Втримати рівновагу. Кредит МВФ: панацея від усіх бід чи черговий привід для занепокоєння?

Якщо влада успішно проходитиме контрольні точки, то на неї чекають ще вісім траншів, які протягом 2014, 2015 і 2016 років забезпечать нам дешеве фінансування обсягом відповідно $7,4 млрд, $8,6 млрд та $1,1 млрд. Здавалося б, ось вони, довгоочікувані кошти МВФ, які підштовхнуть українську економіку на траєкторію стрімкого зростання. Втім, чи матиме насправді цей кредит вплив на кишені простих українців і чи створить він можливості для розвитку країни? Відповідь не­однозначна, але аналіз деталей угоди дає змогу наблизитися до неї впритул.

Потреби у фінансуванні

За оцінкою компанії Dragon Capital, починаючи з травня і до кінця поточного року уряд повинен погасити валютних боргів на $7,6 млрд. Сюди входять єврооблігації НАК «Наф­тогаз України», за якими кредиторам треба сплатити $1,6 млрд у вересні, а також ОВДП, деноміновані у валюті, на загальну суму $1,25 млрд. Окрім того, текст угоди з МВФ зобов’язує Нафтогаз розрахуватися у травні з Газпромом, а Нацбанк – продати НАК необхідну кількість валюти із золотовалютних резервів. Варто зазначити, що на кінець березня сума боргу становила $2,2 млрд, а вже на початок травня, за оцінками російського газового монополіста, – майже $3,5 млрд. Таким чином, лише щоб розплатитися з валютними боргами у 2014 році, потрібно понад $11 млрд.

у випадку деескалації конфлікту в східних областях ні банківська система, ні валютний курс не зазнають подальших потрясінь

Отже, тих $7,4 млрд, які за сприятливих умов виділить нам МВФ, недостатньо, тобто на сукупному попиті в Україні ці гроші безпосередньо не позначаться. Однак їх надходження, безперечно, матиме суттєвий опосередкований вплив, адже, як очікують у Фонді, розблокує фінансову допомогу Україні з боку іноземних урядів та міжнародних організацій, а також відновить упевненість серед приватних інвесторів. За оцінками МВФ, сумарний обсяг коштів, які нададуть уряди США, Канади, Японії, а також Єврокомісія, Світовий банк, ЄБРР та ЄІБ у формі кредитів чи єврооблігацій із зовнішніми гарантіями (їх згодом треба буде повертати!), цього року становитиме $6,3 млрд. Що дасть змогу нашій владі не лише рефінансувати валютні борги, а й використати понад $2,5 млрд для ін’єкцій в економіку.

Сума нібито й чимала (близько 2% ВВП), однак її значення для підтримання економічної рівноваги може бути двояким. Річ у тім, що у своїх прогнозах МВФ закладає дуже песимістичні макроекономічні показники на 2014 рік (див. «Невтішні прогнози»), наприклад, падіння реального ВВП на 5%, зменшення відношення інвестицій до ВВП до небачених 9,5% (із 15,7% 2013-го), сумарний дефіцит сектору державного управління (зведеного бюджету, пенсійного фонду та інших позабюджетних фондів) і Нафтогазу на рівні 8,5% ВВП. Усі ці прогнози свідчать про те, що Фонд очікує суттєвого падіння припливу іноземного приватного капіталу в Україну за результатами року, а тому, на думку його експертів, забезпечувати економіку ліквідністю слід передусім через урядові канали: бюджет, ПФУ, Нафтогаз.

Читайте також: Реанімація тяжкохворого. Українська економіка проходить дно циклу

З одного боку, враховуючи ситуацію на Сході України, яка відлякує приватних інвесторів, такі прогнози можуть бути виправданими й на нашу країну справді чекає інвестиційна засуха. У такому разі потреби держави у фінансуванні внутрішніх дефіцитів сягатимуть 128 млрд грн, порівняно з якими зазначені $2,5 млрд видаватимуться краплею в морі. Решту 100 млрд грн треба буде шукати всередині країни, і щонайменше дві третини цієї суми, за оцінками Фонду, Нацбанку доведеться надрукувати в обмін на ОВДП. На жаль, це погана практика, яка згодом може мати дестабілізуючий вплив на ціни, які й без того стрімко зростають під впливом знецінення гривні. Але оскільки МВФ її схвалює, то здається, ніби він разом із іншими донорами вирішив забезпечити Україні лише той мінімум фінансування, без якого у нас настав би економічний хаос. Або, навчений історією відносин з українськими урядами, остерігається давати більше грошей, оскільки влада може припинити виконувати взяті зобов’язання, особливо після президентських виборів.

