Втрачений сезон. Як харківські астрономи намагаються відновити понівечені росіянами телескопи

Фасад малопримітної двоповерхової будівлі прикрашає стінопис. Тут — зображення кількох науковців минулих століть від Миколая Коперника до Альберта Айнштайна. По центру будівлі нанесено цитату російською, трохи потерту від часу: «Ум человеческий открыл много диковинного в природе и откроет еще больше, увеличивая тем свою власть над ней». І підпис: «В. И. Ленин». Якщо оглянути довколишній пейзаж і саму будівлю, то спадає на думку, що «дивовижне» ховається не тільки в природі, а й у самому «людському розумі». І було б краще того ніколи не відкривати.

Споруда попереду — Радіоастрономічна обсерваторія імені Брауде й головна будівля телескопа УТР-2. Запущений на початку 1970-х телескоп є Т-подібним скупченням антен, яке має в довжину майже 2 км по одній прямій і 1 км по іншій. Двоповерхова будівля — своєрідний «центр управління», куди зводяться підземні комунікації від антен, що простяглися на сотні метрів у західному, північному й південному напрямах. Телескоп — найбільший у світі приймач декаметрових хвиль у діапазоні 8–33 МГц.

Його розташовано на півдорозі між Чугуєвим та Ізюмом у Харківській області. Неподалік проходила лінія фронту. Сама обсерваторія перебувала в зоні окупації з перших днів великого російського вторгнення і аж до вересня 2022-го, коли українські війська відбили цю землю під час контрнаступу на Харківщині. Відтоді минув рівно рік, але на місці складається враження, ніби бойові дії відбулися геть нещодавно.

Читайте також: «У головній будівлі телескопу був КП батальйону окупантів». Директор харківського Радіоастрономічного інституту про руйнування найбільшого телескопа

Російські війська торік не просто пройшли повз телескоп. У будівлі обсерваторії вони облаштували командний пункт батальйону. Біля споруди досі залишилися глибокі рови — позиції для важкої техніки. Один зі складів, де свою апаратуру зберігали астрономи, окупанти віддали під склад боєприпасів. Так росіяни перетворили науковий об’єкт на військовий.

Будівля обсерваторії

Анатолій Привалов — місцевий завгосп. Чоловік мешкає в одному з довколишніх сіл. Він приїжджає на старенькому «ВАЗі» та проводить екскурсію. Головною їхньою «базою» тепер стала невеличка будівля за кілька сотень метрів від головної будівлі обсерваторії. Раніше це була сторожка.

Нещодавно тут встановили сонячну станцію потужністю 40 000 кВт·год на рік. Анатолій хвалиться новеньким пультом управління сонячними панелями. «От зараз надлишок показує. Можемо продавати електрику», — жартує він.

Насправді енергії достатньо, поки триває літо й доки не працює телескоп. За словами В’ячеслава Захаренка, директора Радіоастрономічного інституту у віданні якого обсерваторія, потреби самого телескопа складатимуть 60 000 — 70 000 кВт·год на рік. А взимку сонячні панелі не даватимуть навіть тієї кількості енергії, яка є зараз. Встановлення сонячної електростанції — головна зміна на краще, яка тут сталася торік. Її закупівлю профінансувала Академія наук України.

До повномасштабного вторгнення обсерваторія була забезпечена й електрикою з мережі, й водою. Учені та персонал могли тут повноцінно жити. І досліджувати, і відпочивати. Біля головної будівлі збереглася поросла виноградною лозою бесідка. Усередині — кілька столів. Виноград саме дозрів.

— Тут у нас стояла українська пічка, а тут, — Анатолій вказує на джерело поруч, — навіть карасі водилися… Може, і зараз водяться, хто його знає, — з печаллю в голосі вказує він.

Будівля обсерваторії із цитатою Лєніна на фасаді зазнала артилерійського удару. Перекриття в центральній частині будівлі завалилися, але з боків можна заходити. Тут досі збереглися сліди проживання російських військових. Вхідні двері до окремих кімнат обписані кличками чи позивними тих, хто проживав усередині: «Вагнер», «Дурка», «Тихон» тощо. У залі на другому поверсі розкидано упаковки від російського армійського харчу. На кріслі лежать домашні капці з намальованою білою літерою V. На правому написано «хуй», на лівому — «пизда». Це й усе корисне майно, яке лишили по собі окупанти. Пан Анатолій більше розповідає про краще минуле обсерваторії.

— Люди могли в нас тижнями жити. Завжди, навіть у скрутні часи 1990-х, тут працювала кухня, годували, зарплату виплачували, нехай і з затримками. А отут іноземних гостей приймали, коли ті приїздили… — каже він, відчиняючи чергові двері. За ними — велике приміщення для нарад. Тут також повний безлад.

