Буржуї України відзначають усі совєтські свята, ухвалюють у Верховній Раді, де мають більшість, вшанування на державному рівні ювілеїв комсомолу, а також окремих партійних бонз КПУ/КПРС, себто культивують у нинішній некомуністичній державі ідеологію того режиму, де з ними, буржуа, розмова була б короткою і жорсткою. Чи не феномен?
Щось я не чув, щоб мільйонери Польщі спонсорували ювілеї товариша Гомулки чи вшановували подвиги агентів комуністичних спецслужб. Немає такого в середовищі бізнесменів Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії тощо. Відсутність червонопрапорних традицій у буржуазії цих країн можна, напевно, пояснити тим, що їхній капіталізм типологічно суттєво відрізняється від тієї гротескової системи соціально-економічних відносин, що склалася в Україні протягом останніх 20 років. Адже ми маємо дуже своєрідний комуно-капіталізм, гібридний проект, що об’єднав найогидніші риси капіталізму ХІХ – початку ХХ століть і комунізму. Саме тому сповідання совєтської ідеології аж ніяк не заважає «лютим ворогам трудового народу» (за тією самою ідеологією), «підлим експлуататорам» збільшувати свої статки за рахунок надексплуатації найманих працівників, розкрадання державного бюджету і того громадського майна, що ще лишилося. Від СРСР нинішній комуно-капіталізм України успадкував відсутність вільної конкуренції, якщо не вважати такою боротьбу олігархічних кланів за близькість до влади і розподіл ресурсів із використанням у протистоянні можливостей державних силових структур, а сучасні буржуї – відсутність повноцінних профспілок. Як не було потужного профспілкового руху до 1991 року, так його немає й дотепер. Як функціонували в СРСР суди, абсолютно керовані владою, так вони й залишилися. Як не було за совка рівності всіх громадян перед законом, так і немає. За комуністів, щоб розпочати слідство проти партійного високопосадовця, треба було отримати дозвіл згори. Хіба сьогодні не так? Заступник генерального прокурора Ренат Кузмін стверджує, що не бачить підстав для слідства щодо діяльності мера Києва Леоніда Черновецького й екс-секретаря Київради Олеся Довгого. Не бачить підстав чи не отримав дозволу?
А від дикого капіталізму ХІХ століття нинішня соціально-економічна система України успадкувала тотальну соціальну безвідповідальність бізнесу, абсолютну байдужість до долі трудівників, необмежену сваволю роботодавця й цілковиту незахищеність трудової людини. А до того ж монополізм і картельні змови.
Отже, маємо капіталізм, який демонструє до болю знайомий більшовицький вищир, який у нас забарвлений дивовижним поєднанням червоних прапорів із буржуйськими пиками. Це капіталізм без громадянського суспільства, без правової держави, без вільної економічної та політичної конкуренції, без правдивої свободи слова, яку в принципі не можна заблокувати в потрібний владі момент. Звісно, сучасній системі в Україні ще далеко до капіталізму політичних нащадків Мао Цзедуна в КНР, але тенденція стає дедалі очевиднішою…
Нардеп від Партії регіонів Михайло Чечетов може скільки завгодно влаштовувати «плач Ярославни» щодо «великої держави, яку ми втратили», але йому варто було б замислитися, ким він нинішній був би для тієї країни і що там на нього чекало б. Як вони взагалі збираються сумістити свої мільйони умовних одиниць з «першою в світі державою робітників і селян», яку публічно мріють відродити? Україна нині, як і Росія, як і решта країн на постсовєтському просторі, є за комуністичною класифікацією капіталістичною державою. Ахметови, Фірташі, Колеснікови та інші є капіталістами, то навіщо тоді вимахують червоним прапором? Звідки в них цей пролетарський ентузіазм? І чи розуміють вони, чим такі загравання з антибуржуазною ідеологією можуть для них закінчитися?
У нас зберігається потужний потенціал антикапіталістичних настроїв, що виховувався протягом 70 років комуністичної влади. Статки нинішніх хазяїв України в очах більшості населення не є легітимними. Недаремно ж простолюд назвав приватизацію прихватизацією. Про її сюжети ще не встигли забути. І кожна пересічна людина, що жила в СРСР, дивлячись на комуністичну символіку в руках експлуататорів, не може не запитати себе: «А до чого тут буржуї?»
Адже червоні прапори, серпи та молоти, п’ятикутні зірки якраз і передбачають ліквідацію приватної власності й буржуазії як класу. Читаємо «Комуністичний маніфест»: «Приходить час соціальної революції. Експропріаторів експропріюють». Лєнін висловлювався простіше: «Грабуй награбоване!» А якщо не це, то для чого тоді червоні прапори? Олігархи, стимулюючи використання комуністичної символіки, граються з вогнем. Вони чомусь вважають, що лівий фронт в Україні завжди буде представлений карикатурно-оперетковою КПУ Петра Симоненка. Нехай наші буржуї подивляться бодай на нових лівих у Європі, не кажучи вже про Латинську Америку з її традиціями «міської герильї». Нехай почитають написану в таборі статтю Міхаіла Ходорковского, присвячену лівому повороту в російській соціальній політиці, який обґрунтовує цей колишній мільярдер.
До речі, буржуазія Латинської Америки таки ж зробила певні висновки зі своєї історії, що й лягло в основу соціально-економічної модернізації в Бразилії, Чилі, Перу, Еквадорі, Колумбії тощо. Не варто сьогодні напередодні цілком очікуваного другого раунду світової економічної кризи дратувати й спокушати народ «великою країною», бо він може згадати, що в ній не було буржуїв.
Навряд чи її можна реконструювати, та й не треба, а якась новітня Коліївщина в межах України цілком можлива. Під червоними, ясна річ, прапорами. Якщо пани олігархи інспірують символіку, то нехай згадають також совєтських поетів з їхніми конкретними рецептами щодо буржуїв. Наприклад, Павла Тичину, який пророкував: «Буржуїв за буржуями… будем, будем бить!» Якщо постійно викликати духів минулого, вони можуть з’явитися.
Червоні прапори, які влада зобов’язала вивішувати над адміністративними будівлями 9 Травня, дедалі більше вступатимуть у масовій свідомості в конфлікт із величезним майновим розшаруванням у суспільстві, з фантастичним збагаченням одних і жахливим зубожінням других, з очевидною соціальною несправедливістю. Усе це породжуватиме заздрість і жагу помсти. Червоні прапори в цій справі стануть у пригоді. Варто з’явитися в Україні якійсь незаплямованій лівій силі замість геть дискредитованих симоненківців (грачистів), і лівий антибуржуазний ренесанс цілком можливий. Страшний сплеск соціального протесту може змести нинішніх господарів життя, яким не допоможуть комсомольсько-партійні біографії. Радше навпаки. Тому даремно Партія регіонів пестить сталіністів і гнобить їхніх політичних опонентів. Даремно вона зберігає пам’ятники червонопрапорним вождям і нагадує народові про блаженні часи нищення буржуїв…
А поки що вони не можуть жити без піонерської сурми і червоного галстука, без бронзового Ілліча, без 23 лютого і 1 Травня, без комсомольської ностальгії тощо. Але, щоб усе це було природно й логічно, спочатку треба здати до державної скарбниці свої мільярди і мільйони, вілли й палаци, рахунки в західних банках і люксові авто. Бо навіщо ж правдивій совєтській людині весь цей буржуазний мотлох?