1 січня

Віщування чи прогнози

Є щонайменше два чи не найвагоміші типи передбачень, якими переймаються люди.

Припустимо, що нині це прогноз погоди та перспектива коливання валют, оскільки саме кліматичні й економічні чинники перетворилися на визначальні аспекти нашого щоденного заглядання в прийдешнє.


Однак майбуття інтригувало людину завжди. Достатньо згадати давньоєгипетські сонники у формі таблиць, де було прописано найдрібніші деталі сну та все те, що й у якому (доброму чи кепському) контексті вони провіщають. Своєю чергою, давні греки зверталися до оракулів, які пророкували від імені богів. Щоправда, потрібно було ще спромогтися витлумачити їхню звістку. Тим часом біблійні вісники провіщали волю Божу — навіть тоді, коли їх про це ніхто не просив. Тож людству завше було властиво розкривати певний невидимий план, згідно з яким і провадилося життя. Лише дізнавшись сокровенну таємницю, вдалося б убезпечитися від загроз або, навпаки, слідувати незрадливому дороговказу.

 

Читайте також: Автор і анонім


Поступово людство емансипувалося настільки, що для нього достатньо було покладатися на власний розум. Роль передбачення натомість узяла на себе наука, творці якої спиралися на вибагливість методу.


Але пощо сучасній людині прогнози? Що вона хоче вивідати з прийдешнього? Ще віддавна їй вдалося затямити, що колись на неї чекає одна невідворотна подія. Це зумовлювало її прагнення надалі жити осмислено й стосувалося не лише особистого, а, врешті-решт, і суспільного існування. Адже невідомість породжує розгубленість і журбу. Завжди хочеться певності, починаючи від приватного влаштування й завершуючи мало не долею всього людства.

 

Після багатьох соціальних експериментів, схоже, довіри до політичних доктрин, які обіцяли людству новий золотий вік, практично не залишилося


Страх перед невідомим майбутнім завше був вигідним важелем маніпуляції — від ранніх уявлень про позаземне буття й до великих моральних систем. Достатньо було запропонувати людині сценарій із кількома розвитками подій, зокрема провидячи блаженство або геєну, — і бажаних цілей уже нескладно досягти. Саме за такою схемою побудовані соціальні утопії: десь у світі є місто чи держава, де люди знають, як і куди прямувати. Там владарює злагода й достаток. Проте після багатьох соціальних експериментів, схоже, довіри до політичних доктрин, які обіцяли людству новий золотий вік, практично не залишилося. Навіть в економічно стабільних країнах періодичні кризи розсіяли сподівання на сталі часи дедалі більшого добробуту.


Часом здається, що довіра й до науки звільна сходить нанівець. Особливо чітко це стає зрозуміло після неспроможності наукових прогнозів і винаходів ані завбачати, ані запобігати екологічним і техногенним катастрофам. Попри це, тільки в науці спостерігається послідовне уточнення результатів досліджень. Натомість псевдонаукові сенсації, які без спеціальної підготовки годі розпізнати, а також поширення фейкової інформації на кшталт «британські вчені довели…» допроваджують до ситуації, коли людина вкотре вдається до чарівних форм передбачення. Так не вгасає популярність ворожок, цілителів, посланців і провидців різного штибу, а на телебаченні множаться розважальні програми за участю екстрасенсів. Усі види ЗМІ просто переповнені «експертами», яких ніхто не знає, але їхня затребуваність повік актуальна.

 

Читайте також: Етика уявного


Запитаймо себе: чи мусимо ми відхреститися від будь-яких прогнозів тільки через те, що ця сфера сповнена всіляким дурисвітством? Не варто забувати, що прогностична функція є невід’ємною рисою знання. Інша річ, у який спосіб воно отримується. Раціональні засади не дозволяють формувати його некритично. Утім, раз у раз вигулькує зваба здобути знання нашвидкуруч, від нібито «випробуваних людей», які ліпше обізнані в цих питаннях, а головне — зможуть за нас виконувати складну аналітичну роботу. Безперечно, було б цілком безглуздо не визнавати фахівців у своїй справі, а якщо вони ґрунтовно займаються прогнозами, то й поготів. Проте вони мають враховувати попередні розвідки, а на додачу кожен охочий за потреби повинен мати можливість ознайомитися з їхніми оприлюдненими напрацюваннями.


Тож скидається на те, що людині ніяк не обійтися без прогностики, оскільки своє життя вона щоразу проектує в майбутнє. Прогнози тоді слід вважати чимось на кшталт стратегії життєдіяльності. Вони аж ніяк не претендуватимуть на рівень ідеального знання. Бо хто ж його зможе гарантувати? А погляд з боку найвищої досконалості просто неможливий. Тому передбачення доречно визнати лише точками наближення, що їх невпинно виставляє собі людина на майбуття, поступово звіряючи й уточнюючи свої подальші кроки.

 

Стаття з випуску Світ у 2019