Нарешті наша влада та МВФ дійшли до розуміння, що причиною всіх економічних криз в Україні є необґрунтоване зростання соцвиплат

З іншого боку, якщо хвилювання на Сході України втихомиряться, країна може зафіксувати масовий приплив іноземних приватних інвестицій. Передусім ідеться про грошовий капітал, зокрема «гарячі гроші», які надходять ледь не в кожну країну після суттєвих девальвацій. Їх поява пом’як­шить проблеми з фінансуванням, тож зазначені $2,5 млрд для уряду, ймовірно, стануть некритичними. Також можна чекати на виробничий капітал – появу на українському ринку великих західних компаній зі значними сумами, необхідними для започаткування бізнесу. Але для цього влада по­вин­на забезпечити зниження собівартості ведення бізнесу, тобто зменшити корупційну, податково-бюджетну, інфраструктурну складові собівартості, чого можна досягти лише за допомогою глибинних реформ. Якщо такий сценарій реалізується, то побоювання та несприятливі прогнози МВФ не виправдаються, а макроекономічні дисбаланси нівелюють значно швидше. Хоча Фонд і згадує кількома словами про можливість такого розвитку подій, але складається враження, що він не дуже вірить у нього, напевно, небезпідставно.

Читайте також: Курс гривні. Вгору чи вниз?

Є також третій, найгірший сценарій – втрата Україною територіальної цілісності внаслідок ескалації конфлікту у східних областях (не без активної участі Росії, звичайно). МВФ допускає такий розвиток подій і не раз підкреслював, що в такому випадку може розширити фінансування й переглянути умови програми стенд-бай. Це, безумовно, заспокоює й роз­в’я­зує руки креативній частині уряду, дає змогу зосередитися на проведенні реформ, не оглядаючись на військово-по­лі­тичну ситуацію на Донбасі.

За будь-яких обставин фінансової допомоги від МВФ та інших донорів у 2014-му не буде забагато. Подібна ситуація складеться й у 2015-му. Окрім $8,6 млрд від Фонду Україна може отримати $5,4 млрд від міжнародних донорів, але по­вин­на виплатити $9,3 млрд валютних боргів, зокрема $3 млрд російського кредиту. Тож $4,7 млрд, які залишаться в розпорядженні уряду, не вистачить для фінансування дефіцитів сектору державного управління та Нафтогазу, оцінених кредитором у 106 млрд грн, і знову доведеться звертатися до локального фінансового ринку й, можливо, друкарського верстата НБУ (хоч і меншою мірою, ніж у 2014-му).

Отже, незважаючи на те що широко розрекламована й довгоочікувана фінансова допомога від Міжнародного валютного фонду та інших донорів починає надходити, доводиться констатувати: її обсяг у теперішній ситуації не створює для українського уряду широкого простору для маневру, а лише немов продає йому час і відкриває вузеньку стежинку, якою той мусить провести економіку повз прірву кризи протягом наступних півтора року. Щоб нею пройти, слід запроваджувати глибинні економічні реформи, не озираючись на політичну та геополітичну кон’юн­ктуру. Якщо трансформація економіки матиме поступ, Україна може сподіватися на те, що після деескалації конфлікту східних областях почне надходити значний приватний іноземний капітал. Тоді економічне зростання сягне високих темпів вже 2015-го, а цьогорічне падіння буде не таким глибоким, як прогнозують влада та кредитор. Якщо ж реформи застрягнуть, то на кінець 2015-го ми матимемо величезний держборг (за розрахунками експертів МВФ, за два роки державний та гарантований державою борг зросте на 81% і становитиме критичні 62% ВВП), а видатки на його обслуговування (4,3% ВВП) будуть вищими, ніж у проблемних Іспанії та Португалії, і матимуть дестабілізуючий вплив на економічну рівновагу. У такому разі Україна підійде до дефолту та руйнівної кризи набагато ближче, ніж була за часів режиму Януковича.

Неоднозначні реформи

Запропонувавши Україні знач­ні кошти, Міжнародний валютний фонд мав би розуміти, що їх повернення неможливе без розвитку економіки. А от далі починаються проблеми. МВФ висловлює сподівання на пожвавлення глобальної кон’юнктури на сировинних ринках (зростання цін на зерно та метал), чим уподібнюється до режиму Януковича, який сподівався на удачу, а потім звинувачував у падінні економіки несприятливі ціни на продукти українського експорту у світі. Водночас кредитор пропонує Україні провести реформи у п’ятьох напрямах, відзначаючи орієнтованість уряду на те, щоб покласти край минулим практикам управління.

