Майже рік минув відтоді, як барак в Оленівці з «евакуйованими» з «Азовсталі» бійцями підірвали росіяни. Досі немає видимого прогресу у встановленні обставин злочину чи пошуках тих, хто вижив. Тиждень поспілкувався з Марією — дружиною військовополоненого бійця полку «Азов», який отримав поранення внаслідок теракту в Оленівці. Далі переказ її історії про спроби здобути інформацію стосовно чоловіка.
Сергій — боєць полку «Азов», який 24 лютого 2022 року зустрів у Маріуполі. Дружина бійця Марія розповідає, що її коханий практично нічого не розповідав про бої в місті та своє самопочуття. «Він навіть не сказав, що в Маріуполі, бо кілька баз “Азову” раніше були розташовані не в самому місті, а в селах біля нього. Утім, усе-таки інтуїтивно якось було зрозуміло, що він там», — пригадує жінка.
До 1 березня Сергій виходив на зв’язок один-два рази на день, але наприкінці лютого повідомив, що світло зникло та зв’язку може не бути. «Було й таке, що виходив на зв’язок раз на чотири-п’ять днів. І, звичайно, ці дні були просто нестерпними. Я все дізнавалася тільки з новин», — розповідає дружина. Тоді горе ще не звело її з родинами інших військових, які б могли щось розповісти про ситуацію.
«Щоразу, коли він писав, це було просто таке щастя й такий спокій хоча б на декілька секунд, що він живий, що з ним усе гаразд. Він ніколи не жалівся, коли йому було там погано, складно. Він намагався впоратися із цим сам. Не хотів, щоб я хвилювалася. І навіть коли був у Маріуполі, у тому пеклі, то намагався мене якось підтримати, жартувати, згадувати минулі наші спільні моменти, щоб я хоч трішки абстрагувалася від того всього жаху», — згадує останні дні спілкування з чоловіком Марія.
Вихід із пекла
Про вихід з «Азовсталі» в полон Сергій також нічого не сказав дружині: торік 13 травня написав, щоб вона не хвилювалася, якщо його не буде на зв’язку. 16 травня з’явилися новини про те, що перші бійці почали виходити з оточеного заводу, що є певні домовленості про повернення евакуйованих до України в межах обміну. 21 травня з «Азовсталі» вийшли останні захисники.
Пізніше Марія впізнала свого чоловіка на відео: побачила його на пропагандистських каналах в телеграмі, у колонії Оленівки, де був не тільки він, а й інші військові. «У мене не було зв’язку із Сергієм, тож я просто відстежувала будь-які російські новини. У нас сказали зберігати інформаційну тишу, жодної інформації не надавали.
Я зверталася до Нацполіції, Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, до Національного інформаційного бюро, СБУ, Уповноваженого з прав людини, Міжнародного комітету Червоного Хреста. Ці звернення були не те щоб проігноровані, але з відписками, що ніхто нічого не знає», — каже дружина.
У червні вона побачила інше відео зі своїм чоловіком з Оленівки, тож переконалася, що він там. У липні з’явилися чутки від інших родин, що українських військових групами вивозять з Оленівки в різні місця утримання, але ніхто не знав куди.
Після теракту
Уже 29 липня зранку жінка побачила російські новини про теракт в Оленівці: «Я думала, що це якісь маніпуляції, що Росія просто хоче залякати нас, що там не було такого й усі живі-здорові. Коли вже наші державні органи почали підтверджувати це, то не було інформації, хто вижив чи загинув».
Наступного дня, 30 липня, Міноборони Росії опублікувало свої списки поранених і загиблих. «Я відразу подивилася список поранених. Список загиблих і взагалі відео із загиблими нашими військовими відмовилася дивитися відразу, бо це було дуже важко і я просто боялася. У списку поранених військовополонених побачила свого чоловіка, де він записаний за прізвищем, ім’ям, по батькові та датою народження. Тоді я не сильно повірила цим спискам, але вже 3 серпня опублікували відео з лікарні із Сергієм», — розповідає Марія.
Читайте також: У травні вдалося підтвердити перебування у полоні сотень зниклих безвісти — МКЧХ
На відео з лікарні десь на території окупованого Донецька, опублікованого на російських каналах, у нього запитували про обставини вибуху, що він чув та бачив. Азовець розповів, що чув два вибухи, що на перший він не сильно відреагував, а після другого все почало горіти. Хлопці намагалися вибиратися на вулицю й чекали евакуації до лікарні, переповідає сюжет дружина.
