Десантно-штурмова рота (ДШР) 1-го ОБМП готувалася до бойового чергування в складі тактичної групи ЄС Хелброк в штатному режимі. До слова, ДШР-це підрозділ, який сертифікований відповідно до стандартів НАТО.
Довіка: Бойова тактична група ЄС- це формування сил швидкого реагування для проведення операцій щодо врегулювання кризових ситуацій під керівництвом ЄС. Створення бойової тактичної групи Хелброк почалося 21 листопада 2005 року. Назва походить від скорочень назв країн, які приймають участь. HelBRoC (Hellas-Греція, Bulgaria-Болгарія, Romania-Румунія, Cyprus-Кіпр).
Майдан
18 лютого 2014 року, коли силовики разом з «тітушками» пішли на штурм Майдану, морських піхотинців підняли по тривозі. Але командування спочатку їм не ставило жодних конкретних завдань. Дещо пізніше, їм повідомили, що вони повинні не допустити провокаційна аеродромі в Симферополі. В той час в Криму у всьому інформаційному просторіяк жупел антиукраїнської риторики використовувалися російські пропагандистські штампи про «Правий Сектор», «боєвіков с Майдана».
Наступного дня надійшов наказ їхати в Київ і охороняти казарми та склади зі зброєю та технікою Президентського полку, щоб їх не захопили злочинці, які могли скористатися подіями на Майдані, і не допустити щоб ця зброя потрапила у вільний доступ.
Але цього разу потрапити до Києва їм не судилося. Морські піхотинці розмістилися у військовій частині у Василькові. Серед людей на Майдані з’явилися чутки, що туди прислали армійський спецназ для зачистки Києва від революціонерів.
Необхідно зазначити, що у багатьох «чорних беретів» родичі та друзі знаходилися на Майдані. Тому серед них ніхто і не збирався виконувати зачистку Майдана, якби такий наказ і дали. Майже одразу вони були заблоковані Самообороною та активістами «Правого Сектору».
Командування, яке прислало їх сюди, самоусунулося від будь-якої відповідальності. Довелося їм самим домовлятися з майданівцями. Часом емоції превалювали над здоровим глуздом, одні були впевнені, що режим Януковича пішов на залучення армії для розгону Майдану, а інші ніяк не могли доладно пояснити мету свого перебування в цій військовій частині, адже командування гралося в мовчанку.
Протестувальники хотіли, щоб військові здали їм зброю, ті ж відповідали рішучою відмовою, адже за це передбачена кримінальна відповідальність. Довелося залучати ГО ветеранів Союзу морських піхотинців, і вже під вечір 21 лютого військову частину у Василькові було розблоковано.
Морські піхотинці поверталися до Криму … Звичайно, що настрій в них був нікудишній, адже протестувальники були дуже озлоблені після вбивств на Майдані і звинувачували хлопців в співпраці зі злочинним режимом Януковича.
Кримські події
22 лютого бійці ДШР прибули в Крим і відразу ж відбули на полігон в місті Старий Крим в 25 км від Феодосії (місця свого постійного дислокування).
28 лютого до них надійшла інформація, що біля будівлі Верховної Ради Криму в Сімферополі відбулися серйозні сутички між громадянами з проросійською позицією і кримськими татарами. Пізніше їм стало відомо, що це бійці російського спецназу, яких тоді називали «самообороною Криму», захопили цю будівлю. На той момент, як вважають морські піхотинці, будівлю Верховної Ради ще можна було взяти штурмом і завадити розповсюдженню сепаратизму на півострові. Чорні берети отримали завдання взяти під свій повний контроль аеродром в місті Кіровськ.
Побувши там деякий час їх знову повернули до постійних місць своєї дислокації в Феодосії. В той час відбувалася повзуча окупація Криму, російських солдатів прибувало все більше і більше. Напруження було дуже великим. «Чорні берети» слухали радіопереговори 810 бригади морської піхоти Збройних Сил Російської Федерації. З них їм стало зрозуміло, що відбувається збройне захоплення території України. Але жодних команд по наведенню конституційного порядку не надходило. Українські морпіхи, які дуже добре знали можливості російських колег, були впевнені, що при швидкому реагуванні вищих командирів, вони могли блискавично зреагувати.
Неподалік своєї частини вони спіймали росіянина-морського піхотинця, через це до них відразу приїхав російський генерал, який почав переговори з їх командирами, щоб відпустили цього «заблудшого». Як показали подальші події на Сході України, в багатьох російських військових серйозні проблеми з географією.
