Те, що тон ведучого дедалі більше нагадує менторський, не останньою чергою пов’язано з демаршем команди колишнього глави АП Сергія Льовочкіна й призначенням на посаду шеф-редактора каналу Олександра Лук’яненка, який тривалий час був завідувачем українського бюро дирекції інформаційних програм на російському «Первом канале». А там навчать своїх стандартів!
На відміну від «Підсумків тижня» на «Першому Національному» та «Событий» на ТРК «Україна», які зайвого намагалися не показати, «Подробности недели» чи не в кожному своєму матеріалі чітко дають зрозуміти, що в колективу є позиція: учасників радикальних дій не схвалюють, ба навіть засуджують. Можливо, це додає їм симпатиків серед тих, хто щиро хоче, щоб протистояння закінчилося, але зовсім не робить честі як журналістам.
Ностальгія за «стабільністю»
«Інтер» цитує звернення «гаранта» про цінність кожного людського життя, а затим подає невеличку хроніку масових нищівних протестів у Югославії, Єгипті та Сирії. «Ми все це знаємо, але не пам’ятаємо», – зазначає ведучий. Хто ж такі ці «ми», кому ставить діагноз «амнезія» новоявлений доктор Данилевич? Але перш ніж я встигаю зробити припущення, каюся за свою прискіпливість: на екрані страждання дітей: «Це один із найбільш пронизливих кадрів цієї війни. Поранений під час бомбардування трирічний хлопчик вмирає в лікарні. Його останніми словами дорослим були: «Я поскаржуся на вас Богу». Нокаут.
«Зараз часто в українських ЗМІ можна почути: люди проти міліції. Так казати неправильно, тому що люди всюди. За барикадами й навпроти них. Це наші з вами співвітчизники, громадяни однієї країни», – декларує ведучий. І хіба з цим посперечаєшся? Це моральні постулати, з якими не погодяться хіба психопати й мізантропи. Але чи справді в цьому полягає роль ведучого? Брати на себе відповідальність глаголити істину – чи це не забагато для того, хто на початку півторагодинного ефіру пообіцяв «спиратися лише на перевірені факти, бути максимально стриманими в оцінках того, що відбувається, і формулюваннях», аби глядач сам міг зробити висновки?
Є такий жарт: щоб зробити людині добре, треба зробити гірше, а тоді повернути все як було. Силою цього ефекту вирішили скористатися провладні канали. Вас щось не влаштовувало? Тоді подивіться на закіптюжений центр міста. Ось такі страх і ненависть у Києві і вже зовсім скоро вони поширяться, як вірус, на всю країну!
Про те, якої шкоди завдає столиці громадянський спротив, розлого розповідають у «Підсумках тижня» на «Першому Національному». Ось які акценти: молодики, що ходять компаніями у спортивних костюмах, ризикують отримати статус тітушків і стати жертвами гноблення обуреного народного трибуналу; смог із вулиці Грушевського може завдати шкоди здоров’ю населення. Інформаційний блок продовжується тим, що, до речі, в Україну прийшла люта зима.
Автор сюжету про захоплення приміщень державної влади для «Подробностей недели» на «Інтері» пристав на позиції завсідників кабінетів. Міністр енергетики і вугільної промисловості Едуард Ставицький по-хазяйськи вичитує конкістадорів із Грушевського і просить геть, а синхрон міністра аграрної політики Миколи Присяжнюка нагадує агітаційний ролик. І ані слова ньюс-мейкерам! Лейтмотив сюжету: вони якась безлика маса, позбавлена лідера, такі собі хунвейбіни, неконтрольовані й неадекватні. І тут раптом, як голос совісті, звучить риторичне запитання автора сюжету: «Але що трапиться, якщо все керівництво облдержадміністрацій піде у відставку?» А автор хто? А сюжет без автора. Автор – «ми».
За океаном, як люблять висловлюватися ведучі російського «Первого канала», поліція теж не церемониться з демонстрантами. Про це йдеться в сюжеті Надії Дерманської, власного кореспондента «Інтера» у США. На відео вартові порядку затримують журналістів, застосовують зброю та світлошумові гранати. Адвокат – герой матеріалу – згадує про інцидент, коли полковник поліції спустив на протестувальників псів, і резюмує: «Такі випадки допомогли покращити законодавство із захисту прав протестувальників у моїй країні». Виправдання жорстокості силових структур дещо розмивається оптимістичним завершенням: постраждалі від рук правоохоронців демонстранти виграли суд – справу на мільйон доларів.
