Президентські вибори в США завжди стають центральною новиною для всього вільного світу. Навіть за півтора роки до свого початку вони привертають увагу і не залишають ані журналістам, ані аналітикам жодного шансу не пірнути в цю тему з головою. Більшість оглядачів бачать масштаб виборів далеко за межами самих Сполучених Штатів, адже ці вибори визначатимуть формат та потужність лідерства Америки серед демократичних держав світу. В умовах наростання протиборства з Китаєм – по суті, початку нової ітерації Холодної війни – це лідерство носить ще й абсолютно чіткий безпековий характер, а тому обрання нового американського президента як ніколи набуло глобальної безпекової важливості.
На фоні першого судового процесу над колишнім президентом Дональдом Трампом щодо незаконних оборудок із грошима, передвиборчі перегони тепер отримали ще й присмак кримінального триллеру. І хоча жоден закон в Сполучених Штатах не забороняє людині із судимістю чи навіть ув’язненому балотуватися на пост президента, справа Трампа неминуче відобразиться на ньому особисто і на Республіканській партії. Чи буде це повна відмова від трампізму як політичної ідеології, чи повне політичне забуття самого Трампа, або чи це навпаки зіграє на користь образу 45-го президента як “політичного мученика”, покаже лише час.
І хоча жоден закон в Сполучених Штатах не забороняє людині із судимістю чи навіть ув’язненому балотуватися на пост президента, справа Трампа неминуче відобразиться на ньому особисто і на Республіканській партії.
Тож, з якими кандидатами будуть працювати обидві партії? Кого вже зараз можна зарахувати до очевидних фаворитів? До чого готуватися перед першими праймеріз? І яке місце відведене Україні у передвиборчих дебатах Сполучених Штатів? Будемо розбиратися сьогодні в цій статті.
Республіканці – багато скандалів і мало стратегії
Останні декілька місяців основний інтерес загальної публіки до американських виборів викликали саме республіканці. Невизначений статус Трампа, внутрішня боротьба та достатньо радикальний підхід республіканського істеблішменту до зовнішньої політики буквально таки тримали в напрузі усіх «глядачів». За півроку до початку формування штабів на праймеріз можна вже аналізувати як самих потенційних кандидатів, так і їх ключові наративи передвиборчої кампанії та можливий базовий електорат, з яким вони будуть працювати. Наразі від «старої доброї партії» можуть балотуватися наступні політики:
Дональд Трамп, 45-й президент США
Перший республіканець, який офіційно виставив свою кандидатуру. Безсумнівно, найбільш неординарний та контраверсійний американський президент в сучасній американській політичній історії, Про власні амбіції балотуватися у 2024 році Трамп заявив 15 листопада 2022 р., хоча багато джерел з його оточення стверджують, що ідея знову боротися за президентське крісло з’явилася одразу після поразки у 2020 році.
На фоні величезної кількості проблем із законом, балотування Трампа виглядає як спроба створити із його судових процесів політичний прецедент – оголосити все це «судилищем», вивести на вулиці радикалів із QAnon чи Proud Boys, і влаштувати повторення подій 6 січня 2021 року. В підтвердження цієї гіпотези варто лише звернути увагу на абсолютно нульовий інтерес великих донорів Республіканської партії до цього балотування – звісно, якщо не рахувати Ілона Маска, але він вже по-своєму унікальний випадок. В той момент, коли інші кандидати активно шукають підтримки та фінансового ресурсу, Дональд Трамп вкладає весь свій політичний капітал виключно у розкручування теми судових процесів. В своїй діяльності він продовжує опиратися на власний «залізний електорат» – ті самі 15-20% республіканського пулу, переважно із сільської місцевості центральних та південних штатів, переважно із середньою освітою та роботою у важкій промисловості, сільському господарстві та видобувній галузі. Значна частина з них, як показували неодноразові дослідження, є адептами конспірологічних теорій, але при цьому ревними християнами.
Головний козир і водночас головна небезпека Дональда Трампа як кандидата полягає в пасіонарності його електорату. Незважаючи на те, що досі ми не бачили серйозних провокацій навіть в день першого судового засідання, цей ризик неможливо списувати з рахунків. В такому стані Трамп продовжує бути жуком у мурашнику злагодженої американської демократії, і тому єдиний прогнозований результат його передвиборчих потуг – більше ентропія політичної системи США.
