Влада меншості. Режим Януковича готується здобути конституційну більшість у Верховній Раді

Майже дві третини (63%) респондентів (за даними опитування, проведеного групою з чотирьох соціологічних служб на старті виборчої кампанії з 27 липня по 9 серпня) заявили, що події в Україні розвиваються у хибному напрямі. Причому навіть на Півдні та Сході – у базових електоральних регіонах Партії регіонів та її сателітів – частка невдоволених становила більше ніж половину всіх мешканців – 54–55% (див. «Розчарування владою»).

Однак за цих обставин, як свідчить аналіз Тижня, режим Януковича спробує здобути конституційну більшість у дві третини мандатів, щоб, вочевидь, завершити процес зосередження влади у своїх руках, отримати пов­ну свободу дій для ухвалення волюнтаристських рішень та позбавити суспільство й опозицію можливостей чинити опір у межах парламентської боротьби.

Залишитися першими

Тривалий час здавалося, що вигравати вибори влада готується, зробивши ставку на мажоритарну складову за аналогією з 2002 роком. Тоді Леонід Кучма сформував порівняно стійку підконтрольну йому парламентську більшість, попри те що за партійні списки провладних партій проголосували максимум 18% учасників волевиявлення. Тож політики й оглядачі цілком серйозно сподівалися, що Банкова піде на порівняно репрезентативні вибори у їхній пропорційній частині, аби бодай частково легітимізувати волевиявлення як у середині країни, так і, що найважливіше, за її межами. Однак останні тенденції засвідчили, що або таких намірів вона не мала, або їх довелося скоригувати під тиском обставин, які виникли в першій половині цього року.

Читайте також: Рада працює у стилі «бліцкригу» : там ділять мільярди, прикриваючись поверховими скандалами

Злиття основної частини опозиційних сил (на основі найрейтинговіших на той час ВО «Батьківщина» ув’язненої Юлії Тимошенко та «Фронту змін» Арсенія Яценюка), схоже, стало несподіванкою для влади, яка сподівалася, що, заборонивши створення блоків, унеможливила цей сценарій. Такий розвиток подій сформував перед нею новий виклик. Раніше отримання «Батьківщиною» та «Фронтом змін» разом більшої частки голосів, аніж ПР, не становило для керівництва особливої загрози, адже першими все одно сподівалися прийти регіонали. Після злиття з’явилася реальна загроза, що вони будуть другими. А це мало б очевидні негативні іміджеві наслідки для утримання влади «партією, що програла», а також для перспективи президентства Януковича чи іншого висуванця ПР після 2015 року. Варто згадати, як наполегливо нинішній гарант боровся за те, щоб здобути бодай мінімальну перевагу над Віктором Ющенком у першому турі в 2004-му, як і те, як нервово реагувала Банкова на відносну більшість опозиційного блоку «Наша Україна» у 2002-му.

Соціологічні парадокси

Упродовж останнього місяця спостерігається очевидна тенденція «програмування» суспільства та міжнародної спільноти на майбутню перемогу Партії регіонів не лише в мажоритарних округах, а й за партійними списками. Ще в липні соціологічна група «Рейтинг» зафіксувала перевагу трьох прохідних опозиційних сил (ВО «Батьківщина», «УДАР Віталія Кличка» та ВО «Свобода») над партіями правлячої коаліції в пропорції 4:3 – 40,5% виборців з-поміж тих, хто висловив готовність прийти на дільниці (без «Свободи» – 36,1%), проти 30,1% (у тому числі ПР – 20,3%). На старті виборчої кампанії (27 липня – 9 серпня) чотири компанії (GfK Ukraine, «Рейтинг», «Соціс» і Центр Разумкова) повідомили про зіставне співвідношення – 42,2% (38%) проти 34% (у тому числі ПР – 24,6%).

