Поки що поява миротворців залишається віддаленою перспективою, тож Україна розпочала власне військове переформатування на Сході: Антитерористичну операцію замінила Операція об’єднаних сил. Результатом стали: більш структурована, але й більш забюрократизована система взаємодії військовиків і цивільних, розширення військових повноважень, приведення у відповідність до воєнної реальності законів, написаних у мирний час, перевпорядкування учасників операції, більш артикульована позиція держави щодо агресії Росії. Це можна вважати своєрідною підготовкою й до введення миротворців: у такому форматі можлива продуктивніша взаємодія міжнародної місії з військовими країни-приймача.
Але чи станеться це вже 2019-го, у якій формі та які матиме наслідки, — багато в чому залежить від результатів президентських виборів, безумовно, найважливішої події року. На Донеччині та Луганщині від цього фактично залежатиме й подальша стратегія існування. Імовірність чи неможливість прямих перемовин із нещодавно «коронованими» представниками незаконних утворень, зближення чи повне розірвання зв’язків із Росією, захист суверенності чи компроміси федералізації — саме на Сході ці питання з передвиборчої риторики перетворюються на конкретні рішення, які здатні кардинально змінювати життя звичайних громадян.
Попередні вибори глави держави для чималої кількості мешканців Луганщини та Донеччини відбулися переважно без їхньої безпосередньої участі: хтось був змушений виїхати зі своїх домівок через реальний ризик для життя, а комусь просто не дали навіть прийти на виборчу дільницю: через погрози членам виборчкомів та пограбування окружних комісій у багатьох населених пунктах голосування так і не почалося. Я, наприклад, не можу сказати, що чинний президент — мій обранець, бо в Бахмуті жодна виборча дільниця в травні 2014-го не працювала: усі документи й навіть урни для голосування були викрадені в мене на очах із виконкому озброєними особами. Тому проведення нормального виборчого процесу на звільнених територіях вважаю одним із показових моментів, які повинні продемонструвати світу: Україна тримає владу на своїх територіях, забезпечуючи громадян законною можливістю обирати та бути обраними.
Читайте також: Віщування чи прогнози
Без жодних ілюзій щодо вподобання місцевого електорату вважаю, що це випробування ми маємо обов’язково пройти з гідністю. Але тут, звичайно, багато «але»: в яких умовах зможуть віддати свій голос мешканці населених пунктів, що розташовані поруч із фронтом, чи вдасться запобігти провокаціям і терактам, як у законний спосіб відокремити опозиційну думку від сепаратистських закликів, що робити з тими, хто залишився на окупованій території, але хоче проголосувати? Тому не відкидаю ймовірності, що волевиявлення в нас повноцінно знову не відбудеться. Наприклад, ЦВК на прохання обласної адміністрації відтермінувала на невизначений час вибори у двох об’єднаних сільських громадах Добропільського району Донеччини — Шахівській та Криворізькій. А мотивувала рішення тим, що через збройну агресію Росії гарантувати безпеку під час волевиявлення там буде просто неможливо. Зважаючи на те, що це досить віддалені від лінії фронту райони Донеччини, можна припустити: схожу мотивацію готують (як запасний варіант) і для інших територій.
Окрім миротворчої та виборчої теми, наступного року прифронтовим областям доведеться пройти ще одне випробовування — освоювання чергових різноманітних траншів на відновлення регіону. Отримавши доволі відчутні можливості, з великою долею ймовірності регіон матиме виклики, які супроводжують великі гроші та масштабні проекти: пріоритетність інфраструктурних тем та територій, відтік робочих кадрів, постійні порушення термінів робіт, корупційні скандали… Гадаю, що особливо гарячою темою наступного року на Донеччині та Луганщині стане житло для переселенців. Зі зміною в законодавстві це питання має зрушитися з мертвої точки. Можливо, замість гуртожитків та соціальних притулків, які перетворюються на об’єкти спочатку корупційних скандалів, а потім соціальної напруги, почнуть будувати якісне сучасне державне житло для тих, хто може його отримати за законом — насамперед родини бійців-переселенців, особи з інвалідністю, а також ті, чиї професійні навички потребують конкретні населені пункти.
Стаття з випуску Світ у 2019