Одна подія — і тема війни вмить повертається на чільне місце в переліку хвилювань громадян. У Києві, розташованому досить далеко і від лінії фронту, і від обох українських морів, уже з понеділка скуповують крупи в магазинах та валюту в обмінниках. В уривках вуличних розмов словосполучення «воєнний стан» можна почути навіть від дівчат хіпстерського вигляду з філіжанками лате в руках. Інтонації виказують незадоволення. На той момент Верховна Рада ще навіть не зібралася на засідання, щоб обговорити пропозиції президента.
Різноманітні реакції суспільства вже майже не викликають подиву. Так само як інформаційні атаки в соцмережах, які розпочалися того самого дня. «Прості громадяни» розповідають про негайну мобілізацію, побори на воєнний стан та інші фейки різного рівня правдоподібності. Наступного ранку в офісах уже ведуть розмови на кшталт «знімуть із поїзда та заберуть до Нацгвардії». Залежно від профілю підприємств головною метою ненажерливих рекрутантів мають стати чи то айтішники, чи то водії, чи то взагалі всі, хто вийде на вулицю по хліб і сірники.
Читайте також: Ще один довгий день у Раді: воєнний стан проти виборів
Водночас є заклики до збереження спокою, тверезої оцінки повідомлень у ЗМІ та допомоги військовим. Усе це відбувалося вже не раз під час Майдану та загострень на фронті. Можна спрогнозувати й наслідки: магазини відновлять запаси круп, яка здорожчає, долар не коштуватиме 50, а тема війни в розмовах знову поступиться тарифам, новому кліпу популярного музиканта чи погоді. Це прикро, але природно. Окрім того, якщо вже обирати між «фестивалем паніки» та байдужістю, то остання не видається аж такою поганою. Натомість для тих, для кого війна — щоденна справа, не змінилося й не зміниться нічого.
Сухим наслідком вечірнього засідання Верховної Ради 26 листопада стало те, що 10 регіонів України щонайменше місяць житимуть в умовах воєнного стану. Головний закон, який регулює відносини на цей період, називається «Про правовий режим воєнного стану». Друге та третє слова в назві цього документа часто опускають, однак наголос слід робити саме на них. Тож передусім ідеться про правовий режим, а не про безправ’я й диктатуру. Коли наголоси розставлено, можна розібратися і з ключовими особливостями.
Читайте також: Ескалація в Азовському морі. Що відомо про атаку Росії на українські судна
Насамперед із тим, що турбує багатьох, — мобілізацією. Відповідь проста й коротка: на цей момент в Україні її немає. Ані в 10-ти регіонах, де почав діяти особливий режим, ані в решті областей. Для початку мобілізації необхідно ухвалити спеціальний указ президента із зазначенням обсягу й термінів. Власне, цей приклад фактично стосується усього, що пов’язано з воєнним станом: влада отримала більше можливостей, але це не означає, що вона ними скористається. Навіть у разі їх застосування потрібна процедура, так само як і в стандартних умовах. Про умови застосування нових можливостей президент чітко зазначив під час виступу в парламенті: «Я хочу окремо наголосити: (воєнний стан. — Ред.) буде застосований виключно у випадку наземної російської воєнної агресії». Іншими словами, умовою є можлива наступальна операція Росії. Якщо це справді станеться, то навряд чи матиме суттєве значення, схвалює парламент рішення про мобілізацію чи указ президента має силу закону.
«В указі про запровадження воєнного стану йдеться, що влада може ввести обмеження. Тобто імперативу (обов’язковості обмежень — Ред.) немає. Це вже певне пом’якшення, й усе залежатиме від конкретної ситуації, яка існує в конкретному регіоні», — каже Володимир Василенко, колишній представник України в Раді ООН із прав людини. Він зазначає, що пересічний громадянин навряд чи постраждає від нового правового режиму, і нагадує, що воєнний стан не є вигадкою України.
«Стан війни треба відрізняти від воєнного стану, чого в нас багато людей не розуміють та не розуміє вище керівництво держави, хоча в Конституції про це сказано, правда, не зовсім виразно. Стан війни — це режим застосування збройної сили у відповідь на таке застосування державою-агресором. Це стосується лише порядку застосування сили щодо противника. Воєнний стан визначає режим обмежень тих чи інших прав громадян власної держави. Цей режим вводиться для того, щоб створити всередині країни найсприятливіші умови для відсічі агресору. Зокрема, для протидії ворожій агентурі, п’ятій колоні, корисним ідіотам і так далі», — додає Василенко.