Проте вже із середини серпня ситуація стала різко змінюватися: спільне дослідження того самого Центру Разумкова (однак цього разу з фондом «Демократичні ініціативи»), проведене відразу ж після завершення попереднього (з 10 по 15 серпня), несподівано зафіксувало хоч і символічне, однак переважання влади над опозицією (вже без урахування ВО «Свободи», рівень підтримки якої також неочікувано виявився занизьким для проходження до парламенту – 3,8%). «Батьківщину» і «УДАР Віталія Кличка» висловили готовність підтримати 36,1% виборців, а владу (ПР і КПУ) – 36,3% (у тому числі ПР – 28,1%). Але показовішими стали метаморфози соціологічної групи «Рейтинг», у якої результат опитування, проведеного на початку вересня, різко дисонував із її ж даними за липень: рейтинг влади зріс майже на чверть (з 30,1% до 37,9%), а опозиції, навпаки, зменшився (з 40,5% до 38,7%).

Ще більший відсоток підтримки правлячої коаліції змалювала компанія R&B (результати опитування якої завжди найсприятливіші для влади), що наприкінці серпня – на початку вересня зафіксувала суттєву її перевагу у вигляді 37,9% голосів виборців (у тому числі ПР – 27%) над опозицією – 33,8% (без непрохідного, за версією R&B, ВО «Свобода»). Після цього близькі до ПР ЗМІ почали активно поширювати дані соцдосліджень із дедалі більшим переважанням рейтингів владного табору над опозиційним. Так, видання «Сегодня» поширило інформацію про «соцопитування GfK NOP, що відбувалося з 20 серпня по 1 вересня, відповідно до якого рейтинг влади (32%) перевищив рівень підтримки «Батьківщини» та УДАРу (29%), а «Свобода» не мала шансів на проходження до парламенту (3%). Причому відповідна інформація підкріплювалася потужним рекламним супроводом у інтернеті. Потім з’явилися дані Інституту досліджень регіонального розвитку України, отримані з 1 по 10 вересня, які не лише зафіксували аналогічну перевагу влади над опозицією (33,3% проти 30,3%), а й неочікувано високий рівень підтримки «України – Вперед!» Наталії Королевської, яка, за інформацією джерел Тижня, є технічним проектом влади.

Програмування результату

З огляду на те що в серпні не відбулося жодних подій, які могли так різко підвищити рейтинг влади і знизити – опозиції, виникає питання щодо природи описаних вище різких змін суспільних настроїв. Усі кроки, що називаються як аргументи, як-от злиття ПР і «Сильної України», «соціальні ініціативи» регіоналів чи протягування ними мовного закону, було зроблено ще до кінця липня. Очевидні переміщення в межах опозиційного табору (між «Батьківщиною», УДАРом та «Свободою») були внутрішніми, натомість соціологи зафіксували падіння рівня підтримки всього табору. Між КПУ та ПР вони теж були внутрішніми, а отже, жодним чином не можуть пояснити зростання підтримки партій правлячої коаліції, зафіксоване під час опитувань.

Окрім того, останні співвідношення по лінії «влада – опозиція» дисонують із результатами попередніх виборів до парламенту 2007-го, які зафіксували суттєву перевагу демократичних проєвропейських сил над совковими проросійськими ПР і КПУ. Структура симпатій різних вікових категорій громадян упродовж останніх десяти років в усіх регіонах свідчить, що в процесі оновлення поколінь відбувається закономірне падіння рівня підтримки партій нинішньої владної коаліції, що зорієнтовані в минуле. Сумнівною видається й апеляція до рейтингу Януковича в першому турі президентських виборів 2010-го, адже співвідношення людей, що мають намір взяти участь у голосуванні, знову ж таки, значно вище в Західних і Центральних регіонах, аніж у Південно-Східних, де партії правлячої нині коаліції мають основну підтримку. Це фіксують усі соціологічні служби. Натомість два з половиною роки тому ситуація була майже протилежною. І нарешті, розчарування в нинішній владі, яке, з одного боку, виливається в пасивність її традиційного електорату (див. «Розчарування владою»), а з іншого – призвело до бодай мінімальних електоральних переміщень її прихильників до «України – Вперед!» та УДАРу.