Уже після обміну у вересні побратим чоловіка, з яким вони разом обороняли Маріуполь і були в полоні, сказав, що Сергій вижив у теракті й має поранену ногу, але якої важкості — невідомо.
«Нині я не знаю, де мій чоловік. Я постійно намагаюся тримати зв’язок із державними органами, з міжнародними організаціями. МКЧХ нічого сказати не може. Ні про місця утримання, ні про стан здоров’я», — каже Марія.
«Інформація конфіденційна»
Одразу після новини про теракт жінка почала телефонувати в усі структури, з якими була на зв’язку, але 29 липня на дзвінки ніхто не відповідав. Удалося додзвонитися тільки до Національної поліції, але слідчий відповів, що з’ясовує інформацію. Усі чекали, щоб МКЧХ приїхав у колонію та поговорив із людьми, які вижили, каже Марія.
«Мені вдалося додзвонитися до МКЧХ наступного дня після публікації списків Росією. Там мене запевняли, що намагаються отримати доступ, що їхні співробітники вже виїхали на окуповану територію України та оглядатимуть місце злочину, саму колонію, розпитуватимуть свідків. Також [запевняли], що вони підтвердять або спростують інформацію щодо списків, які виставила Росія. Я з ними розмовляла практично щодня, і вони казали те саме. І досі, уже 11 місяців, вони ні до колонії не дісталися, ні до поранених військовополонених», — додає жінка. Жодних оновлень рідним не дають — кажуть, конфіденційно, і сповіщати про перебіг розслідування не можна навіть родину.
За її словами, у перші місяці після теракту було багато обговорень, що поранених мають якомога швидше обміняти, щоб надати медичну допомогу. Багато родин, зокрема Марія, повірили й просто чекали. «Тепер така ситуація вийшла, що ми втратили дуже багато часу, — розповідає Марія. — Ми комунікуємо з владою, у нас періодичні зустрічі з Координаційним штабом. Коли ми запитуємо, чому досі не обміняли поранених військовополонених, нам відповідають, що поранені в пріоритеті на обмін, але чому їх досі немає, вони сказати не можуть».
Також рідним постраждалих після теракту кажуть, що є люди з важчими пораненнями і що треба якнайскоріше забирати інших. Також намагаються якомога швидше обміняти тих, кому загрожує суд та строк на багато років чи довічно. Раніше росіяни практикували засуджувати нібито до страти, утім, за словами жінки, зараз такого немає.
«Немає інформації ні в наших державних органів, ні в міжнародних організацій, ні особисто в нас, чому цих людей завели в барак, адже списки росіяни складали за день до теракту, 27 липня, і відвели цих людей в барак. В Оленівці було понад 50 загиблих, більш як 100 поранених, серед яких важкі. Ми впевнені, що вони досі в групі ризику, і росіяни можуть повторити цей теракт, оскільки вони досі перебувають в полоні», — зауважує дружина бійця «Азову».
Спільнота родин
Рідні постраждалих від вибуху в оленівському бараці, як і багато інших близьких полонених чи зниклих військовослужбовців, об’єдналися через соцмережі. Сьогодні вони створили спільноту «Родин Оленівки», куди входить 130 людей: батьки, дружини, сестри чи брати тих, хто зник після 29 липня.
Під час пошуку бодай якоїсь інформації Марія познайомилася з жінкою іншого пораненого в теракті військовослужбовця. «Ми з нею спілкувалися раніше, а потім вона розповіла мені про ідею зібрати родини постраждалих, щоб діяти спільно. Окремо нас ніхто не слухав, тож ми почали шукати одне одного в соцмережах, і так зібрали якусь кількість родин», — згадує Марія. Досі не знайшли всіх, хто міг би долучитися до спільноти, адже ніхто не має повного списку військових, які були в бараці.
Мета спільноти — повернути в межах обміну всіх, хто вижив під час вибуху, або ж знайти третю країну, яка могла б прийняти військовополонених, щоб вони утримувалися там в умовах відповідно до Женевських конвенцій. Інша мета — відновити розслідування теракту.
