Економіка

  ▪   Любомир Шавалюк

Реанімація тяжкохворого. Українська економіка проходить дно циклу

Окремі показники вітчизняної економіки передвіщають перші паростки зростання. Амбітіні плани урядових реформ вселяють надію на вихід із кризи
Матеріал друкованого видання
№ 17 (337)
від 24 квітня, 2014

Нещодавно минуло 50 днів від моменту призначення нового українського уряду. Термін закороткий, щоб оцінювати результати його роботи, особ­ливо з огляду на події у Криму та східноукраїнських областях. Та не це важливо: новий склад Кабміну асоціюється в громадян із надією на краще життя й має ті сподівання реалізувати. Часу, що минув від призначення Яценюка прем’єр-міністром, досить, щоб зрозуміти: новопризначений уряд рухається у правильному напрямку, хоч і мусить долати величезні перешкоди, роблячи непоодинокі помилки. Завдяки цьому навіть економічна система, яка є дуже інерційною і перебуває в не найкращій формі, демонструє перші ознаки зростання. Поки що це лише перші ластівки, але вони свідчать: якщо українці триматимуть владу в тонусі, то їхні надії цього разу мають шанс реалізуватися.

Реальний сектор

Обсяг промислового виробництва у І кварталі 2014-го зменшився на 5% порівняно з аналогічним періодом минулого року (див. «Аби не гірше…»). Здавалося б, цей темп падіння виник інерційно, адже торік промисловість утратила 4,3%. Та за ним – низка тенденцій, які розвиватимуться й надалі. Передусім показовим є березень, упродовж якого народне господарство функціонувало вже під керівництвом нового уряду. За цей місяць падіння промисловості пришвидшилося до -6,8% (від -3,7% в лютому) під впливом певних чинників.

новопризначений уряд рухається у правильному напрямку, хоч і мусить долати величезні перешкоди, роблячи непоодинокі помилки

По-перше, російська блокада українського товаровиробника набирає обертів, унаслідок чого промислове виробництво утрачає обсяги за низкою позицій. За січень – лютий експорт вітчизняних товарів до РФ знизився на 30%. Це відбулося ще до зміни влади, а сам масштаб падіння відображає тривалу тенденцію до заміщення росіянами імпорту українського походження, яка сформувалася задовго до початку революційних подій у нашій державі. Показники березня (відповідних даних щодо зовнішньої торгівлі поки немає) і наступних місяців будуть, певно, ще гіршими, що вже віддзеркалено у статистиці промисловості. Наприклад, березневе виробництво вантажних вагонів, які переважно ідуть на російський ринок, становило лише 21% обсягів, що були рік тому, – і до цих мізерних показників вітчизняні вагонобудівники зусиллями влади РФ ішли багато місяців.

Читайте також: Курс гривні. Вгору чи вниз?

Водночас упродовж березня – квітня перелік українських товарів, імпорт яких блокує Кремль, розширився на багато позицій, серед яких картопля, молочні продукти, кондитерські вироби тощо. І хоча з повномасштабною торговельною війною наша економіка довше проходитиме дно, однак у цьому є важливий позитивний момент. Зробивши крок назустріч страхові утратити найбільшого торговельного партнера з минулого, Україна відкрила собі шлях до стрімкого, ніким не обмеженого розвитку в майбутньому. Тепер економічна ситуація майже цілком залежить від нас, тож, переживши нетривалий період складнощів, ми зможемо вийти на траєкторію сталого розвитку та зростання народного господарства.

По-друге, статистика промисловості вже відображає перетворення, які відбулися завдяки зміні влади. Наприклад, видобуток вугілля, який іще в лютому демонстрував незначне зростання (на 0,9% порівняно з лютим 2013-го), в березні впав на 9,9%. З одного боку, маємо втрату обсягів виробництва однієї із ключових галузей промисловості, що загрожує зростанням безробіття в деяких найбільш депресивних регіонах. Із другого – така динаміка може свідчити про припинення дії тіньових схем, згідно з якими вугілля масово видобували з нелегальних копанок та «ям», продаючи потім за безцінь шахтам і посередникам, які наварювали на цьому мільйони. Такий «бізнес» давав роботу багатьом людям, рятуючи їх від матеріальної безвиході, але й забирав численні життя, ламав долі. Функціонування таких схем – і не тільки у вугільній галузі – новий уряд повинен припинити, що ускладнюватиме проходження економічного дна й потребуватиме створення альтернатив для зайнятості населення.

