У страху великі очі. Так стисло можна охарактеризувати події, що відбулися на готівковому валютному ринку в понеділок 26 листопада, коли стало відомо, що в Україні запровадять воєнний стан. За один день готівковий долар зріс більш як на гривню й до кінця дня коштував понад 29 грн. Люди бігли знімати свої заощадження й поспіхом міняти на валюту. Але вже наступного дня ситуація на валютному ринку стала значно спокійнішою, а гривня відвоювала в долара кількадесят копійок. Чи означає це, що нацвалюті наразі нічого не загрожує? Саме час розібратися, що сталося й на що можна сподіватися.
Панічна реакція українців на новину про воєнний стан зрозуміла. Паралелі довго шукати не треба: до початку широкомасштабної російської агресії на території України в серпні 2014-го більшість аналітиків сходилася на тому, що рівноважний валютний курс становить 12–15 грн за долар і він зберігатиметься надалі як результат тодішніх макроекономічних пропорцій та показників без будь-якої підтримки центробанку чи когось іще. Але потім почалися величезні руйнування, через які Україна втратила значну частину економічного й експортного потенціалу, що перекроїло весь платіжний баланс. У підсумку гривня сьогодні удвічі дешевша. Якби й цього разу дійшло до значних руйнувань, можна було б очікувати чогось подібного, а реакція панікерів була б цілком виправданою.
Читайте також: Воєнний стан і його особливості
Але біда в тому, що Україна — країна кривих дзеркал, тут не прийнято називати речі своїми іменами. Якщо в нас запровадили воєнний стан, це не означає, що ми збираємося активно воювати. Власне, коли його ще не було, це теж не означало, що ми не перебували в стані фактичної війни. Мабуть, будь-якій людині з цивілізованої країни це важко зрозуміти. Але така наша реальність. Це змушує оцінювати явища відповідно до їхньої суті, а не назви.
Щоб адекватно оцінити сценарії розвитку подій, потрібно мати значно більше інформації, ніж та, яку можна знайти у відкритому доступі. Тож наш подальший аналіз не претендує на вичерпність, а радше намагається пролити трішки світла на ситуацію.
Спочатку про найгірше. Після провокації на Азовському морі почалися розмови про те, що Росія хоче захопити все узбережжя від Маріуполя до Придністров’я чи принаймні забезпечити собі сухопутне сполучення із Кримом. Про це казало чимало високопоставлених осіб, зокрема Курт Волкер. Можливо, і так. Але дещо не сходиться. Згадаймо, як дієво США та міжнародна спільнота реагували на загрозу захоплення восьми областей України у 2014-му. Цього разу реакція була значно слабшою, особливо Сполучених Штатів, і навіть трохи запізнілою. Тоді як рівень загрози, якщо вона насправді існує, фактично такий, як і чотири роки тому. Те саме стосується й Росії: тоді вона мала чіткий план комунікації, тобто відразу почала годувати своєю брехнею про громадянську війну та повстання «народів Донбасу». А тепер Кремль кілька днів обходився без коментарів. Якби був план захоплювати узбережжя, то, мабуть, мовчанка до нього не входила б. Нарешті, паралель з анексією Криму. Тоді провокація, що почалася з появою на півострові «зелених чоловічків», розгорталася поступово й цілеспрямовано тією мірою, якою Україна не реагувала. І всі ми знаємо, чим закінчилася. Нині все одразу пішло на спад. Чи це щось означає? Мабуть.
Зрозуміло, якщо Росія атакуватиме узбережжя, то можливі масштабні руйнування економічних об’єктів, починаючи від підприємств Маріуполя та решти підконтрольного Україні Донбасу, Запоріжжя й закінчуючи чорноморськими портами на Одещині. Втрати могли б бути такими, що курс гривні впав би в кілька разів і дуже швидко. Але наскільки реальний такий сценарій і чи пройде він без помітної реакції міжнародної спільноти? Судіть самі.