Рон ДеСантіс, губернатор Флориди
ДеСантіс отримав значну підтримку своїх співгромадян на останніх проміжних виборах, ставши чи не найбільш результативним республіканцем. Він набрав 60% голосів та випередив свого демократичного опонента на 20 пунктів. Особливу популярність політик здобув завдяки двом речам: кризовому менеджменту, який він вдало проявив у боротьбі із руйнівними наслідками серії ураганів, що трощили Флориду в другій половині 2022 року; і «культурним війнам». Справа в тому, що саме ДеСантіс зараз є виразником ідей боротьби із «лівацькою культурою» (переклад прямої цитати), яка на його думку панує в Америці та загрожує самій сутності американського суспільства. В своїх методах губернатор ДеСантіс не дуже розбірливий, тому під роздачу вже потрапили і шкільні бібліотеки, і законопроекти, і навіть деякі музеї. Ідея ДеСантіса надзвичайно проста і близька кожному консерватору – «раніше було краще». А значить, треба зупинити потоки міграції, треба переглянути шкільну програму, і треба зупинити Росію і Китай – бо їх перемога буде загрозою для Америки та громадян всього вільного світу.
ДеСантіс вже зараз зміг здобути значну підтримку республіканських колег – про його кандидатуру схвально відгукувалися лідер більшості в Сенаті Мітч Макконнелл, конгресмени Адам Кінцінгер, Ліндсі Ґрем, та значна кількість його колег-губернаторів та республіканців на місцевому рівні. Крім того, останні декілька місяців губернатор Флориди проводив успішні переговори з ключовими донорами партії – вже зараз відомо, що його з інтересом прийняли в офісах General Motors, General Electric та багатьох промислових комплексах «іржавого поясу» (агломерації промислових регіонів на півночі США).
Виборець ДеСантіса – це класичний «рейганівський» консерватор, який хоче бачити відродження Республіканської партії та повернення до старих добрих часів. Такий виборець зазвичай зацікавлений в меншому впливі держави на ринок, збереженню ключових свобод (в тому числі і контраверсійної наразі Другої поправки до Конституції), з підозрою ставиться до федерального уряду та не потерпить радикальних змін без його власної згоди. Його можна знайти як на рівні звичайних робітників, так і серед СЕО великих корпорацій. Саме тому в Роні ДеСантісі багато хто бачить універсального політика-республіканця, в якого є потенціал об’єднати різні полюси партії та вийти на перегони з дуже сильною підтримкою.
Ніккі Гейлі, колишня постійна представниця США в ООН
Гейлі представляє собою ілюстративний збірний образ успішної американки в політиці. Сім’я середнього класу, вища економічна освіта, суспільно-корисна діяльність, і після того початок політичної кар’єри. Була членом Палати представників Південної Кароліни з 2005 по 2010 рік. У 2010 році вона перемогла демократа Вінсента Шеїна на виборах губернатора штату. Була переобрана в 2014 році. За адміністрації Трампа була представником США в ООН, де дійсно запам’яталася майстерним виконанням ролі дипломата.
Оголосила про своє висування 14 лютого цього року, і менше ніж за два місяці отримала більше 6% підтримки по внутрішньопартійним опитуванням. Переважно свою підтримку кандидатці висловлювали республіканці-власники малого і середнього бізнесу, приватні підприємці та значна частина виборців-республіканців з вищою освітою. Гейлі поки не оголошувала власної політичної адженди, але по окремим заявам її та її оточення вже можна зробити певні висновки: вона балотуватиметься на позиціях синкретизму класичного консерватизму із легким флером трампівського популізму. Завдяки тому, що вона наразі є єдиною претенденткою-жінкою, вона без сумніву використає і цей аспект у власній кампанії.
Чи має пані Гейлі дійсні шанси на підтримку однопартійців під час праймеріз? Це багато в чому залежить від успіху інших «не-трампівських» кандидатів. Її єдиний шанс на отримання достатньої кількості голосів – зібрати за собою коаліцію усіх республіканців, які підтримують оновлення партії, проте не бажають бачити Трампа на чолі цієї модернізації. Пізно розпочата кампанія дійсно грає проти шансів політикині – зростання її бази підтримки є стабільним, проте достатньо повільним, що ставить під питання набуття необхідної підтримки перед початком праймеріз і кокусів в перші місяці 2024 року.