2 березня стало відомо, що в Керчі, де базувався 501 батальйон морської піхоти дуже серйозні проблеми. Більшість військовослужбовців були місцевими вихідцями і не бажали продовжувати службу в українській армії. Хоча слід зазначити, тут також були військовослужбовці, які до останнього трималися, зберігаючи вірність присязі, даній народу України.
Події наступних днів лише погіршували загальну ситуацію, українські військові частини здавалися одна за одною.
Бійцям повідомили, що їх частину будуть штурмувати. Військовослужбовці1 ОБМП відразу провели загальні збори, на яких вирішили, що будуть оборонятися. Хоча безумовно, серед них також ширилися сепаратистські настрої, мовляв як це стріляти в братів, навіщо воювати за політиків.
Українські вояки отримали боєкомплект. Офіцери підрозділу теж розділилися в своїх думках щодо цих подій. Кожен сам вирішував свою долю, відповідно до власного розуміння військової честі, совісті та почуття обов’язку.
Президент Росії Путін повчав своїх «іхтамнєтов» як треба захоплювати українські військові частини-потрібно лишень пропустити вперед «народ Криму», а російські «ввічливі джентльмени» будуть ховатися за БТРми, а якщо хтось відкриє вогонь по цим особам, то заявити на весь світ про злочин української влади проти мирних людей.
Морпіхам не довелося довго чекати гостей, вони прибули дуже швидко і з великим завзяттям взялися переконувати українських вояків перейти на службу «народу Криму», адже скоро приїдуть «правосєки» і зроблять з ними те, що зробили з Беркутом на Майдані-спалять живцем. Місцеві жителі фанатично вірили в цю брехню.
Російські переговорники видавали дуже щедрі обіцянки, намагаючись перекупити якнайбільше чорних беретів, і хоч гірко це писати, але багато продалося, заспокоюючи себе відмовкою «а що дала мені ця Україна». Також для надломленості волі тих хто чинив спротив, спеціально запускалися плітки, мовляв, «ви нікому не потрібні, за Чонгаром стоять загороджувальні загони, які відразу вас заарештують».
Перебуваючи в постійному інформаційному вакуумі, при відсутності чітких і зрозумілих команд, морським піхотинцям було важко, але все-таки вони залишалися вірними присязі.
Незважаючи на те, що частина була заблокована, їм доставляли продукти харчування, а активісти з київського Майдану передали їм щити та каски. Кримські татари мабуть були першими волонтерами, в українському сенсі цього слова. Майже кожного дня, вони привозили їм гарячу їжу.
Для росіян, навіть після того як був проведений незаконний референдум,в політичному та міжнародному плані залишалася суттєва іміджева проблема, вона стосувалася морських піхотинців в Феодосії, які не збиралися здаватися. Штурми частини «народом Криму» теж не приносили особливих успіхів.
На той час український прапор висів лише у них та в тральщика «Вінниця». Окупанти справді не очікували такого розвитку подій.
Ситуацію вирішили на вищому політичному рівні, частину морських піхотинців, які залишилися вірними прапору України домовилися вивести на материк. Хлопці здали зброю і готувалися до виїзду.
«Штурм» російського спецназу
24 березня о 4 ранку російський спецназ провів циркову виставу щодо захоплення неозброєних українських морських піхотинців. Вони кинули під будівлю гуртожитку декілька світло-шумових гранат, намагаючись штурмуватияк в голлівудських фільмах про американський спецназDeltaForce.
Ледь-ледь минулося без летальних випадків з їх сторони, адже демонструючи свої навички штурму, вони кидали кішки у вікна, а потім зривалися і падали на асфальт, знову кидали кішки, знову падали. Словом «налякали» всіх, особливо своїх.
Один з БТРівзалетів на подвір’я, але не впоравшись з керуванням звалився в яму. Лише гелікоптер дійсно був дійсно грізним, постійно літав над частиною. Підготовка спецназу була поганенькою, якби в морпіхів була зброя і наказ знищувати ворога, то окупанти були б розбиті. До того ж, на той момент, в частині залишилися лише вмотивовані бійці, які не зрадили присязі.
До речі, коли росіяни захопили частину, то їх солдати намагалися вкрасти все, що можна було, мобільні телефони, оргтехніку, одяг, тощо.
Командир морських піхотинців Дмитро Делятинський та його заступник по роботі з особовим складом Ростислав Ілонков були взяті в полон і їх доля певний час була невідомою.
