– Яка красива жінка! Яка вона красива…
Говорить замріяно дівчина, проводячи пальцями по екрану, на якому миготять кадри з фільму Фавста Лопатинського "Василина"(1927 рік). Актрису звати Зінаїда Пігулович.
Дівчина робить крок праворуч, і з обкладинок журналу "Кіно" крізь скло на неї суворо дивиться Амвросій Бучма. Озирається, а на стінах трохи позаду – барвисті ескізи Вадима Меллера та портрети Анатоля Петрицького. Переводить погляд ліворуч, а там – афіші фільмів "Вибух", "Арсенал", "Звенигора", "Два дні", "Земля". І все перегукується між собою, взаємодіє, поєднуючись, створює щось абсолютно нове .
– Оце кіно, – говорить дівчина, – оце так кіно. І розтягує звук "о" доти, доки це взагалі можливо. І очі її широко відкриті.
12 вересня у Довженко-Центрі розпочав свою роботу Музей кіно. Прем’єрою музею стала мультимедійна виставка "ВУФКУ. Lost & Found", яка презентує діяльність Всеукраїнського фотокіноуправління – державної організації, яка у 1920-х роках повністю сформувала українську кіноіндустрію. І хоча феномен ВУФКУ проіснував неповні дев’ять років, за цей час на екрани вийшло понад 140 ігрових фільмів, кількасот неігрових стрічок і журналів кінохроніки та десятки анімаційних мультиплікатів. Крім того, ВУФКУ вдалося взяти під контроль кіновиробництво, прокат, кінопресу, пропаганду, освіту, та, врешті, здобути славу "українського Голлівуда".
Такою ж масштабною та динамічною є сама виставка.
Читайте також: Відкриття Музею кіно та Міжнародний фестиваль фотокниг. Найважливіші культурні події тижня
Мультимедійна експозиція загальною площею 1 500 квадратних метрів розміщена на першому та п'ятому поверхах Довженко-Центру. Так, тут знайшли своє місце експонати з різних українських музеїв та архівів самого центру: рідкісні кадри, фото- та відеохроніка, кінообладнання, афіші, документи, кінокритика і т.д.
Відкриває виставку огорнений в напівтемряву символ українського радянського кіно 1920-х років – трактор, привезений з Державного політехнічного музею.
"Трактор символізує невблаганий поступ майбутнього і "переорює" не лише межі, а й уми, розколює селянство на прихильників влади ("незаможників") і "ворогів народу" ("куркулів")", – йдеться у супровідному тексті до експонату, розміщеному на стіні поруч.
Загалом першому поверху експозиції властива певна монументальність, статика. Стіни павільйонів розписані інфографікою, яка дозволяє осягнути масштаби українського кіновиробництва тих часів, та показує головні етапи становлення ВУФКУ у контексті світової історії. Також тут можна роздивитися макет Київської кінофабрики (Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка), яку сучасники називали "Голлівудом на березі Дніпра". Та, власне, поринути у німе кіно, уривки якого демонстуються звідусюди.
Основна ж частина виставки (як і офіційна табличка "Музей кіно") розташована на п'ятому поверсі. І, щойно зробивши перший крок, там можна "загубитися".
Читайте також: "Далекі кораблі, які везуть на тропіки"
Довженко-Центр повністю руйнує застаріле уявлення про музей, як про тихе, присипане порохом історії явище, де нудьга здатна поглинути все. Ні. Музей кіно – мультимедійний, а отже живий, динамічний організм, який захоплює, збуджує уяву та дивує своєю різновекторністю. Як і свого часу ВУФКУ. Тож відвідувачі мають змогу не лише ознайомитися з численними артефактами, а буквально зануритися в атмосферу 1920-их кінороків.
За рахунок чого?
"Кінематограф – мистецтво синтетичне. Усвідомлюючи це, керівництво ВУФКУ залучає до роботи найталановитіших представників різних мистецьких кіл – театру, літератури, живопису, архітектури, фотографії і музики. Робота у ВУФКУ приваблює авангардних митців можливістю йти в ногу з часом і долучатися до найпрогресивніших творчих пошуків", – йдеться у книзі-каталозі виставки з однойменною назвою.
Власне, саме ось міждисциплінарність сповна відтворюється на п'ятому поверсі Довженко-Центру. Є окремі відділи, присвячені театральним діячам-березільцям на чолі з Лесем Курбасом, художникам, серед яких Анатоль Петрицький, Василь Кричевський та Вадим Меллер, літераторам, серед яких Михайль Семенко, Майк Йогансен та Юрій Яновський, а також окремі стенди з афішами найвідоміших фільмів виробництва ВУФКУ та оригінальними кінотитрами.
Крім того, на виставці можна ознайомитись з першими фото- та відеокамерами, а також подивитися уривки фільмів так, як це відбувалося на початку минулого століття: у маленьких приміщеннях і за допомогою кінетоскопа – невеликої коробки, де крізь спеціальний отвір видно, як рухаються картинки.
І постійно, переходячи від одного експонату до іншого, хочеться говорити комусь: а дивись, що там!
Читайте також: "Голлівуд" на березі Чорного моря
Власне, про "дивись". Наприкінці 1920-х в Україні функціонує більше двох тисяч екранів. Імпровізованими кінотеатрами у ті часи стають будь-які приміщення, де можна встановити пректор та розмістити певну кількість глядачів. І ось така організація перегляду фільмів відтворена у стінах Музею кіно. Чи не на кожній стіні транслюються уривки культових стрічок українських режисерів, зокрема, Олександра Довженка та Івана Кавалерідзе, а біля них, створюючи затишок, одразу декілька стільців. Водночас на п'ятому поверсі виділено окремий павільйон, у якому демонструються фільми, позначені кодовими словами "революція", "освіта", "жінка", "монтаж" і т.д.
"Історія української культури 1920-х – це багато в чому історія втраченого", – підкреслюють організатори виставки. Так, 54% ігрових повнометражних фільмів ВУФКУ з тих чи інших причин не збереглися. Однак Музей кіно пропонує осмислювати втрачені фільми по-інакшому. До створення виставки були залучені сучасні письменники Олександр Ірванець, Тетяна Малярчук, Олексій Нікітін, Антон Санченко, Наталка Сняданко та Ірина Цілик, які створили художні тексти, взявши за основу лібрето загублених стрічок. Уривки цих текстів, написані на прозорому склі, стали частиною експозиції. Також спеціально для "ВУФКУ. Lost&Faund" композиторка Алла Загайкевич та саунд-художник Георгій Потопальський створили аудіоряд на основі знайдених нот, якими планувалося озвучити німі фільми.
Прем'єрна виставка новоствореного Музею кіно триватиме до 1-го грудня. Упродовж цього часу її експозицію доповнюватимуть різноманітні проекти, серед яких лекторії, музичні кіноперформанси, освітні курси для дітей та кіноклуб OLDSCOOL: ВУФКУ.