Алла Лазарева власна кореспондентка «Тижня» у Парижі

Віталій Кличко: Питання висунення єдиного кандидата вже в першому турі не зняте

Політика
11 Липня 2013, 16:52

Від редакції. Віталій Кличко провів у Парижі неповних два дні. У французької аудиторії він викликав більший інтерес, ніж Микола Азаров, який навідався туди тижнем раніше. Після конференції «Яке майбутнє для України», організатором якої був паризький Центр міжнародних досліджень спільно з Фундацією Роберта Шумана, Кличко відповів на запитання Тижня. Порівняння з попередніми інтерв’ю, зокрема й нашому виданню, засвідчує, що лідер УДАРу демонструє послідовність у загостреній обережності в поведінці та неконкретності, коли йдеться про мову, олігархію, програму дій його політичної сили у разі приходу до влади. Це наштовхує на думку, що за мету поставлено насамперед сподобатися більшості (причому не лише з-поміж протестного електорату), вочевидь, аби до весни наступного року таки стати найрейтинговішим кандидатом від опозиції, якого змушені будуть підтримати партнери по опозиційному табору. Будь-яка конкретика засвідчила б чітку позицію УДАРу в ключових для суспільства питаннях, а відтак могла б відвернути від цієї політичної сили частину потенційних прихильників і навіть ядерного електорату. Адже досі вони йшли за Кличком, але не через те, що приймають програму дій ударівців (як альтернативу нинішній безперспективній системі режиму Януковича), оскільки її як такої немає. Саме втрати підтримки, схоже, сьогодні найбільше й бояться в політсилі. Показовою у цьому сенсі стала відповідь Віталія Кличка на запитання про алгоритм досягнення змін у країні. На його думку, головне не програма, а люди, які її виконуватимуть. А після того вже традиційне: «у нас напрацьовані конкретні кроки перетворень, які ми втілюватимемо». Без конкретизації, про що йдеться. Справді, цим хибують й інші нинішні лідери опозиції, що, втім, свідчить лише про те, що суспільству, як і в 2004 році, знову наполегливо намагаються нав’язати «кота в мішку». Тож якщо Кличко прагне претендувати на альтернативу нинішньому режиму, то мав би відмежовуватися від відповідного образу.

За час перебування в парламентській опозиції ударівці також не усвідомили необхідності зміни олігархічної моделі економіки як одного з першочергових завдань політичної сили, яка претендує керувати країною після режиму Януковича. Зокрема, відповіді Кличка дали підстави засумніватися в усвідомленні ним і його соратниками пріоритетності вирішення цього завдання для розблокування розвитку країни. Альтернативне пояснення може бути хіба в тому, що він не наважується акцентувати на цьому до президентських виборів. Якщо так, тоді, можливо, він сподівається стати найприйнятнішою кандидатурою і для олігархів? Що цілком вписується в логіку його «сірого кардинала» Віталія Ковальчука (заступник голови УДАРу, керівник її Центрального виконавчого комітету), який свого часу висловлював сподівання, що «настане час – і еліти змушені будуть підтримати Кличка». Понад те, судячи з відповіді самого Кличка, він не зовсім розуміє різницю між багатими і навіть дуже багатими людьми, великими підприємцями та олігархами. Визначальна відмінність останніх – паразитування на наявних у державі активах за сприяння адміністративного ресурсу та впливу на правлячі режими, а не розвиток бізнесу як такого.

Ухилився лідер УДАРу й від прямої відповіді на запитання про можливість підтримки кандидатури на посаду мера Києва від опозиції олігарха Петра Порошенка, відомого своїм відвертим політичним пристосуванством (співзасновник нинішньої Партії регіонів, один із лідерів «Нашої України», міністр в уряді Тимошенко й Азарова). Не заперечивши такої можливості, Кличко фактично дав зрозуміти, що теоретично допускає її.