Несправедливість по-їхньому
Імовірно, колектив «Подробностей» затаїв образу на протестувальників після інциденту, який трапився в понеділок із кореспондентом Євгеном Онопрієнком на вулиці Грушевського. Його пряме включення не пройшло народної експертизи. Чим, як не наслідками цього, пояснити жертовний тон інтерівської програми? «Ви можете бачити, як активісти біжать у напрямку барикад, щось кидають: чи «коктейль Молотова», чи якусь гранату, відступають…» – продовжити свою репліку Онопрієнко не зміг. «Брехня!» – почав скандувати натовп. Трохи знітившись, Онопрієнко вже веде мову про інше: «Біля мене зараз дуже багато людей, вони запевняють, що гранати люди не кидали, але у відповідь їм летіли, справді, з боку правоохоронців летіли гранати, які летять постійно». Після експромту журналіста ще кілька разів освистали, після чого той утік на Михайлівську площу і знову вийшов на зв’язок. Як запевнила ведуча, мітингувальники намагалися здійснити напад на знімальну групу каналу. Кореспондент потім розповів, що хтось із активістів розтрощив биткою планшет, де були потрібні йому для прямого включення заготовки.
Журналісти «Подробностей недели» нагадують про те, що їм важко працювати на барикадах: у розслідуванні про «Правий сектор» Геннадій Вівденко зазначає, що, хоча рух бореться за свободу, завершити свою роботу вільно і в достатньому обсязі знімальній групі «Інтера» не дали. Ось тільки про те, хто заважав їхньому колезі Станіславу Кухарчуку під час розгону черкаського Євромайдану (а це був «Беркут»), вони не згадують. Словом, «ми все це знаємо, але не пам’ятаємо»…
«Ребята, давайте жить дружно!»
Ведучий каже, що це без перебільшення найдраматичніші події в історії сучасної України. Можливо, тому складається враження, що саме драматург – редактор цього випуску. «Так, у всіх нас, українців, можуть бути різні політичні погляди й думки щодо того, що відбувається. Але, коли дивишся на ці кадри, часом здається, що ті, хто на них, утратили людську подобу. То що ж із нами трапилося? Звідки стільки звірства в одного до одного?» Далі сюжет про моральний збій у країні. «Щодня географія жорстокості розширюється… Ще ніколи українці так не ставилися один до одного».
«Як багато нас усіх розділяє і як нас усіх помирити?» – ведучий Данилевич уже геть схожий на кота Леопольда. Фінальний акт випуску: дари волхвів – золото, ладан і смирну привезли до Києва з гори Афон. Це Божий знак – час опустити зброю. Олімпіада в Сочі, яка, на превеликий жаль її господаря Путіна, привернула значно менше уваги світових медіа, ніж протистояння в Україні. Саме вона за звичаєм мала б стати часом, коли припиняються всі війни.
Більше лайфу – зворушливих історій про подвиг Людини – це те, що тепер можна побачити на «Першому Національному». Настанови Патріарха Філарета й Папи Римського Франциска. «Ці блакитні очі бачили різне…» – починається сюжет про подвиг лікарів, а сюжет про священнослужителів увінчує цитата з Нового Заповіту: «Шукайте найперше Царства Божого, а все інше вам додасться». І наостанок сюжет про те, як у Києві пройшов День Соборності. Чимало українців, іще не подивившись матеріалу, можуть одним словом відповісти як, одначе «Підсумки тижня» демонструють живий ланцюг на мосту Патона, щоб підтвердити, що свято таки було. Мабуть, недарма мій колега-фотограф каже своїй бабусі, яка щодня йому телефонує в найменш зручний момент і запитує, чи він живий, щоб дивилася «Перший Національний»: тоді не так хвилюватиметься. Але цього тижня їхні «хороші» новини переплюнули «События» на ТРК «Україна». Із прямого включення дізнаємося: «все спокійно», життя триває – ось вам сюжет про курси української мови у Криму та на Сході, Міжнародний день без інтернету (до чого б це?) та вірафон – кришталевий інструмент, під звуки якого тепер споглядають зорі у київському планетарії. У когось революція закінчилася, не почавшись.