Коли в листопаді того року Верховна Рада ухвалила новий закон «Про вибори» безпрецедентною для останнього часу більшістю голосів у 366 народних депутатів, поодинокі обережні заяви просто потонули в загальному святкуванні. Зокрема, влада отримала підвищення прохідного бар’єру до 5%, повернення до пропорційно-мажоритарної системи, заборону на участь блоків у виборах і таку їй необхідну позитивну реакцію ЄС. Натомість, на думку опозиціонерів, було посилено юридичні запобіжники, які забезпечують уникнення фальсифікацій. Так, у законопроекті заборонили знімати кандидатів до виборів й змінили правила ухвалення рішень дільничними комісіями: замість більшості від кворуму рішення ухвалюватиме більшість усього складу.
Здавалося б, було досягнуто хиткого компромісу. Але в законі була одна суперечлива норма – дозвіл одночасно балотуватись і за партійним списком, і за мажоритарним округом. Річ у тім, що 1998 року Конституційний Суд уже визнавав це положення неконституційним. Отже, виникала апріорі невизначена ситуація, що надавало владі певні бонуси та можливість маневру. Недарма ледь не з перших днів підписання закону президентом України розпочалися розмови про можливі сценарії чергової зміни виборчого законодавства. Але на початку цього року прогнози про саме такий сценарій не просто опинилися у топ-темах новин, а й фактично почали визначати політичний порядок денний.
Цьому сприяло кілька важливих змін в основних напрямах розвитку ситуації в країні.
По-перше, ув’язнення Тимошенко, неспроможність опозиціонерів очолити соціальне невдоволення населення та потужний громадський запит на формування альтернативи чинній владі змусили опозиційних політиків узятися за реальні кроки щодо впровадження єдиної лінії на виборах.
А усвідомлення політиками, які протистоять владі, що програш на цих виборах фактично викине їх на маргінес, змушує їх бути значно більш зговірливими, ніж зазвичай. Однак узгодження кандидатур у мажоритарних округах та можливість для найрейтинговіших опозиціонерів іти і за мажоритаркою, і за партійним списком створює для влади справжню загрозу програшу навіть в омріяній мажоритарці. Понад те, узгодження опозицією кандидатур зводить нанівець озвучений Романом Забзалюком план з висунення від влади псевдоопозиційних кандидатів у Західній та Центральній Україні.
По-друге, у влади з’явився легальний привід для зміни закону. У січні цього року ПАРЄ порекомендувала українській владі зменшити прохідний бар’єр та скасувати заборону на участь блоків партій у виборах ще до проведення наступних парламентських виборів.
І, зрештою, по-третє – справжня електоральна катастрофа Партії регіонів. Навіть зараз соціологи фіксують втрату нею першої позиції у передвиборчих рейтингах. І це в ситуації, коли влада перебуває у виключно сприятливих інформаційних умовах. А що станеться, коли опозиціонери дістануть можливість агітувати проти партії влади в регіонах, коли вони зможуть хоча б у рамках своєї квоти виступати на телебаченні – місцевому та центральному, коли вони проводитимуть кампанію «від дверей до дверей»?
Перші симптоми того, що станеться, можна було спостерігати під час довиборів у органи місцевого самоврядування у Київській, Вінницькій, Житомирській областях. Влада або з тріском програє, або змушена буде задіяти «мукачевський» сценарій. Отже, пошук прийнятної «стратегії успіху» для Банкової є актуальним як ніколи.
Безумовно, в ситуації, що склалася, найоптимальнішим сценарієм для влади є перенесення виборів на 2015 рік, про що час від часу відбуваються санкціоновані самою ж владою витоки інформації. Але такий розвиток подій є одночасно і найнебезпечнішим для Банкової, оскільки може мати одразу два катастрофічні для неї наслідки – жорстку реакцію Заходу (до запровадження санкцій) та соціально-політичний вибух в країні (оскільки в такий спосіб населення позбавлять можливості легітимно змінити ситуацію в Україні).
Скасування ж результатів виборів через неконституційну норму закону доволі сумнівне як з погляду аргументації, так і наслідків, оскільки це знищить рейтинг Партії регіонів, мобілізує опозиційний електорат, який вийде на нові вибори як на останній бій, а нова зима знівелює останні позитивні враження від Євро-2012.
Але з огляду на те, що виборче законодавство на парламентських виборах справді суттєво обмежує найбільш ефективні можливості здобути перевагу, не вдаючись до «бєспрєдєлу», ситуація для ПР здається майже безнадійною. Недарма в українських ЗМІ вже з’явилася інформація про те, що все ще керівник виборчого штабу ПР Андрій Клюєв поставив Банкову до відома про неможливість гарантувати не лише конституційну, а й навіть звичайну більшість у новій Верховній Раді.
Отже, на сьогодні для влади питання, міняти чи не міняти закон, риторичне. Вочевидь, спусковим механізмом для запровадження процесу змін стане рішення Конституційного Суду щодо норми про подвійне балотування. Як це буде зроблено – байдуже, це суто технологічне рішення. Найімовірніше, Верховна Рада не лише закріпить рішення КС, а й дозволить виборчим комісіям знімати кандидатів до виборів. Можливо, влада піде навіть на дозвіл брати участь у виборах блокам та зменшить прохідний бар’єр для партій до 3–4%. І це навіть не буде такою собі поступкою опозиції, позаяк одразу ж зламає вже досягнуті домовленості в опозиційному таборі. Лідери карликових партій забажають блоків та підвищення свого статусу. Суттєво ускладниться процес формування партійних списків – ніхто не бажатиме випробувати долю в округах. На мажоритарці опозиція втратить чимало сильних кандидатів.
А справжнє полювання, що вже сьогодні влаштували «Фронт змін» і БЮТ на УДАР, лише ілюструє, на що саме перетвориться кампанія, якщо будуть зруйновані хисткі домовленості, та ще низка опозиційних партій отримає ілюзорну надію самим потрапити до ВР. Поза сумнівом, що в цьому випадку про домовленості в округах теж доведеться забути. Крім цього, влада здобуде можливість за допомогою кількох технологічних проектів запустити псевдоопозиційний чи зовні нейтральний політичний проекти. Усе це суттєво збільшить можливості влади в новому парламенті.
Але натомість нині ситуація виглядає інакше. Влада власними зусиллями загнала себе у становище класичного цугцвангу, тобто, коли будь-яка дія або бездіяльність все одно призведе до погіршення ситуації, інакше кажучи, «робити не можна і не робити не можна». Нині перемога влади можлива лише за умови серйозних порушень. Але саме фальсифікація виборів є тією «червоною лінією», за якою починаються санкції ЄС. Крім цього, в ситуації «відкладеного гніву» фальсифікації зроблять неминучим політичний і соціальний вибухи.
Вочевидь, за таких умов влада просто не зможе чисто виграти без допомоги опозиції. І впевненості в тому, що вона не отримає такої допомоги, немає взагалі. Якщо той самий Яценюк і БЮТ освятять нові зміни до закону, мотивуючи це черговими благими намірами, опозиція ризикує знову стати лише частиною втілення сценарію влади: в разі такого консенсусу ПАРЄ буде важко висувати якісь претензії до нового закону. Якщо опозиційні партії кинуться ловити свого журавля в електоральному небі, то наразяться на ризик укотре програти.