Аса Гатчінсон, колишній губернатор Арканзасу
Буквально днями в перегони вступив новий кандидат, якого за всіма канонами жанру варто вважати аутсайдером. Гатчінсон має значний досвід роботи на керівних посадах. Він був обраний тричі поспіль до Палати представників Конгресу США і працював у державній адміністрації Джорджа Буша-молодшого на посаді керівника Управління з боротьби з наркотиками, а пізніше на посаді першого заступника міністра внутрішньої безпеки з питань захисту кордонів. За період з січня 2015 року по січень 2023 року він також обіймав посаду губернатора Арканзасу.
Цей кандидат лише нещодавно виставив себе на перегони. Нічого не відомо ні про його програму, ні про його стратегію, ні навіть про електорат, який він хоче репрезентувати. Основа його кампанії наразі – це лише теза “не бути як Трамп”, і такий підхід можливо і дозволить йому зібрати декілька відсотків із загального пулу виборців.
Читайте також: ПостТРАМПатичний період
Майк Помпео, колишній Державний Секретар
Тіньовий кандидат, про потенціал балотування якого наразі ходять лише чутки. Проте його не можна не згадати хоча б тому, що він може стати останньою надією трампістів на продовження трансляції свого впливу на ширший політичний істеблішмент. З усієї команди колишнього президента Помпео запам’ятався в першу чергу як один з небагатьох справжніх професіоналів. Маючи за плечами значний досвід як роботи у розвідці та дипломатії, так і роботи у Конгресі, Помпео є сильним гравцем у елітному дивізіоні політичних важковаговиків. Його медійна активність останніми тижнями та поїздка до України чітко вказують на повернення до великої політики. Досвід роботи Держсекретарем вже зараз робить його слово вагомим в царині зовнішньої політики, і поки що саме в цій темі він є найбільш помітним. Виступаючи як з критикою Байдена, так і з критикою деяких колег по партії, Помпео формує зачатки власної стратегії: «яструбова» зовнішня політика, продовження курсу на створення потужної економічної бази всередині Америки і за рахунок лише американських ресурсів, протистояння Китаю та Росії, продовження участі Америки у багатосторонніх форматах співпраці лише на основі оцінки власної вигоди.
Помпео формує образ «адекватного трампізму», і, цілеспрямовано чи ні, робить із себе ідеальну заміну для потенційно засудженого 45-го президента. Проте все це буде залишатися лише джерелом для здогадок та інсинуацій, допоки він сам не оголосить про власне висування.
Читайте також: Що чекає на Америку після Трампа
Одним з важливих питань як для внутрішньої аудиторії, так і для оглядачів, є вплив трампізму на стиль та стратегію потенційного республіканського кандидата. Чи потрібно буде потенційному республіканському претенденту повторювати ідеї 45-го президента і знову проголошувати прагнення «зробити Америку великою» знову і знову? З піарної точки зору та з позиції звичайної логіки, будь-яка асоціація з настільки токсичним політиком (і до того ж федеральним злочинцем, на той момент) буде згубною для політика. Проте на цьому місці в гру вступають внутрішньопартійні правила праймеріз та кокусів, і все стає набагато складніше.
Праймеріз та кокуси є справжнім виразником народної демократії. Ці партійні зібрання покликані обрати претендента від конкретної партії для участі в перегонах на зайняття практично будь-якої посади (праймеріз насправді допомагають визначити кандидата майже на всі типи виборів, а тому однаково важливі і конгресмену першого року, і триразовому кандидату в президенти). І це саме той елемент американської демократії, де голоси окремих виборців грають вирішальну роль і де жодні формальності не пересилять просту класичну більшість голосів. Почасти голосування отримує настільки пряме вираження, що делегати від партій голосують буквально таки ногами – переходячи в ту чи іншу частину зали чи в ту чи іншу кімнату.
Саме серед низового електорату підтримка Трампа як кандидата та трампізму як певної неписаної ідеології є найбільшою. Досі опитування показують від 20% до 33% підтримки колишнього президента. Хоча донори та ключові представники американського істеблішменту вже відвернулися від 45-го президента, люди досі готові за нього голосувати – і саме під час праймеріз це матиме вирішальний вплив. З цієї причини ми і будемо спостерігати «загравання» практично кожного потенційного делегата від республіканців з цією частиною електорату, і тому ближче до жовтня-листопада українському медіа-простору варто очікувати чи не щоденних оновлень про «раптову антиукраїнську риторику такого-то кандидата».