Незмінним лишається і його зневажливе ставлення Кличка до проблем дискримінації української мови. Він і далі повторює, що «питання мови не на першому місці», й особливо не наполягає на необхідності скасування закону Ка-Ка, проти ухвалення якого позірно виступав рік тому. Цього разу відповідаючи на те, чи потрібно скасувати дискримінаційний щодо до української мови документ, він обмежився лише багатозначним «можна було б». На жаль, це свідчить про те, що Кличко не усвідомлює її ролі як єдиної основи для консолідації нації, подолання постколоніальної інерції та виходу України з орбіти впливу Кремля та його неоімперських концептів, що ґрунтуються на ареалі поширення російської мови як визначального цивілізаційного маркера.

У. Т.: Ви заявляли, що персонально не берете участі в акції «Вставай, Україно!», оскільки розпочався сезон відпусток і в них немає сенсу. Яку в такому разі тактику боротьби з владою ви пропонуєте на літній період? Чи просто нічого не робити?

– Якщо щось робити, то захід має дати максимальний коефіцієнт корисної дії. З одного боку, літо – сезон відпусток. З іншого – багато українців задіяні в сільському господарстві, їхня політична активність мінімальна. З цих позицій у другій половині червня, липні та серпні немає сенсу проводити акції, якщо ми хочемо мати максимальний результат. Політична активність, звичайно, зовсім зупинятися не повинна. Але що стосується масових заходів… Буде дивним, якщо на їх проведення витрачатимуться великі людські та організаційні ресурси, а приходитиме з об’єк­тивних причин не так багато людей. Тому влітку треба міняти формат спілкування з народом. І далі працювати.

У. Т.: Нещодавно Юрій Луценко заявив, що об’єднуватися потрібно не під вождя, а під програму змін для країни. Виборча програма УДАРу містить багато правильних речей, але там мало конкретики і немає алгоритму досягнення мети. Для програми, можливо, це й прийнятно. Але чи має ваша політична сила ширший покроковий план потрібних країні перетворень?

– Я з Луценком не зовсім згодний. Програма дуже важлива, але коли читаємо передвиборчі програми, наприклад, регіоналів або комуністів, то там можна знайти правильні речі. Програми будь-яких партій добре написані. Але найважливіше – люди, які реалізовуватимуть їх. На жаль, між декларацією та реалізацією намірів у нас в Україні велика прірва. Звичайно, ми маємо напрацьовані конкретні кроки перетворень, які втілюватимемо.

питання висунення єдиного кандидата вжев першому турі не зняте. Кандидатом має стати той, у кого буде найбільше підтримки.Це єдиний критерій

У. Т.: Чи готові назвати 10 членів вашої команди, які могли б обійняти найвищі державні посади в разі приходу вашої політсили до влади?

– По-перше, на цю тему зарано говорити. До президентських виборів ще два роки. По-друге, я впевнений, що ми повинні висувати спільного кандидата в президенти від усіх опозиційних сил. Це повинна бути людина, яка має максимальні шанси виграти в Януковича. По-третє, свою команду формую з людей, які відповідають трьом ключовим критеріям. Перший – бажання працювати, другий – професійні якості, а третя важлива складова – моральні якості.

У. Т.: Сьогодні у своєму виступі ви казали про проблему олігархічної моделі економіки, що гальмує розвиток суспільства та прирікає країну на відсталість і бідність. Що плануєте робити з олігархами? Як думаєте обмежувати їхній політичний та фінансовий вплив?

– Я не хотів би забігати набагато вперед. Прибираємо «якщо»! Олігархи, я сьогодні казав, також хочуть, щоб правила були незмінні. Це по-перше. По-друге, ми не повинні боротися, як у старі часи, за те, щоб не було багатих людей. Треба відштовхуватися від реалій. Люди, які працюють в Україні, мусять платити податки. Не виводити в офшори, а створювати додаткові робочі місця. Бути соціально відповідальними. Цього, на жаль, у нашій державі сьогодні немає. Фінансові можливості населення погіршуються колосально швидко.

Читайте також: Черговий УДАР. Чим Кличко може розчарувати Україну і Захід

У. Т.: На вашу думку, чи повинен ЄС підписувати Угоду про асоціацію з Україною, якщо Київ не звільнить Юлію Тимошенко?

