У розмовах з багатьма українцями часто можна почути, що їхнє життя змінилося кардинально та назавжди. Хтось веде відлік від Майдану, хтось — від останнього перед окупацією патріотичного мітингу в рідному місті, хтось — від першого снаряда у власному городі. Соледару пощастило: потужних обстрілів місто не зазнало. Однак життя його мешканців теж змінилося. «Гадаю, це суттєво: через різне ставлення до того, що відбувається, у мене коло спілкування вже інше. Хоча, на щастя, залишилися люди, з якими дружимо все життя. Сподіваюся, так буде й надалі. А ще я чітко зрозуміла, які цінності для мене важливі в житті й чому про них обов’язково треба говорити з дітьми», — розповідає Наталя.
Педагогічний досвід молодої вчительки, на перший погляд, здається цілком звичайним: перші гомінливі п’ятикласники, яких треба чимось зацікавити; спроби знайти свій шлях до їхніх сердець; прагнення наповнити їх справжнім добром. «Ми почали вибудовувати спільне життя. Два роки поспіль на день Святого Миколая готували вистави, збирали речі, купували памперси та вітали з Різдвяними святами вихованців дитячого будинку, — згадує Наталя. — Часто мандрували, відвідували музеї, футбольні матчі, полюбляли й ковзанки. Учні були дуже сильними, активними, у конкурсах та олімпіадах займали призові місця». Наталя зізнається: вийшовши з такого темпу роботи у відпустку для догляду дитини, відчувала потребу в спілкуванні й переживала, що повз пройдуть якісь нові технології. Тож Наталя стала вивчати досвід провідних фахівців у галузі освіти. «Майже випадково знайшла інформацію про міжнародний соціальний проект «Книга Добра». І тут я згадала про оповідання, яке колись написав мій старший син Марк. У серпні 2015 року з нами відбулась одна подія, яка нас вразила, і мені хотілось би, щоб син її запам’ятав. Він записав свої враження про те, як військові, з якими ми випадково перетнулись у магазині, подарували малечі олівці, і як це для нього було важливо та символічно».
Читайте також: Козацькі Маяки
У проекті Наталя та її учні беруть участь уже третій рік. До написання історій у «Книгу Добра» долучилися хлопчики та дівчата різного віку. Але про перший досвід Марка Наталя згадує з особливими емоціями. «Перша презентація з оголошенням 100 найкращих робіт відбулася в Києві у квітні 2017 року. Міністр закордонних справ України Павло Клімкін особисто зачитував оповідання сина, а я, згадуючи ті події, тих простих воїнів ЗСУ, просто плакала. Далі за умовами конкурсу переможці отримали путівки на відпочинок до дитячого табору в Угорщині. І ми дізналися, що оповідання «Олівці» ввійшло до 50 найкращих робіт, які були надруковані в «Книзі Добра». На сторінці з нашим оповіданням міститься ілюстрація — малюнок дівчинки з Івано-Франківської області Печеніжинської ОТГ Стефанії Ксинін». Цей малюночок став продовженням історії з «Книгою Добра» — голова Печеніжинської ОТГ Ігор Довірак ініціював створення стінопису з оповіданням та малюнком, подивитися на який згодом змогла й Наталя зі своєю родиною.
Наталя намагалася дедалі більше залучати дітей до добрих справ. Якось побачила на сторінці в соцмережі конкурс «Великдень очима дітей», на який її учні відправили понад сотню робіт. І вдало: переможці відзначили Великдень у Коломиї. Учні Наталі долучаються до різноманітних креативних ініціатив, наприклад беруть участь у конкурсі відгуків школярів «Читай-пиши» від Сергія Жадана. У межах конкурсу відбувався тур Донеччиною відомих дитячих письменників. Соледар прийняв у стінах своєї школи сучасних українських письменників Юлію Ілюху, Мію Марченко та Сергія Жадана, кінокритика й журналіста Ярослава Підгора-Гвяздовського. Цьогоріч учні мали можливість спробувати свої сили в конкурсі «Юний Самовидець», присвяченому пам’яті Степана Чубенка. Вони сподіваються, що наступного року серед них обов’язково будуть переможці. До речі, за ці роки з допомогою різних організацій та просто небайдужих людей з усіх куточків України шкільну бібліотеку Соледара вдалося наповнити сучасною українською літературою.