Інші сценарії не такі страшні. Два з них цілком вписуються в модель поведінки Кремля. Перший психологічний. В оточенні, у якому сформувався та існує Путін, прийнято вмикати «отвєтку» за недружні дії, тобто реагувати на них зустрічними недружними діями, давати «симетричну відповідь». Кремлівський карлик суворо дотримується цього принципу: на санкції він запроваджував зустрічні обмеження, хоч якими безглуздими вони були; у відповідь на арешти й суди російських військових, затриманих на Донбасі, виловлював невинних українських громадян, наприклад Олега Сенцова, і фабрикував проти них кримінальні справи; на санкції проти російських фінустанов відповів фактично конфіскацією філії ПриватБанку та наїздами на фабрику ROSHEN тощо. Тепер виникло питання зі здобуттям українським православ’ям автокефалії. Симетрично Путін не може відповісти, тому відповідає традиційно воєнною ескалацією, що ми не раз спостерігали й на Донбасі.
Другий сценарій стратегічний. Якщо Росія хоче закріпити за собою Крим, а тим більше зробити з нього суцільну військову базу, як це зроблено в Абхазії та Південній Осетії, вона має подбати про морську безпеку півострова, щоб ця база не стала легкою здобиччю в разі воєнних дій, і про повноцінне функціонування Керченського моста як основної транспортної артерії для організації постачання. Зрозуміло, що вільне проходження українського флоту чи біля півострова, чи через Керченську протоку в Азовське море створює неконтрольовані загрози цим двом пунктам, навіть якщо ризики суто гіпотетичні. Тож реакція Росії прогнозована.
Читайте також: Ще один довгий день у Раді: воєнний стан проти виборів
Якщо один із цих двох сценаріїв відповідає дійсності, все залишиться в межах моря. Тоді значних економічних втрат Україна не зазнає. Так, порти Азовського моря матимуть проблеми, це призведе до їхніх більших чи менших збитків, але в масштабах економіки цей фактор не буде вагомим, адже левова частка транспортних потоків, що раніше йшли через азовські порти, переорієнтувалася на чорноморські ще три-чотири роки тому. Це означає, що фундаментальні фактори, які визначають валютний курс, не зміняться. Тоді понеділкова паніка передчасна. На користь такого сценарію свідчать події вівторка, коли гривня відвоювала значну частину втрачених позицій, і диспозиція на міжбанківському валютному ринку, коли курс долара хоч і зростає, але без жодної паніки. До того ж НБУ збиває ажіотаж, продаючи не такі й великі суми: за оцінками учасників ринку, у вівторок центробанк витратив на це $40–45 млн.
Нарешті, українська частина проблеми. Багато хто акцентує увагу на тому, що, запровадивши воєнний стан, Порошенко хотів відтермінувати вибори, щоб не програти їх. На сьогодні зафіксовано дату проведення: 31 березня 2019 року, тож цей аргумент неактуальний. Хоча однієї мети президент таки досяг: змістив інформаційний простір на свою користь, а це хороший старт виборчої кампанії. Якщо це все, що було потрібно, то для валютного курсу загрози немає.
Значно важливіші два моменти, які прозвучали у виступі Порошенка, присвяченому запровадженню воєнного стану. По-перше, за оцінками президента, кульмінацію в російсько-українському морському протистоянні не пройдено. Коли така фраза звучить з уст поінформованої людини, можна чекати на продовження. Але на морське, яке не загрожує руйнуванням економічних об’єктів (за винятком портів?). По-друге, за словами гаранта, воєнний стан запроваджується для захисту, а не для нападу. Це означає, що на ескалацію Україна йти не планує. А от що вона має на меті, то це показати звіриний оскал, чого в природі часто буває достатньо, щоб відлякати більшого за розмірами хижака. «Серйозна стурбованість» Путіна, про яку він заявив Меркель, обговорюючи з нею по телефону недільну провокацію, є зайвим підтвердженням того. Якщо Україна не має наміру воювати на суші (та й що можна зробити за 30 днів?), але хоче прямо чи опосередковано через міжнародні суди дати по зубах Кремлю на морі, то на курс гривні це не вплине.
Читайте також: Політики і воєнний стан: страхи й інтереси
У підсумку виходить, що дуже багато залежить від невідомих широкому загалу факторів. Загальнодоступна інформація вказує на те, що панікувати немає сенсу. Адже якщо на суші буде все спокійно й надійдуть гроші МВФ, обіцяні нам після ухвалення поміркованого бюджету-2019, то гривня, ймовірно, навіть зміцниться. І тоді панікери втратять. Але чи може хтось гарантувати, що громадськість знає все, що треба, щоб адекватно оцінити ситуацію?