Читайте також: Кандидати-гречкосії: голос українців знову намагаються купити задешево

Отже, різке зростання рівня підтримки влади, зафіксоване соціологами впродовж останнього місяця, викликає чимало запитань. Прямих доказів їхньої «співпраці» з керівництвом держави немає, але цілком очевидно, що воно скористається останніми рейтингами для виправдання несподівано високого рівня підтримки, який зафіксує Центрвиборчком за підсумками голосування, причому не лише в мажоритарних округах, а й за партійними списками. Тим більше що паралельно влада розглядає можливість легітимізації запрограмованих результатів за допомогою «авторитетних західних соціологічних компаній», продовжуючи тактику фінансування дорогих піар-кампаній на Заході, яку давно застосовує режим Януковича. Зокрема, в інтерв’ю польському виданню Gazeta Wyborcza Валерій Хорошковський заявив, що Київ готовий запросити на парламентські вибори не тільки іноземних спостерігачів, а й закордонні соціологічні компанії для проведення екзит-полів, аби продемонструвати світу демократичний перебіг виборів, «щоб потім не було сумнівів щодо підрахунку голосів та остаточних результатів».

Мета виправдовує засоби

Паралельно влада вдається до широкого арсеналу засвоєних під час попередніх виборчих кампаній та низки нових за своєю зухвалістю для України заходів (як-от маніпуляції з формуванням складу виборчих комісій або інформація про спускання в регіони рознарядки про те, скільки голосів за ПР має дати той чи інший населений пункт, район і регіон). Усі вони можуть забезпечити потрібний масштаб спотворення реальних настроїв українського суспільства. Йдеться, зокрема, про : підкуп виборців із використанням бюджетних коштів та застосування адмініс­тратив­но-репресивного ресурсу для обмеження або й унеможливлення агітації опозиційних політичних партій, особливо їхніх канди­датів-мажоритарників; залякування кандидатів, активістів та агітаторів від опозиційних сил; масштабне використання переваги представників від партії влади у виборчих комісіях під час підрахунку результатів волевиявлення;  «скидання з порога» ВО «Свободи», результат якої можуть спробувати обмежити, наприклад, 4,95%, а також протягування до парламенту «України – Вперед!» Наталії Королевської; підтримка технічних проектів на кшталт «Нашої України», Радикальної партії тощо, які мають відтягнути голоси частини опозиційних виборців; приховування від більшості громадян об’єктивної інформації щодо реальних процесів у країні шляхом тотальної монополізації в той чи інший спосіб медіа-простору.

Привид конституційної більшості

112–119 мандатів ПР і її сателітів за партійними списками, на які суспільство програмується останньою соціологією  та для досягнення яких влада застосовує широкий арсенал зазначених вище заходів, а також 15–20 потенційними тушок у списках опозиційних сил дають Банковій можливість замахнутися на конституційну більшість у новій Верховній Раді у разі, коли їй вдасться отримати 170–180 мандатів в одномандатних округах. А це їй цілком до снаги, зважаючи на неузгодженість дій по мажоритарці всіх опозиційних сил, слабкість багатьох їхніх висуванців, а подеколи відверте підігрівання опозиції кандидатам від влади. Представники «Батьківщини» та УДАРу і далі перекладають одні на одних відповідальність за невиконання січневих домовленостей про узгоджених кандидатів. Свою негативну роль відіграє і «виштовхування» з лав об’єд­наних багатьох авторитетних опозиціонерів. Показовим із погляду іміджевих наслідків став, наприклад, виступ Олеся Донія 16 вересня у Львові, де він звинуватив «Батьківщину» в продажі місць у своєму партійному списку та в мажоритарних округах (це нібито коштує $1,5 млн), а також заявив, що керівництво об’єднаних часто заздалегідь виставляє «кандидатів на програш».

