Гість Ґете-Інституту, що підтримував організацію фестивалю MERIDIANCZERNOWITZ, доктор гуманітарних наук з літератури та музики, директор-засновник LiteraturwerkstattBerlin(Інститут літератури), ініціатор і керівник великих міжнародних проектів, таких як LiteratureExpressEurope2000, сайт lyrikline.orgі Берлінський поетичний фестиваль, Томас Вольфарт ділиться враженнями про захід та міркуваннями про роль поезії в сьогоденні.
Я надзвичайно щасливий, що мене запросили на фестиваль до Чернівців. І приїхав сюди з абсолютно відкритим серцем. Насамперед мене здивувало місто, тут практично немає зруйнованих будинків. Думаю, кращого місця для такого заходу годі й шукати. Ми зустріли поетів із кількох країн, міжнародні поєднання, як, скажімо, України і Молдови, виявилися несподівано цікавими.
Як організатор поетичного фестивалю в Берліні я знаю, наскільки важливо зробити поезію зрозумілою для всіх. Усвідомлюю, що це коштує надзвичайно дорого для вас і втілити це на 100% можливості немає. Але хотілося б, щоб перекладу було більше, тобто щоб дійство було зрозумілішим.
Поезія як мистецтво ближча до музики, її важливо чути. Саме звуковий і візуальний ряди визначають якість твору.
На фестивалі я відкрив для себе багато молодих імен. Звичайно, таких майстрів, як Сергій Жадан та Юрій Андрухович, у нас знають, проте було цікаво побачити молоде покоління поетів Східної Європи. Участь у цьому заході стала для них неабиякою нагодою. Єдине, що лишається незрозумілим, – хто і за яким принципом обирав авторів? Це не критика, це просто привід задуматися. Схоже, це вирішують директори та організатори фестивалю на свій розсуд.
Організовуючи фестиваль у Берліні, ми намагалися перенести поезію в площину естетики. Проводили майстер-класи з мистецтва перекладу поезії та її правильної інтерпретації. Скажімо, один і той самий меседж німецькою та корейською чи китайською мовами доноситиметься до загалу зовсім по-різному. Люди працюють над перекладами поезій три-чотири дні, потім ми показуємо це аудиторії. Пізніше виходять відповідні книжки та диски. Поєднуємо поезію з музикою, танцем. Презентуємо таку річ, як «довга поема» – твір обсягом 60–70 сторінок. Сцена для читання вподібнюється до театральних підмостків.
Ідея в тому, що поетичний твір, записаний на папері, тією чи іншою мірою подібний до нот, до партитури. І для того щоб оживити його, потрібен інструмент. Це може бути симфонічний оркестр чи рок-бенд. Найкращий інструмент – людський голос, який робить вірш живим.
Поезія – це душа. Слова, естетика, голос і тіло є оболонкою. Важливо вміти правильно передати цю душу з однієї оболонки в іншу. Ми організовуємо навчальні програми для дітей будь-якого віку. Заняття відвідують від 10 до 12 тис. учнів на тиждень, і це ще не межа!
Навіть якщо автор не вміє достатньо гарно прочитати свій твір, він є оригінальним у його виконанні. Це надзвичайно важливо для сприйняття і розуміння. Навіть якщо авторський вірш виконуватиме професійний актор, це не гірше, але не те… Утім, я переконаний, що хорошу поезію прочитати погано неможливо. Чесно кажучи, не знаю поетів, які не могли б виконувати на пристойному рівні свої твори. Авторське виконання – це завжди оригінал. Звичайно, якщо говорити про перформаційне читання поезії, то воно потребує більшої експресії, але це вже дещо інша тема. Ще одна важлива річ – мова тіла, яка фактично відтворює структуру вірша.
Митець має іти до глядача і безпосередньо давати йому те, що він робить. На цьому фестивалі я побачив величезну кількість молоді, можливо, студентів. Людей середнього віку небагато. Не знаю, скільки з них було журналістів… Але на всіх заходах, де я був, більшість аудиторії становлять самі поети. Говорячи про аудиторію, що маємо на увазі? Ми повинні усвідомлювати дві сторони поезії: поезія в книжці неізольована, незахищена, але виконання автором фактично представляє її. Вірш на сторінках збірки – це для мене, як я вже казав, партитура, що потребує інструменту – голосу. Зверніть увагу: авторських книжок продано лише кілька штук, але яка величезна аудиторія зібралася послухати живі виступи! Те саме нещодавно відбувалось із поп-культурою: потрібно було постійно давати концерти, іти просто до людей, адже ринок CD фактично вже не діє.
На сьогодні поезія стає все популярнішою. Знову-таки не йдеться про продаж книжок. Поезія базується на мові, вона є мистецтвом мови значно більше, ніж проза, адже остання – це насамперед розповідання історії. Спостерігаючи за поезією, можна побачити, як змінюється і розвивається мова, як слова набувають нових значень. Навряд чи англійській мові на користь її емпіризм і загальновживаність, але ж усі більш-менш говорять саме англійською.
Поезія здатна впливати на масову свідомість. Коли я бачив, як Жадан читав під музику свої вірші соціального спрямування і як молодь захоплено танцювала – це свято; ці ритмічні рухи тіла під веселе «Є, є, є!» – це реальна нагода відкрити свідомість, очі, розум! Усе це в силах поезії! Хоча, звісно, загалом такий вплив відбувається значно довше. Ще один приклад подібного впливу – Хамада Бен Амор, відомий як Ель Генерал (El General Tunissa), виконавець поезій на політичну тематику під реп, вважається натхненником Жасминової революції в Тунісі. Його було ув’язнено, але записи з виконанням поезій поширювалися в інтернеті й спричиняли шалений ажіотаж поміж підлітків. Люди використовували його тексти як гасла під час демонстрацій. Проте такі випадки поодинокі.
Торік на Берлінському фестивалі поети з Чилі й Німеччини влаштували цікавий хепенінг: кілька тисяч віршів розкидали з гелікоптера. Це було надзвичайно ефектно, такий собі дощ! Зокрема, в деяких людей старшого покоління на очах виступили сльози – вони пам’ятали, як із літаків так само кидали бомби, що руйнували їхні міста…