Демократи – надія на імпровізацію
Демократична партія за часів Байдена дійсно показує позитивні результати. Не зважаючи на інфляцію та доволі нестабільні ринки, Байдену все ж вдалося вивести країну з посткоронавірусної кризи та втримати економіку в життєздатному стані завдяки вливанню в системи більше 6 трильйонів доларів в інфраструктурні проєкти. Вони створили робочі місця, запустили ринки та дозволили компаніям різного рівня стратегічно планувати свою діяльність – а саме це і втримувало американську економіку в найгірші роки. Санкції проти Росії дійсно підвищили ціну на нафту та, пропорційно, на бензин для населення. Проте саме цілеспрямоване втручання демократичної адміністрації та рішення в односторонньому порядку «заливати на ринок» мільйон барелів нафти щодня протягом шести місяців допомогло Америці не просто втримати безконтрольне зростання цін, але і повернути ціни до рівня 2019 року. Відновлення союзних відносин із ключовими державами Близького Сходу, активізація Північноатлантичного Альянсу, ревіталізація торгових відносин з Європою – це все також сміливо записуємо до зовнішньополітичного активу Байдена.
Демократична партія за часів Байдена дійсно показує позитивні результати. Не зважаючи на інфляцію та доволі нестабільні ринки, Байдену все ж вдалося вивести країну з посткоронавірусної кризи та втримати економіку в життєздатному стані завдяки вливанню в системи більше 6 трильйонів доларів в інфраструктурні проєкти.
Проте так само гостро стоїть питання наступництва. Джо старий, і в багатьох випадках його обмовки та почасти комічні ситуації під час публічних виступів, які раніше були лише підґрунтям для жартів, стали дійсно хвилювати однопартійців. Він вже увійшов в історію як найстаріша людина на посаді, але і досі планує продовжувати політичну кар’єру в 2024 році. Проте далеко не всі поділяють його оптимізм – для більш як 60% демократів саме вік Байдена може стати причиною не підтримати його на нових виборах. Тому вже зараз постає питання вибору потенційного альтернативного кандидата.
Читайте також: Die Welt: Вимальовується новий Байден
Але саме на цьому моменті я вимушений буду розчарувати наших читачів. Підбірка кандидатів в президенти у демократів набагато менша і поки не вражає популярними політиками:
Роберт Кеннеді-молодший
Еко-юрист, публіцист та активний антивакцинатор. Розпочав кампанію 5 квітня цього року просто подавши документи на реєстрацію себе кандидатом. Жодних публічних заяв про свою політичну програму він наразі не робив, але раніше був відомий в демократичних колах своїм непереборним бажанням провести нову комплексну медичну реформу в країні. Незважаючи на його активну участь у внутрішньопартійних дебатах, сам факт існування електорату цього кандидата є загадкою навіть для експертів.
Маріан Вільямсон
Авторка книжок із самодисципліни, в минулому – духовний наставник Опри Уінфрі. Її кампанія під слоганом «Новий початок» та «Зламаємо систему» розпочалося в перші дні березня цього року. Вона вже висувалася кандидаткою на праймеріз у 2020 році, проте не набрала суттєвої підтримки – в той час вона виступала з ідеєю створити Міністерство Миру та виплатою федеральних репарацій афроамериканцям за століття рабства та дискримінації. З її заяв та загального наративу кампанії випливає, що основна її ціль – розворушити партію, зловити хайп довкола власної персони та презентувати альтернативу до існуючої системи за рахунок “морального повстання” американців. Поки що ті декілька сотень людей, що приходять на її виступи – переважно студенти коледжів, які серед усіх демократичних виборців досі мають найменші показники відвідуваності праймеріз та виборів.
Звісно, вже зараз можемо робити припущення і про інших демократичних кандидатів, які поки не оголосили про свої президентські амбіції. У цьому списку і чинна віцепрезидентка Камала Гарріс, і міністр транспорту Піт Буттіджедж. Деякі гарячі голови називають навіть Берні Сандерса – вічного кандидата лівого крила партії. Проте поки і партійні службовці, і продемократичні медіа залишаються доволі обережними в своїх прогнозах.
Єдине, в чому можна бути впевненим вже зараз, так це в непередбачуваності та насиченості наступного політичного року у США. Україні як ніколи необхідна єдність та стабільність серед наших союзників, тому нам залишається робити все від нас залежне, аби демократичні процеси у наших партнерів проходили чесно, незалежно, та без жодного внутрішнього втручання.