Читайте також: Де взяти гроші?

По-третє, падіння в деяких галузях промисловості є суто сезонним або почалося задовго до зміни влади в Україні. Зокрема, металургійне виробництво у березні впало на 11,1%, а за три місяці – на 10,7% (за весь минулий рік його темп становив –5,3%). Значний спад спричинений зовнішніми факторами, передусім зниженням глобального попиту на сталь, під впливом якого від грудня минулого року ціни на залізну руду втратили 18%. Водночас виробництво електроенергії, газу та води в березні знизилося на 8,3% лише через те, що цього року перший місяць весни був значно тепліший, ніж торік. Тож такі чинники згодом утратять свій вплив на обсяг промислового виробництва.

якщо українці триматимуть владу в тонусі, то їхні надії цього разу мають шанс реалізуватися

Серед інших галузей певну надію вселяють будівництво й транспорт. Індекс будівельної продукції, який практично впродовж усього 2013-го демонстрував двозначне падіння, за результатами березня знизився на 5,0%, хоча за перші два місяці року темп спаду був удвічі більшим. Вантажообіг транспортних підприємств також знизився (на 3,1%), однак за іншим показником галузі – обсягом перевезених вантажів – у І кварталі цього року зафіксовано зростання на 2,6%. Будівництво і транспорт – це галузі, які мають випереджальну динаміку й дають змогу передбачати економічне зростання там, де його ще важко зафіксувати. Тому факт, що падіння в них уповільнюється, а за деякими показниками відбувається зростання, свідчить: дно циклу, можливо, не затягнеться до кінця року, як очікують в уряді, а буде подолане раніше.

Фінансовий сектор

Ситуація у фінансовому секторі двояка. З одного боку, ще місяць-два тому в Україні була проблема: де знайти джерела фінансування для величезного бюджетного дефіциту, сформованого внаслідок діяльності попередньої влади. Ситуацію ускладнювала депозитно-валютна паніка, яка підривала банківську систему. Із другого – новопризначений уряд досить мобільно відреагував на фінансові виклики й нашвидкуруч ліквідував прогалини. Для цього використовували не завжди оптимальні методи, зате на сьогодні маємо результат: стійкість фінансової системи й започаткування низки довготривалих її реформ, які визначатимуть певні параметри макроекономічної рівноваги на майбутнє.

Тиждень уже писав про перші кроки нового керівництва НБУ, зокрема про запровадження вільного плавання валютного курсу, введення тимчасових адміністрацій у проблемні банки та встановлення легких обмежень на видачу рефінансування. Ці заходи вже мають низку наслідків, які заслуговують на особ­ливу увагу.

Головним результатом змін у фінансовому секторі стала девальвація національної валюти. Хоч вона і знецінилася більш ніж до 13 грн/$ на се­ре­ди­ну квітня, провокуючи появу апокаліптичних прогнозів, але так само легко й подорожчала до 11,5 грн/$ і має всі шанси зміцніти ще дужче. Але головне, що це зростання курсу нацвалюти відбулося на тлі рекордних залишків коштів на кореспондентських і транзитних рахунках банків: упродовж майже всього квітня вони становили 29–34 млрд грн при середньому показнику за минулий рік 25,3 млрд грн. Тобто фінустанови, які були головними спекулянтами й мають надлишок ліквідності, не спрямовують її на валютний ринок. А це перший крок до відновлення кредитування економіки. Власне, результат не забарився. Відсоткові ставки, які різко стрибнули в лютому під впливом паніки, в березні спадали (див. «Інфляція зростає, відсоток падає»), а показники квітня вказують на збереження тенденції до зниження.