Після звільнення командирів,військові завантажилися в автобуси і виїхали, хтось плював їм в слід, радісно розмахуючи російським триколором, а дехто, і таких було не мало, витирав сльози розпачу,Україна залишала Феодосію ієдине що тут нагадувало про неї-прапор, морські піхотинці забрали з собою.
Служба на новому місці
Коли невідомі озброєні люди захопилиСлов’янськ, то українські військові впізнали в одному з терористів Ігоря Гіркіна (Стрєлкова), він неодноразово був присутнім при штурмах їх частини в Феодосії.
Спочатку морпіхи заїхали в Генічеськ, там і заночували, потім виїхали до Мелітополя, а згодом вилетіли до Києва, в ті самі казарми Президентського полку, в які вони не потрапили в часи Майдану. Всього до столиці вилетіло 137 морських піхотинців з 1-го Окремого батальйону морської піхоти.
З Києва вони переїхали до Миколаєва. Спочатку розмістилися хто де, адже місто не була готове до такого напливу військовослужбовців. Місцева влада, прості громадяни намагалися робити все можливе щоб облаштувати тих, хто з честю вийшов з Криму.
АТО
На Донбасі почалася війна, і підрозділ морпіхів почав готуватися до бойових дій. Спочатку вони відпрацьовували свої навички на блокпостах Миколаївщини разом з місцевим БТРо. З усіх хто вийшов зібрали одну ротно-тактичну групу (ртгр). Необхідно зазначити, що в квітні по Миколаєву ще ходили «рускіємарши», сюди ж приїжджав сумнозвісний Олег Царьов. Але місцеві патріоти досить швидко вичистили своє місто від вірусу «руской вєсни».
15 вересня 2014 року РТГР морпіхів була відправлена в зону АТО для виконання бойових завдань. Пунктом призначення було село Гранітне, Волноваського району. Як тільки чорні берети зайняли позиції, то сепаратисти відразу їх «привітали» обстрілом з РСЗВ «Град». Але це ніяким чином не вплинуло на їх бойовий дух. Навпаки, вони вирішили організувати оборону села по сучасним канонам ведення бойових дій. Гранітне було перекрито повністю для сепаратистів, їм не залишили жодної шпаринки, організували цілодобову патрульну службу. В місцях ймовірного проходу диверсійно-розвідувальних груп (ДРГ) противника влаштували засідки. Місцеве населення було дуже задоволене морпіхами.
Незважаючи на те, що ворожі ДРГнамагалися постійно прощупати оборону, чорні берети продовжували укріплюватися та вести розвідку. Сепаратистам, які наважувалися прорватися було дуже несолодко, вони постійно несли втрати. Хоч і було так зване «перемир’я», себто ворог постійно обстрілював їх з усієї наявної зброї, а українські військові не мали права використовувати артилерію.
Одного дня бойовики вирішили піти в відкритий наступ, вони почали щільно обстрілювати їх позиції з декількох напрямків, імітуючи наступ з різних сторін. На цей раз морські піхотинці вирішили з ними не церемонитися, а відразу вдарити по ним з усієї наявної артилерії. Перед цим були розвідані всі можливі напрямки наступу. «Боги війни» спрацювали на відмінно.Терористи були шоковані такою зухвалою відповіддю, їх колона бронетехніки ще довго палала під Гранітним. Потім справу довершила мінометна батарея морпіхів, і на цьому наступ терористів закінчився повною поразкою. Сепаратисти хаотично відступали, кидаючи своїх товаришів.
Через декілька днів за рішенням Генерального Штабу їх змінили підрозділи 72 ОМБр. Морпіхи передали їм всі свої позиції, засідки, розвідувальні дані. А їх самих відвели і вони залишалися в резерві сектора М.
Коли в 10-х числах лютого батальйон «Азов» пішов в наступ на Широкіне, то їм на допомогу кинули відділення чорних беретів. Інша їх частина стояла в Гнутовому, Талаковці, де вони несли службу разом з підрозділами 17 ОТБр.
Зараз десантно-штурмова рота проводить навчання новоприбулих мобілізованих.Адже маючи таку виучку, тренованість, досвід, вони можуть багато чому навчити.
ДШР може працювати разом з усіма підрозділами ЗСУ та НГУ, а також і з іноземними військовими.
Морські піхотинці постійно приймаю участь в багатонаціональних навчаннях серед яких RapidTrident, SeaBreeze, Широкий Лан та інші, де зарекомендували себе як високопрофесійний підрозділ, який здатний виконувати найскладніші завдання.