Іноземні колеги дійсно навідувалися на телескоп доволі часто. Лише за кілька годин спілкування лунають імена Массімо Капаччіолі, колишнього директора обсерваторії Каподімонте та ідеолога найбільшого у своєму класі Оглядового телескопа ДВТ в Чилі, і дослідника з Паризької обсерваторії Філіппа Зарки.

Ці візити не були простим виявом ввічливості. УТР-2 та ГУРТ (сучасніший радіотелескоп, який розгорнули на тій самій території) не належать до категорії «музейних експонатів». Зарка намагався виявити за допомогою радіотелескопа екзопланети, і хоча йому це не вдалося, але принципи, за якими збудовано українські радіотелескопи, потім поклали в основу NenuFAR — новішого французького телескопа. Також українські телескопи залучили до наземної підтримки місії НАСА Juno зі спостереження за Юпітером. Як розповідає директор інституту Захаренко, саме черговий раунд спостережень за Юпітером мав відбутися 24 та 25 лютого 2022-го, коли розпочалося велике вторгнення.

У підвалі обсерваторії колись були апаратна та комп’ютерна зали УТР-2. Власне, це «серце» телескопа. Звідси в різні боки розтягнулися підземні ходи, де проклали комунікації антен. Усю техніку тут розграбували або вщент розбили. На підлозі — декілька матраців і всюдисущі пакети з написами «Армия России».

— Вони тут собі від спеки, мабуть, ховалися. Зробили місце відпочинку. Тут прохолодно влітку, — міркує пан Анатолій, а потім каже: — З апаратури вигрібали все мідне приладдя, а алюміній чомусь лишали.

Деякі дії окупантів досі лишаються загадкою для місцевих з точки зору будь-якої логіки. Наприклад, росіяни видерли трактором на буксирі силовий трансформатор, який колись подавав живлення на територію обсерваторії. Протягнули його сотню метрів і так просто й лишили.

Після деокупації персонал довгий час не наважувався ходити далеко колекторами, які тягнуться від апаратної. Ніхто не міг гарантувати, що росіяни їх не замінували.

— Потім зрозуміли, що в нас зникають реле. Виявилося, що трохи далі снарядом пробило діру з поверхні в колектор. Через неї стали лазити мародери. Так, завдяки мародерам, зрозуміли, що колектор не заміновано, — сміється пан Анатолій.

Але питання безпеки пересування й далі стоїть щодо решти величезної території.

Неприємне відкриття

У переліку викраденого або знищеного майна обсерваторії є, наприклад, роторна косарка та плуг. Щоб зрозуміти, навіщо все це астрономам, варто приїхати сюди влітку чи на початку осені. Тут 140 га території, на якій росте польове різнотрав’я, що сягає пояса дорослої людини. Зараз у деяких місцях трава притоптана донизу. Ці «стежки», а ще ґрунтові автомобільні шляхи — єдині місця, по яких радять пересуватися.

Російські війська залишили по собі не тільки потрощену апаратуру й пакети з-під їжі, а й значну кількість боєприпасів та ще казна-чого. Найбезпечніше з цього прилаштували для цивільних потреб. Наприклад, пенали з-під артилерійських порохів перетворилися на відра.

— Одне таке відро — на 10 л води, — каже пан Анатолій. — «Цинки» (ящики для боєприпасів. — Ред.) забрали на корита для їжі — хто курочкам, хто собачкам.

Частину вцілілих боєприпасів забрали військові ЗСУ. Але повноцінного огляду та розмінування території за рік так і не сталося.

— У ДСНС кажуть, що «повноцінно розміновувати ми вам зараз точно нічого не будемо, бо сапери всі на фронті. Якщо самі щось знайдете й покажете, то ми приїдемо та заберемо». Так вони приїжджають і забирають, — розповідає директор Захаренко.

Одразу після деокупації вибухотехніки розчистили ґрунтовки, щоб могли пройти працівники прокуратури для фіксації злочинів росіян. Уже 2023-го перевірили територію довкола головної будівлі. Решта — досі «умовно замінована», а які там ще будуть знахідки — невідомо.

Залишки боєприпасів тут можна знайти просто обабіч дороги. Ще складніше пересуватися у високій траві. Місця, де вона притоптана, — перевірені.

Довгий час астрономи не могли дістатися антен телескопа ГУРТ, які стоять посеред поля. Здалеку антени видавалися неушкодженими, що давало надію на швидке відновлення роботи. Після останнього візиту саперів до антен таки вдалося дістатися. І зробити неприємне відкриття. Значна частина «вуханів» (антени ГУРТу мають характерний вигляд, який нагадує вухо) посічена невеликими уламками снарядів. Здалеку здається цілим, зблизька зрозуміло, що непридатне до використання.

