«Пам’ятаю, як нас усіх лякали розпадом СРСР. Причому не тільки кремлівська пропаганда, а й Захід. Пригадую, я 1989 року сперечався з однією дуже впливовою й шанованою у Вашингтоні людиною – мені було сказано, що, мовляв, нам, Заходу, не потрібна незалежна Україна. І, як ви знаєте, американська адміністрація до кінця чинила опір незалежності України. У 1991-му до вас приїжджав Буш-старший і виголосив знамениту промову в Києві, всіляко закликаючи українців не відокремлюватися. Це було смішно, просто безглуздо, але вони так любили свого кумира Ґорбачова, що готові були заради нього робити явні дурниці», – зазначає Буковскій.
Водночас він розповідає, як відбувався процес розпаду союзу.
«Я маю документи, які доводять, що католицька церква тиснула на Литву, аби та не вимагала незалежності. Щоправда, Папа про це не знав, таке робили кардинали. Скандинавські країни намагалися вплинути на Прибалтику. Бо вимоги відокремлення призведуть до завершення перебудови – так казали західні люди.
Одним із фетишів західного політичного істеблішменту є стабільність: тільки-но в них з’являється побоювання, що десь може бути порушена стабільність, вони роблять усе, щоб цьому запобігти. Розпад їм здається нестабільністю – не розуміють, що СРСР був штучним утворенням, що там насильно утримували десятиліттями народи, що він мав розпастися. Вимагати збереження стабільності в момент революційних перетворень – значить ти підтримуєш статус-кво, а це нерозумно. Мені це завжди нагадувало хлопчика з анекдоту, який хотів у дамбі заткнути дірку своїм пальчиком», – стверджує Буковскій.
Детальніше читайте в інтерв’ю із Владіміром Буковскім «Росія – це штучний витвір» у №21 «Українського Тижня».