«Ми створили це об’єднання якраз після того, як розформували місію ООН. Тіла загиблих повернули ще в жовтні, тобто їх можна було б уже дослідити. Так само в нас відбуваються обміни військовополонених, які могли б свідчити. І, окрім цього, є ще інші факти, які підтверджують, що це саме Росія зробила. Навіть подивившись на те, у якому стані був барак після вибуху, уже багато експертів сказало, що це була закладена зсередини речовина», — пояснює позицію спільноти Марія.
Тепер родини збирають документи, щоб стати громадською організацією. Так, на їхню думку, державні органи більше звертатимуть увагу на рідних постраждалих захисників і буде надія на кращу комунікацію щодо розслідування.
Знайти всіх
Усе, що знають рідні, — інформацію з російських списків і чутки від інших родин. Імовірно, вважають у спільноті, повну інформацію про загиблих удасться отримати після підтвердження всіх зразків ДНК, тому досі не змогли поховати всіх, чиї тіла передала Росія після теракту. Велика частина рідних у спільноті живе очікуванням. «Є в нас ті, кому вже підтвердили загибель бійця, вони вже змогли поховати. Це не такий великий відсоток, але, наприклад, минулого тижня в нас майже щодня були поховання, — каже жінка. — Росіяни тримають бійців полку “Азов” окремо, тож, коли відбуваються якісь обміни, ми не можемо дізнатися інформацію у звільнених бійців: чи бачив, чи спілкувався, чи хоча б живий».
Також за нормами Женевської конвенції у військовополонених є право писати листи рідним та отримувати їх принаймні раз на місяць. «Я жодного разу не чула, щоб хоча б одна дружина чи матір азовця отримала лист від свого рідного», — додає Марія.
За її словами, є двоє людей, які вже повернулися з полону після пережитого в Оленівці до родини з об’єднання: «Але вони не зовсім активні в нашій спільноті. Ми намагалися запитати про обставини теракту, але поки що очікуємо від них відповідь».
Загальна кількість бійців у бараці була щонайменше 193, каже Марія, тож ті 70 поранених, про яких відомо з російських списків, можуть бути лише невеликою частиною всіх постраждалих. Також відомо, що до лікарні відправили не всіх бійців, а лише тих, хто був із тяжкими пораненнями. Інших, які отримали легші поранення, за словами Марії, відправили відразу до СІЗО на території Оленівки, де вони просиділи місяць й отримали мінімальну медичну допомогу українських медиків, які теж перебували в колонії.
«Мій чоловік виходив з “Азовсталі” в перший день евакуації, 16 травня. Тоді ж, коли виходили поранені. Сергій тоді мав поранення. Я про це почула від військової частини, коли його вивели в полон. Мені МКЧХ не телефонував, хоча мав би відразу зателефонувати, оскільки він був під час виходу наших бійців із заводу. Буквально три місяці тому ми дізналися, що представників МКЧХ не було під час першого виходу 16 травня. Відповідно, цих бійців ніхто не опитав та не записав, тільки українська сторона. МКЧХ їх підтвердити не може, тільки якщо підтвердить Росія», — розповідає жінка. Наразі МКЧХ не дає коментарів стосовно того, чи знайшли бодай когось із тих, хто вижив під час теракту.
Перевірка гарантій
Жінка зниклого після теракту азовця зауважує, що сьогодні немає розуміння гарантій, про які казали раніше, адже всі захисники Маріуполя, які виходили з «Азовсталі» за наказом президента, отримали гарантії збереження життя та здоров’я і повернення додому в межах обміну.
Читайте також: Андрій Кривцов: «Було кілька випадків, коли людину вважали загиблою, але вона повернулася з полону»
«Їм казали, що протягом трьох-чотирьох місяців обміняють. Рідні звільнених з полону азовців підтверджують, що йшлося саме про такий термін. Наразі минув рік і один місяць. Так само незрозуміло, чому наша влада, МЗС, президент України та офіс президента не звертаються до країн-гарантів? Торік в одному червневому інтерв’ю наш президент сказав, що про вихід з “Азовсталі” домовлялося декілька країн. У мене запитання: чому не можна до цих країн звернутися тепер, щоб вони посприяли обміну? Усе-таки це не три-чотири місяці, а вже понад рік, і ми взагалі не знаємо, у якому вони стані після теракту», — підсумовує Марія.
Крім того, «Азов» визнали терористичною організацією та заборонили їхню діяльність на території Росії. Нині тривають суди над українськими військовополоненими, і родини переймаються, що в майбутньому вони й далі триватимуть із гіршими наслідками, якщо не обміняти наших людей якомога швидше.