Старший дослідник Радіоастрономічного інституту Ігор Бубнов з командою техніків саме оглядає антени.

— Складно сказати, скільки вціліло. Ну, якщо приблизно, то третина неушкоджена, — каже він.

Попри це, пан Ігор з колегами кажуть, що вже мають план швидкого перезапуску телескопа. З уцілілих елементів можна зібрати дві секції, які вже дадуть змогу проводити дослідження. Стосовно решти — доведеться зачекати.

— Раніше на виробництво однієї секції ішов рік. Скільки це займатиме зараз — сказати складно, — пояснює вчений.

Трохи далі в полі стоїть ще одна невеличка будівля на кшталт тієї, яка зараз править за головну базу для персоналу. Пан Ігор каже, що там планують розташувати нову апаратну для ГУРТу, і вирішує показати. Трава по дорозі трохи притоптана, але стежину побачити нелегко. Під травою видно щось металеве.

— Ви не хвилюйтеся. Я тут учора з «паличкою» ходив, — усміхається пан Ігор.

— У сенсі з металошукачем?

— Ага, з «шукачем». Проста палиця зі щупом на кінці, якою землю штрикаєш. А ви думаєте, сапери інакше ходять? Вони так само, я ж бачив. Тут з металошукачем немає сенсу ходити, бо під землею стільки приладдя, що воно весь час сигналитиме.

Приєднатися до Європи

Узагалі-то пан Ігор сподівався, що вже цьогоріч зможе за допомогою ГУРТу зробити записи Сонця. Найкращий час для цього влітку та у вересні. Потім в українських широтах Сонце занадто низько для прийому хорошого сигналу. Надії були до того, як астрономам вдалося дістатися понівечених антен. Тепер зрозуміло, що нинішній сезон утрачено.

— Тепер не хочу навіть загадувати, коли плануємо зробити перші записи, — каже він.

Однак наукова діяльність тут усе ж не припиняється і зараз. Допомагають колеги за кордоном. Наприклад, французькі науковці надали українським ученим безплатний доступ до свого телескопа NenuFAR.

— Однак це означає довший час, адже у французів є свої завдання, а у нас — свої. По суті, це як чекати в черзі, — продовжує науковець. Окрім того, за його словами, є різниця форматів обробки даних, тому є складнощі з їхнім перетворенням під потреби українських учених.

При цьому є й масив власних спостережень за попередні роки, які ще належить обробити. В інституті вважають, що тільки цього вистачить на наступні 4–5 років. І все ж головні ставки роблять на відновлення телескопів.

Читайте також: Поспи ще, Джоне Доу. Що підсумки саміту НАТО говорять нам про західний політикум

Частково відновити їхній потенціал можна за допомогою європейських колег. Харківський Радіоастрономічний інститут уже подав заявку на фінансування за програмою «Горизонт Європа». Суть у тому, щоб зробити українські телескопи частиною великого європейського радіотелескопа LOFAR. По суті, це велике об’єднання станцій для прийому сигналу, які зараз розташовані у вісьмох країнах ЄС. Той же французький телескоп NenuFAR уже є частиною цього проєкту. Для приєднання треба тільки дещо змінити конфігурацію українських телескопів та отримати так званий LOFAR-кабінет — апаратний комплекс для обробки й передавання сигналу до єдиної системи.

— Це такий морський контейнер, не повнорозмірний, але досить пристойний за розміром. Там і температура підтримується, і вологи немає. Тобто все те, що потрібно для електроніки, зроблено. І там є апаратно-цифровий перетворювач і канали обробки, їх достатньо багато, — розповідає директор Захаренко.

— «Всесвіт у контейнері»?

— Можна й так сказати, — посміхається науковець.

Гроші саме на цей комплекс і хочуть отримати українські вчені через «Горизонт Європа». Пан В’ячеслав Захаренко каже, що LOFAR чудово підходить для розв’язання проблеми «темних віків» Всесвіту — пошуку ліній від первісного випромінювання атомів водню віком десь 13,4 млрд років. Багато станцій у різних країнах допомагають статистично точніше отримати випадкові відхилення, а отже, виявити чистіший сигнал.

Між тим, у полі на Харківщині земні «темні віки» нагадують про себе буквально. У небі чутно звук двигуна, і всі на мить завмирають. Робочий день поступово завершується, і люди знову сходяться до базової сторожки. Тут стоїть старенька «волга» з отворами від куль з боку водія. Одна з трьох одиниць техніки, які лишилися в обсерваторії після окупантів. На ній привезли фахівця для заміру віконниць. Уцілілі споруди готують до зими. Треба вставити нові вікна.