Наразі рано говорити про те, що фінансовий сектор, передусім банки, готовий підживляти економіку, а не вилучати з неї кошти, як це було останніми роками. Відплив депозитів поки не завершився. Так, залишки за депозитами в українських банках за результатами березня становили 380 млрд грн і $26,5 млрд, втративши за квартал 10,1% і 14,0% відповідно. Тому банки мусили зменшувати обсяги кредитування. Однак завдяки значним масштабам рефінансування (за березень – квітень НБУ видав загалом 24,2 млрд грн рефінансування терміном від тижня до півроку) цю тенденцію в першому місяці весни практично нівелювали, а за результатами квітня, можливо, відбудеться поступове нарощення кредитного портфеля. Знецінення гривні, яке наблизило курс нацвалюти до ринкового, також відчинило двері України, зокрема її фінансового сектору, для іноземних інвесторів. Поки що вони чекають сигналу у вигляді отримання урядом кредиту МВФ та грошей від інших великих міжнародних організацій та урядів іноземних держав, але тільки-но ці кошти надійдуть, як приплив фінансування у вітчизняний банківський сектор пришвидшиться, відсоткові ставки ще більше впадуть, а економіка отримає надійний і відносно дешевий ресурс для розвитку.

Читайте також: Як розгребти спадок Азарова?

Іще однією стороною, яка виграла від девальвації, виявився державний бюджет України. Спершу маючи величезні проблеми з його наповненням, за результатами цілого кварталу уряд відзвітував про 88,7 млрд грн надходжень до скарбниці, що на 5,8% більше, ніж за аналогічний період минулого року. Але, навіть враховуючи секвестр витрат, проведений новопризначеним Кабміном, звести дефіцит бюджету до мінімальних значень поки нереально. Тому уряд вдається до не раз перевіреної схеми викупу ОВДП Нацбанком. За неповні два місяці НБУ викупив їх більш як на 10 млрд грн (нерезиденти придбали державних цінних паперів іще на 2 млрд) при тому, що за весь минулий рік центральним банком було викуплено ОВДП на 42 млрд грн. Така практика матиме ефект, якщо її використання буде тимчасовим. Щойно в Україну зайдуть кошти іноземців, необхідність у цьому відпаде, а додаткового інфляційного тиску вдасться уникнути.

Єдиними, хто втратив від девальвації гривні, як часто буває в таких випадках, виявилися громадяни. Спочатку за часів Януковича їхні доходи піднялися на 35–50% практично без зростання економіки, що створило ілюзію трішки багатшого життя. А тепер економічна система відновила справедливість, бо при незмінних доходах ціни на імпортні продукти миттєво зросли (наприклад, бензин подорожчав на 44% порівняно з початком року), а вартість продуктів внутрішнього виробництва поступово збільшується і відіграє девальвацію вже незабаром. Люди відчули себе потерпілими, а ростовський блазень знайшов підстави звинуватити новопризначений уряд у непрофесійності. Але дивна річ. Як могли українці, в котрих зростали номінальні зарплати й пенсії при майже незмінних цінах, повстати і здійснити революцію? Та й заради чого? Заради падіння купівельної спроможності власних доходів, яке дістали внаслідок цього? У тому й річ, що номінальне зростання доходів відбувалося на тлі різкого зменшення особистих свобод і можливостей для розвитку. Тож прості українці фактично проміняли гниття в достатку на можливість розвитку в тимчасовій відносній бідності, а власне на життя. Це заслуговує на повагу, дає надію і нівелює недоліки революційного часу.

Результат, що вселяє надію

У підсумку маємо досить складну, але далеку від безнадії ситуацію. З одного боку, поведінка Росії та необхідність руйнування старих тіньових схем підсилюють кризу реального сектору вітчизняної економіки і змушують швидше рухатися, щоб переорієнтувати виробництво на інші ринки. Із другого – Україна близька до макрофінансової стабілізації, вона чекає на значну фінансову й торговельну підтримку від розвинутих країн та міжнародних організацій. Більша частина цих грошей піде на рефінансування старих боргів і дасть урядові змогу просто купити час. Ідеться про рік-два, упродовж яких у країні повинні провести глибинні економічні реформи. Якщо це відбудеться, то сюди почне масово прибувати іноземний капітал, якому на сьогодні досить складно знаходити собі застосування у світі з огляду на рекордні ціни на глобальних фінансових ринках. Тоді падіння ВВП у 2014-му може виявитися значно слабшим, ніж очікує уряд. Якщо ж український владно-бізнесовий монстр минулого переможе, а зміни зазнають фіаско, то наслідки будуть нищівними впродовж багатьох років. Поки уряд робить правильні кроки, готовий до кардинальних змін і відмови від державного патерналізму, який завжди був невластивою нам парадигмою української політико-економічної системи часів незалежності, надія живе. Але щоб вона перетворилася на досягнення, потрібні важка праця всіх українців і невтомний контроль за політиками.