За останнє століття близько 20 держав світу оголошували на своїй території воєнний стан. Серед найсвіжіших відомих прикладів — Єгипет, Таїланд і Туреччина. В останній країні такий стан оголосили 2016-го після спроби держперевороту, і він тривав два роки. Цей період позначився гоніннями на опозиційно налаштованих військових, журналістів й активістів. Однак в усіх трьох прикладах особливий режим був спричинений внутрішніми кризами із відповідними політичними наслідками. Україна ж має справу з явною зовнішньою загрозою. Це знижує ризик використання воєнного стану у внутрішніх політичних боях, хоча й не повністю усуває його.
Серед можливих наслідків воєнного стану, які викликають особливе занепокоєння в суспільстві, — запровадження комендантської години, обмеження на пересування або ж вилучення власності для потреб оборони. Якщо припускати й оцінювати такий розвиток подій, то слід передусім перечитати указ президента, який затвердила Верховна Рада. На час написання цієї статті не вистачало двох важливих речей, прописаних у пунктах 4 та 6. Зокрема, Кабміну необхідно ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану. Саме в цьому документі визначають відповідальні органи за запровадження тих чи інших обмежень. Окрім того, обласним адміністраціям та органам місцевого самоврядування потрібно утворити ради оборони на місцях. Саме вони в разі загострення ситуації нестимуть відповідальність за конкретні дії та видаватимуть відповідні акти. Серед відповідальних буде чимало держорганів, які не обов’язково входять до президентської вертикалі, як наприклад, МВС та поліція.
У будь-якому разі безпідставного вторгнення до житла або позбавлення права на освіту, чим залякували під час засідання Верховної Ради Юлія Тимошенко та Олег Ляшко, точно не буде. Для цього потрібні окремі розпорядження й акти відповідальних органів. В іншому разі є суд. До речі, за законом про воєнний стан судочинство в Україні й далі працюватиме у звичному режимі, а створення надзвичайних чи особливих судів заборонено.
Читайте також: Реакція світу на російську агресію в Азовському морі
Якщо з побутовим блоком питань усе більш-менш зрозуміло, то з політичним усе складніше. Згідно із законом, у президента є три головні переваги, які він може використати з власною метою. Перша — можливість порушувати питання про заборону громадських об’єднань та партій, які ведуть антиукраїнську діяльність. Однак у законі вказано: «У порядку, визначеному Конституцією». Основний Закон же передбачає лише судовий спосіб заборони. А суди, як уже зазначено, працюють у звичному режимі. Припустити, що за місяць удасться припинити діяльність бодай якоїсь організації, за таких умов доволі складно.
Друга перевага президента — у можливості створити військові адміністрації на місцевому рівні. У січні 2018 року Верховна Рада ухвалила чималий блок змін до закону про воєнний стан. Більшість із цих новацій стосуються роботи саме органів місцевого самоврядування в умовах такого стану. Якщо коротко, то президенту надали можливість фактично заміщати місцеві ради, мерів та голів селищ військовими адміністраціями. За законом про воєнний стан це відбувається лише на період дії особливого режиму (за виключенням випадків, коли ради й голови самоусунулися). Проте в документі стосовно місцевого самоврядування йдеться про дострокове «припинення», а не «призупинення» повноважень рад. Як трактуватиме цей нюанс суд — невідомо. Тобто гіпотетично все може завершитися достроковими виборами. Тож президент, у принципі, може використати таку нагоду для збільшення свого впливу на місцях. Створювати військову адміністрацію не обов’язково, достатньо просто мати такий аргумент під час перемовин.
Читайте також: Російська правовійна
Третя перевага — у забороні на проведення виборів під час режиму воєнного стану. Про намагання Порошенка відсунути їх дату через запровадження такого стану написано вже чимало. Однак наразі ситуація бачиться так, що його запроваджено на місяць, а вибори призначені на 31 березня 2019-го. Для впливу на цю кампанію Порошенку довелося б продовжити воєнний стан ще на місяць, однак процедура пролонгації нічим не відрізняється. Тож парламент матиме всі можливості заблокувати рішення. Нині єдиними постраждалими від запровадження воєнного стану в політичному вимірі є низка нових об’єднаних територіальних громад. На 23 грудня ЦВК призначила перші вибори в 125 ОТГ. Не всі з них розташовані на території, де введено воєнний стан. Але там, де вибори не відбудуться, бюджети громад на наступний рік будуть меншими. Якщо парламент не ухвалить відповідних змін…
Загалом можна сказати, що однозначних вигод для президента, з огляду на майбутні вибори, у самому законі про правовий режим воєнного стану немає. Тому причини ухвалення рішення слід шукати в інших площинах. Складно сказати, чи вдасться за місяць суттєво посилити оборону. Однак символічний сигнал на міжнародному рівні подано. Запровадження воєнного стану також можна використати для посилення позиції України в міжнародних судах проти Росії. Однак головний результат у тому, що люди знову зосередили увагу на війні. «Армія» — перше слово на плакатах саме чинного глави держави. Тож принаймні в грудні Порошенко отримав лідерство в інформаційному просторі.