), і Валерій Пацкан («УДАР»), які на той час зрозуміли, що потрапляють до Верховної Ради за списками своїх політичних сил, були налаштовані абсолютно миролюбиво і висловлювалися в такому ключі, що не варто говорити про погане, треба забути про напружені вибори та просто подякувати виборцям.
Зрозуміло, що в такій дружній атмосфері «найефективніша виборча стратегія» ще більше приваблюватиме нових бажаючих стати народними депутатами.
Представники громадських організацій також не знають, як побороти цю практику. Щоразу відповідаючи на питання, що робити, вони повторюють про можливість зфотографувати порушення, записати аудіо, викликати міліцію та скласти акт. Однак самі не вірять в те, що люди це робитимуть. В результаті перед масовим підкупом виборців опинилися неготовим всі і як на Закарпатті повернути реальне волевиявлення, наразі, схоже, розказати не здатен ніхто.