Участь школярів у різних добрих справах організатори проекту «Книга Добра» заохочують не лише словами. «Щоразу хтось із наших діток здобував цікавий досвід: у Римі вони передавали «Книгу Добра» Папі Римському Франциску, у Туреччині — патріарху Варфоломію. Вони були в Румунії, Литві, Естонії. — розповідає Наталя. — Також дітки мали можливість відпочивати в Угорщині. Завдяки цьому проекту ми знайшли багато друзів з усіх куточків України та світу. Та й до нашого маленького міста вже двічі приїздили організатори проекту — привозили із собою незабутні емоції та подарунки, які отримала і наша школа, і школи з Бахмутського району, що теж долучилися до проекту».
Читайте також: За брата, за Україну
Насправді діти в маленьких містечках на зразок Соледара часом не мають широкого вибору неформальної освіти, як у великих містах. Тут рідко доступні Академії майбутніх професій, школи цифрової грамотності, навчальні фотостудії, різні курси та гуртки. Коли з’явилося питання пошуку можливостей, Наталя стала однією з ініціаторів участі у програмі Британської ради в партнерстві з Міністерством освіти і науки та за фінансової підтримки Посольства Великої Британії в Україні «Школа як осередок соціальної згуртованості та стійкості в громаді». Цей проект є частиною програм Британської ради, яка прагне підтримати реформу середньої освіти «Нова українська школа». Його мета — допомагати школам у Закарпатській, Донецькій та Луганській областях, щоб вони могли ефективніше вести освітній процес, розвивати в молоді вміння та ентузіазм у сфері соціальної активності тощо.
«Працюючи в цій програмі, я мала можливість навчатися фасилітації та проектного менеджменту, — каже Наталя. — А в школі було створено фотостудію з хромакей-зоною G-sphere, Лабораторію з робототехніки та майданчик для гри у Big Checkers, тобто у великі шашки. Цього року вдалося здобути підтримку проекту «Шкільна лабораторія з безпеки» за Програмою ООН із відновлення та розбудови миру. У рамках програми ми отримали 10 планшетів та 3D-принтер, на якому учні створюватимуть настільні ігри з техніки безпеки. Також ми започатковуємо навчання за допомогою сучасних ґаджетів на нових освітніх платформах. І головне — діти побачили, що можуть впливати на освітні процеси, озвучувати свої потреби, спільно ухвалювати рішення для їх втілення в життя, а дорослі готові їх почути та підтримати».
Читайте також: Ферма у квартирі
Наталя вважає, що вчитель просто зобов’язаний тримати руку на пульсі сучасності. «Щоб бути цікавим дітям, треба цікавитися їхнім світом — сучасним, легким, креативним. Мати спільну справу, яка об’єднуватиме і налагоджуватиме стосунки. Коли з тобою цікаво дітям, можна дістати великий результат. Висока оцінка на уроці — не головне. Головним я вважаю для себе спрагу, бажання, вміння йти вперед, адже без руху життя стає нудним і нецікавим. У чому ж тоді його сенс, якщо не прожити його, як гідна людина?» — риторично запитує Наталя. Основною зміною в сучасній освіті вчителька вважає потужну виховну роботу, завдяки якій у невеличкій школі в прифронтовому Соледарі вдалося налагодили стосунки з різними установами та організаціями, зокрема з військовими підрозділами. Учні під час подорожей мають змогу бачити світ і не тільки вивчають історію з підручника, а й особисто відвідують історичні пам’ятки та місця. Також вони відкривають для себе Україну, спілкуючись із цікавими людьми з різних регіонів.