За підрахунками Тижня, якщо опозиція так і не спроможеться на висунення єдиних кандидатів, ПР, її сателіти і потенційні тушки можуть здобути до 176 мандатів за мажоритаркою. В областях, де правляча партія має принаймні відносно вищий рейтинг, її висуванці мають найбільші шанси на перемогу за умови активного використання адмінресурсу та відсутності сильних кандидатів, яких підтримували б усі опозиційні сили. Натомість у регіонах, де останні мають абсолютну перевагу, успішною технологією проти їхніх окремих висуванців є піддержувані владою (адмінресурсом) та близькими до неї олігархами (фінансами) «незалежні» самовисуванці або навіть представники маргінальних «опозиційних» партій.

Загроза здобуття режимом Януковича конституційної більшості в парламенті може мати фатальні наслідки для країни. «300 голосів +» позбавить її останніх запобіжників від реалізацій уявлень про ідеальний суспільний устрій, який мають нинішні високопосадовці включно з президентом. Є великі ризики для державності, оскільки режим через свої дії потрапить у ще більшу ізоляцію від цивілізованого світу. Натомість аргументів, чому він не може піти назустріч тій чи іншій ініціативі Кремля в межах його реставраційних проектів, більше не буде. Наслідком здобуття нинішнім керівництвом конституційної більшості в парламенті стануть цілком очікувані зміни державного устрою, які зроблять неможливою або мінімально можливою ротацію влади інструментами представницької демократії. Тож суспільству доведеться заплатити за конституційну більшість дуже високу ціну.

Ще не пізно

Чому стало можливим, що влада меншості, яка ніколи не мала підтримки навіть половини українських громадян, готується взяти конституційну більшість у країні? Відповідь слід шукати, зокрема, й у нездатності опозиції об’єднати зусилля та низці тактичних прорахунків. Усе почалося з легітимізації шляхом голосування парламентської опозиції за нав’язаний владою виборчий закон восени минулого року, який не лише відкрив владі шлях до здобуття більшості за рахунок мажоритарних округів, а й створив загрозу «скидання з порога» ВО «Свобода» і втрати опозицією майже 5% голосів. Свою негативну роль відіграла й пасивність останньої у відповідь на зміну процедури жеребкування між партіями на право формування виборчих комісій, яка фактично відкрила шлях для масової фальсифікації навіть того результату, який у нинішніх складних умовах опозиційним політичним силам таки вдасться здобути, долаючи адміністративний тиск та інформаційну блокаду.

Чи є можливість упередити підготовку відповідного сценарію? Це залежатиме від скоординованості дій опозиційних сил і здатності таки ухвалити рішення про зняття непрохідних опозиційних кандидатів у мажоритарних округах на користь найрейтинговіших, зокрема й шляхом пошуку домовленостей із окремими самовисуванцями, які потенційно можуть виявити стійкість до «тушкування» в майбутньому парламенті. Кандидатів потрібно не просто узгодити, а й забезпечити захист їхнього результату спільними зусиллями опозиційних сил. Необхідна також тісна взаємодія між спостерігачами від різних опозиційних партій, які мають забезпечити контроль над процедурою підрахунку голосів членами комісій від провладних та технічних партій.

Важливу роль має відіграти проведення справді незаангажованого екзит-полу, і в цьому контексті відбір його учасників повинен проводитися особливо обережно з огляду на те, що в нинішніх умовах та зважаючи на методи влада, не виключено, знайде «підхід» навіть до авторитетних компаній, які все ж перебувають під її юрисдикцією. Тим часом у низці, а можливо, й у більшості випадків екзит-пол може виявитися єдиним контраргументом проти виведення потрібної цифри виборчими комісіями, більшість із яких контролюють регіонали.