Стрічка викликала шквал критики з боку вітчизняної громадськості, істориків та незалежних кіноекспертів через антиукраїнський характер, її сюжет побудований на пропагандистському міфі родом із СРСР. Кілька громадських організацій звернулися до міністра культури з вимогою взагалі заборонити прокат фільму на території України. Своєю чергою, його продюсери звинуватили в організації кампанії проти фільму міфічних українських «ультранаціоналістів».
Читайте також: "Свобода" виконала обов'язки влади
Основою сюжету «Матчу» обрано сумнівний з погляду історії епізод війни: гра між українськими та німецькими футболістами в окупованому гітлерівцями Києві 1942 року. Автори кінопродукту стверджують, що напередодні Євро-2012 хочуть виховати в українців почуття патріотизму та гордості за своє історичне минуле. Однак усі спроби віднайти у фільмі історичне підґрунтя натикаються на тенета радянських міфів, які вкотре намагаються поширювати в Україні наші сусіди.
Як завжди, у відповідь на всі закиди в недостовірності висвітлених історичних фактів продюсери наголошують на художній складовій фільму. Водночас допрем’єрні покази та кадри з трейлеру свідчать про протилежне. Чого тільки вартий той факт, що в стрічці українською мовою розмовляють лише київські поліцаї, у той час як пересічні мешканці міста російськомовні. Також усі колаборанти носять жовто-блакитні пов’язки (хоча 1942 року такими вже не послуговувалися), одну з яких, до речі, надягнув Остап Ступка. Йому не вперше зніматися в неоднозначних російських фільмах: кілька років тому актор зіграв кровожерливого вояка УПА у «Мы из будущего-2».
Що ж насправді відбувалося в 1942 році? У часи німецької окупації спортивне життя в Україні справді не переривалося: було зіграно понад 150 футбольних матчів, відомі навіть випадки проведення боксерських поєдинків. Водночас окупанти налагоджували культурне життя й усі змагання відбувалися у відносно спокійній атмосфері.
22 червня 1941 року матчем між «Динамо» та «ЦСКА» мали відкривати «Сталінський Республіканський стадіон» (сучасний «Олімпійський»). Однак, зважаючи на початок війни, більшість футболістів записалися добровольцями до Червоної армії, і тільки деякі з них залишились у Києві після вступу до міста частин Вермахту.
Треба було заробляти на життя в умовах німецької окупації, тому багато відомих спортсменів влаштувалися на роботу на хлібозавод до чеха Йозефа Кордика (був зарахований до категорії «фольксдойче». – Ред.), який особливо захоплювався футболом. Зі складу спортсменів-робітників (вісім динамівців і три гравці з київського «Локомотива») було укомплектовано команду «Старт», яка тренувалася на стадіоні «Зеніт». Іноді стверджують, що вони грали в червоній формі, щоб підкреслити свою відданість Країні Рад, однак це нісенітниця, яку згодом спростували самі гравці.
Читайте також: Київ під німцями
Загалом команда провела 10 матчів: 7 червня – проти українського «Руху» (рахунок 7:2); 21 червня – з командою угорських вояків (6:2); 28 червня – зі збірною німецької артилерійської частини (7:1); 5 липня – з київським «Спортом» (11:0); 17 липня – з командою німецьких залізничників RSG (6:0); 19 липня – з угорськими гонведами МSG Wal (5:1); 26 липня – матч-реванш проти угорської GK SZERO (3:2); 6 серпня – з командою німецьких зенітників Flakelf (5:1); 9 серпня – матч-реванш із зенітниками (5:3); 16 серпня – матч із «Рухом» (8:0).
Офіційна радянська історіографія будувала міф «матчу смерті» навколо матчу-реваншу 9 серпня. Пропаганда переконувала, що українці грали зі спеціально тренованою командою Luftwaffe, коли насправді з Flakelf (збірною рядових зенітників, льотчиків і механіків київського аеродрому). Спогади очевидців Макара Гончаренка та сина футболіста Михайла Путистіна спростовують свідчення про грубу провокативну поведінку німців на полі, понад те, після матчу обидві команди розійшлися по домівках. Ну і головне твердження – українці виграли матч, за що були розстріляні німцями. Це не відповідає дійсності, адже футболісти зіграли свій черговий матч 16 серпня.
Справді, після згаданих переможних ігор 18 серпня 1942 року сімох членів команди хлібозаводу № 1 запроторили до Сирецького концтабору. Причини арештів спортсменів донині точно невідомі. Є кілька версій. На думку тренера команди «Рух» Швецова, вони сталися після гри з командою «Старту», внаслідок якої виявилося, що в останній грали колишні динамівці, які були агентами НКВС. Іншою причиною називають крадіжку з хлібозаводу борошна, у чому звинуватили футболістів. Через півроку, 24 лютого 1943-го, після чергової акції комуністичного підпілля в Києві німці розпочали масові розстріли, жертвами яких за збігом обставин стали три динамівці: Олексій Клименко, Іван Кузьменко та Микола Трусевич.
По-різному склалася подальша доля футболістів «Старту», однак вона не була безпосередньо пов’язана з рахунком матчу, зіграного 9 серпня. Деякі зі спортсменів були залучені до примусової праці на підприємствах Києва, декого розстріляли за належність до НКВС, а двоє з них (Георгій Тимофєєв і Лев Гундарєв) навіть служили в німецькій поліції, за що згодом їх репресувала радянська влада.
Очевидно, що українській владі до смаку подібного штибу російські кінострічки з осучасненою інтерпретацією радянських міфів про Другу світову війну. Оскільки урочиста підготовка до святкування 9 травня вже неофіційно розпочалася (нещодавно стартувала «міжнародна героїко-патріотична акція» «Георгіївська стрічка-2012», організатором якої виступає такий собі «Загальновійськовий союз України»), а влада ще торік у грудні запланувала провести безкоштовний показ художніх і документальних фільмів про «Вєлікую Отєчєствєнную войну» в кінотеатрах і культурних закладах державної та комунальної власності, допуск «Матчу» до прокату в Україні був прогнозований. Попри чергову порцію соціального популізму, електоральна підтримка партії влади все ще на критично низькому рівні, а отже, необхідно терміново, як це траплялося раніше, мобілізовувати «отєчєствєнний» ресурс.
Читайте також: Футбол і кров