Передусім МВФ вітає перехід до гнучкого валютного курсу, що в майбутньому дасть змогу легше переживати економічні шоки та змістити акцент діяльності НБУ з валютної на цінову стабільність. На думку експертів Фонду, курс 10–11 грн/$ на сьогодні є фундаментально обґрунтованим, хоча у разі погіршення відносин із Росією та ескалації конфлікту на Сході України можливе знецінення нацвалюти до 12–13 грн/$. У самій угоді не вказаний курс гривні, який у своїх розрахунках використовує МВФ, однак із неї можна вирахувати, що він становить 10,95 грн/$ на 2014 рік і поступово зростає до 12,2 грн/$ у 2017-му. Окремо слід зауважити, що кредитор зобов’язав Нацбанк поступово відмовитися від усіх обмежень на валютному ринку, запроваджених режимом Януковича, що, безумовно, суспільство та бізнес сприймуть дуже схвально.

Читайте також: Золоті яйця олігархів: чи різати курку, яка несеться не туди?

Другим напрямом є банківська система. До кінця вересня 35 найбільших фінустанов України, які володіють 82% активів банківської системи, пройдуть стрес-тест, який оцінить якість останніх. На думку експертів Фонду, за курсу 10,5 грн/$ система легко впорається з девальвацією, потреби в докапіталізації банків будуть нез­нач­­ними (1,5% ВВП). Якщо гривня знеціниться до 12,5 грн/$, банківський сектор матиме значно більші проблеми й потребуватиме близько 5% ВВП на докапіталізацію. У такому разі потрібне буде активне втручання уряду аж до нової хвилі націоналізації банків. Для простих українців це означає, що у випадку деескалації конфлікту в східних областях ні банківська система, ні валютний курс не зазнають подальших потрясінь. Можна буде спокійно класти гроші на депозит, доки ставки залишаються високими. Якщо ж події розвиватимуться за найгіршим сценарієм, краще поки що тримати власні заощадження при собі.

Третім напрямом реформування є державні фінанси. Провівши секвестр бюджету, уряд очікує цього року збільшення доходів на 1,3% до ВВП та зменшення видатків на 2,0% до ВВП відносно того, що запланував режим Януковича. Це, безумовно, знизить дефіцит сектору державного управління. Але з огляду на можливий брак інших ін’єкцій в економіку було вирішено провести адаптацію державних фінансів поступово, тож дефіцит залишиться на високому рівні – 5,2% ВВП. Та не це головне. Нарешті наша влада разом із МВФ дійшли до розуміння, що причиною всіх економічних криз в Україні періоду незалежності є необґрунтоване зростання соціальних виплат. Тому уряд зобов’язався забезпечити зростання мінімальної зарплати та окладів бюджетників відповідно до підвищення середньої продуктивності праці в економіці. І хоча прості українці через це можуть втратити динаміку зарплат, країна нарешті стане жити відповідно до своїх доходів. То буде велике досягнення, яке надовго стабілізує економічну ситуацію. Інша річ, що для цього потрібні політики, які відмовляться від передвиборчого популізму. А от чи є такі в Україні, побачимо перед наступними виборами до Верховної Ради.

Читайте також:Банківська революція

Четвертий напрям – енергетичний сектор (НАК «Нафтогаз України»). Уряд погодився підвищити тарифи на газ для населення (див. «Ера дешевого газу»). Однак це відбуватиметься поступово. Наприклад, цього року тарифи зростуть на 56%, що лише компенсує негативний вплив девальвації на фінансовий стан НАК. Відтак дефіцит Нафтогазу збільшиться до 3,3% ВВП, що разом із погашенням євробондів та боргу перед Газпромом створює величезні потреби у фінансуванні, котрі уряд задовольнятиме вже звичним випуском ОВДП для поповнення статутного фонду компанії, в обмін на які НБУ продасть НАК майже $5 млрд. І ось тут проявляється вся суть рекомендацій МВФ. Підвищення цін на газ, погашення боргів, пошук джерел фінансування – усе це номінальні заходи. Хоча вони приводять баланс компанії в норму, але не вирішують проблеми залежності від Газпрому (про реверс із Європи в угоді згадано лише побіжно), низької платоспроможності ТКЕ та високої собівартості (низької ефективності) товарів і послуг, які надає компанія. Зазначені питання є базовими, хоча складається враження, що вони зовсім не цікавлять кредитора. Із позитиву слід згадати, що держава зобов’я­зує­ться розширити мережу соціального захисту, збільшивши кількість домогосподарств, які не відчують підвищення цін на газ і тепло, із 810 тис. до 4,5 млн (27% населення України). Також уряд разом зі Світовим банком працюватиме над збільшенням енергозбереження в ТКЕ, житлових будинках та державних будівлях. Окрім того, для ТКЕ буде створено систему окремих рахунків, на які надходитимуть кошти кінцевих споживачів, що автоматично перераховуватимуться Нафтогазу. Це один із небагатьох заходів, що пропонують реформи за змістом, а не за формою.