– Давайте подумаємо разом. В Угоді про асоціацію є пункти, згідно з якими Україна бере на себе зобов’язання провести реформу судової системи. Уявімо, що угоду не підписано і Юлія Тимошенко у в’язниці в країні, де на владу ніхто не тисне, не наполягає на жодних реформах, не каже, що не повинно бути політв’язнів… І другий варіант: Юлю влада не випустила, але взяла на себе зобов’язання, підписавши документ, провести реформи, й ключовими складовими тих перетворень є забезпечення незалежності судової системи, докорінне реформування правоохоронних органів. І все це контролюють як опозиційні сили всередині країни, так і іноземні спостерігачі, перед якими влада взяла зобов’язання. Давайте вибирати, який шлях є найменш болісним і для країни, і для Юлії Тимошенко.

У. Т.: У разі проведення виборів мера в Києві цього року що може змусити вас відмовитися від участі в них? Адже така відмова суттєво додасть шансів провладному кандидатові?

– Передовсім ми вимагаємо, щоб вибори мера і Київради відбувалися одночасно. Бо якщо остання лишатиметься нелегітимною, столичний голова буде вимушений підписувати нелегітимні рішення. Це принципове питання. Але влада не хоче проводити вибори до Київради тільки тому, що антивладні настрої в місті дуже критичні для неї і нова Київрада була б сформована на 90% з опозиційних політсил. Влада це розуміє і в жодному разі не хоче виборів.

У. Т.: Чи допускаєте ви можливість підтримки опозицією і, зокрема, УДАРом кандидатури Петра Порошенка на виборах мера? Адже він не надто відповідає визначенню «опозиціонер».

– Повторюся: перш ніж підтримувати ту чи іншу кандидатуру на виборах, треба, щоб вони були призначені. А то перегонів у нас немає, а кандидатур – не вистачає пальців на обох руках, щоб усіх полічити. Спочатку вибори, а потім підтримка кандидатів.

У. Т.: Під час виступу на сьогоднішній конференції ви сказали, що Україні бракує незалежних та неупереджених суддів. Як пропонуєте забезпечити цю незалежність суддівського корпусу?

– Потрібно, щоб їх обирали на посаду, а не призначали. Сьогодні українська судова система – закритий клан. Довічні посади, призначення з використанням усіх важелів адміністративного ресурсу… Це треба змінити.

У. Т.: УДАР і ви особисто виступали проти ухвалення торік мовного закону Ківалова – Колесніченка. Чи підготували ваші депутати законопроект на його скасування?

– Ми робитимемо все для того, щоб закони, які не відповідають інтересам суспільства, а тим більше роз’єднують його, були скасовані. На сьогоднішній день проблема мови в людей не на першому місці. Українців насамперед цікавлять питання роботи, заробітної плати, високих цін, соціальних стандартів, пенсій… Мовне питання не стоїть аж так гостро. Але деякі політики навмисне розпалюють ворожнечу між людьми, щоб отримати політичні дивіденди. Це розколює суспільство.

У. Т.: Але чи вважаєте ви, що закон треба скасувати?

– Я вважаю, що цей закон можна було б скасувати.

У. Т.: Чи доводиться вам чути під час спілкування із західними політиками запитання про співпрацю УДАРу з ВО «Свобода», якому з допомогою лобістів української влади в Європі сформовано не зовсім позитивний імідж?

– Мені не ставили такі запитання. Нас об’єднує боротьба проти нинішнього режиму. Ми різні політичні сили, у нас різні програми, різні платформи, різний виборець. Але об’єднуємо зусилля з метою перезавантаження системи влади в Україні.

У. Т.: Ви підтримуєте ідею Тимошенко про похід на вибори 2015-го трьох опозиційних кандидатів. Чи такий єдиний кандидат має бути узгоджений ще перед першим туром?

– Я вважаю, що питання висунення єдиного кандидата вже в першому турі з порядку денного не зняте. Думаю, навесні наступного року можливо буде визначитися з цим й опозиційним силам вдасться висунути такого кандидата. Кого саме? Того політика, який має найбільше шансів перемогти Януковича. Треба про це думати, про зміну влади в країні. Тому кандидатом має стати той, у кого буде найбільша виборча підтримка. Це єдиний критерій, найлогічніший.