І останнє за порядком, але, мабуть, головне за значенням – реформування держуправ­лі­н­­ня. Тут спектр заявленої роботи справді широкий – від збільшення ефективності держ­компаній (читай усунення марнотратності їхніх керівників), прозорості держзакупівель, забезпечення цивілізованої роботи судів та податківців до боротьби з корупцією та відмиванням грошей, а також повернення активів, украдених «Сім’єю». Однак далі гучних декларацій справа не йде: інструменти досягнення цих цілей залишилися поза увагою. Є лише окремі пропозиції стосовно моніторингу банками походження грошей політиків (дуже прогресивний захід, хоча він іде врозріз із тим безкарним поверненням представників режиму в Україну, яке спостерігаємо останнім часом) і полегшення створення бізнесу та сплати податків (захід, який давно назрів).

Далі – найцікавіше. Уряд замовив МВФ глибинне діагностичне дослідження, яке вказало б на проблеми економічної системи України та заходи з їх подолання. Невже за 23 роки незалежності влада не зрозуміла, які проблеми має економіка і як із ними боротися!? Невже, окрім популістських заяв про боротьбу з корупцією, чесні суди та легкість ведення бізнесу, нинішнє керівництво більше ні на що не здатне й нічим не відрізняється від «папєрєдніків»?

Читайте також: Як розгребти спадок Азарова?

Ще кілька років тому у владних ешелонах панувала думка, що «в Україні нічого зробити неможливо». Тому тоді ніхто й не пробував, натомість усі лише розкрадали державні активи та грошові потоки. Невже тепер ми стаємо заручниками цього, а в новій владі критично мало людей, які глибоко розуміють проблеми економічної системи й інструменти їх вирішення? Тоді на Україну справді чекає велика біда. Бо рекомендації МВФ далі ліквідації макроекономічних дисбалансів не йдуть. Та й це не потрібно Фонду: він, як і будь-яка фінансова організація, бореться за косметичний ремонт української економічної системи, щоб, немов взявши її в оренду, вчасно відбити вкладені кошти, разом із тим не допустивши розрухи.

Натомість Україні необхідний «євроремонт» економічної і політичної системи. І для цього треба зовсім небагато. По-перше, зменшити витрати віт­чизняного бізнесу на всі елементи, які залежать від держави. Йдеться про корупційну складову (відкати регуляторним органам за дозволи, ліцензії, за відсутність проблем із податковою та силовиками), мінімізувати яку можна через обмеження контактів між бізнесом та владою; бюджетну (кількість податків, затрати часу на звітування та роздуті видатки бюджету, які потребують високих доходів), яку вдасться зменшити, якщо відмовитися від патерналізму та залишити державі лише базові функції, а також про інфраструктурну (підвищені витрати бізнесу у зв’язку з поганою інфраструктурою, як-от незадовільний стан доріг, застарілий рухомий склад тощо), для усунення якої потрібно будувати, а не руйнувати. По-друге, вивести якомога більшу частину економіки з тіні. Слід розуміти, що окрім відверто злочинних тіньових схем неофіційний сектор складається з багатьох підприємств, продуктивність праці на яких недостатня для того, щоб покривати всі офіційні видатки, передусім пов’я­зані з державою. Відтак зростання ефективності останньої приведе до самостійного виходу з тіні значної частини бізнесу. По-третє, уряд має взятися за перекриття схем вивезення капіталу за кордон. Треба усвідомити, що відбувається масовий відплив грошей з України не через скупість олігархів, а через неможливість забезпечити прибутковість інвестиційних проектів в умовах наявної економічної системи. Якщо система буде ефективною, виведення капіталу з країни втратить сенс.

Головне, що мають розуміти уряд і МВФ, – не закони роб­лять систему, а дії людей, які її формують. Україна потребує зміни не законів, а тих, хто забезпечує їх виконання, та свідомості тих, хто їх має виконувати. Що раніше до влади прийде нове покоління, яке вміє будувати, а не лише красти й руйнувати, то швидше економіка стане ефективною, а країна почне процвітати. У такому ракурсі кредит МВФ – то фактичне визнання міжнародною спільнотою права нового покоління українців, які вистояли революцію, керувати державою. Це право має реалізуватися в результатах виборів. Однак доки в керівництві держави будуть переважно вихідці з минулого, що спостерігаємо зараз, доти українцям, схоже, не допоможуть ні влада, ні гроші Міжнародного валютного фонду.