30 червня міжнародні гості-зірки Елтон Джон, гурт Queen і Адам Ламберт сколихнули фан-зону Євро-2012 у Києві. «Назвати причину, чому ми приїхали? Боротися зі СНІДом, – заявив гітарист гурту Queen Браян Мей напередодні концерту. – І ми не збираємось заробити на цьому». На превелике задоволення тисяч їхніх прихильників, вхід до фан-зони був безкоштовним, роздавали безліч упаковок презервативів, також безплатно. Таку благодійну акцію поп-ідолів провели в час, критичний для країни, яка посідає одну із перших сходинок у світі за швидкістю поширення цього захворювання. Нині майже 400 тис. українських громадян заражені ВІЛ – вірусом, який призводить до СНІДу. Це єдина європейська держава, окрім Росії, де епідемія продовжує стрімко поширюватися.
Серед митців і активістів Євро-2012 це питання наробило неабиякого галасу. На початку червня, ще до того, як пролунали перші свистки на стадіонах, нідерландська громадська організація AIDS Fonds звернулася з украй тривожним листом до президента Віктора Януковича, в якому повідомляла: щодня 58 українців заражаються ВІЛом і 7 помирають від СНІДу. За європейськими, та й навіть світовими стандартами, ситуація зі СНІДом в Україні катастрофічна.
З 2004 року Всесвітній фонд боротьби зі СНІДом, туберкульозом і малярією виділив Україні $316 млн – один із найбільших грантів у всьому світі. Однак аж ніяк не всі гроші дійшли до адресатів. Зі 170 тис. осіб, яким потрібна була антиретровірусна терапія (АРТ) у грудні 2010-го, менш ніж 23 тис. пройшли її курс. Такі самі показники й у М’янмі, котра отримала вдесятеро меншу суму, ніж Україна. Однак у той же час було зафіксовано 8 тис. 443 нові випадки зараження ВІЛом від початку року. Інакше кажучи, подальше поширення вірусу. І на сьогодні лише близько 16% хворих отримують потрібну допомогу.
Читайте також: Боротьба зі СНІДом = боротьба за права людини
КУДИ ПОДІЛИСЯ ГРОШІ?
Старі звички живуть довго. І багато хто вважає корупцію та нецільове використання фондових грошей головними причинами невирішених проблем. У березні Всесвітній фонд провів перший проект аудиту країни, в результаті якого було викрито розкрадання наданої ним грошової допомоги. Зокрема, такі порушення зафіксовані в головних її реципієнтів, а саме: в організаціях «Альянс-Україна» та «Всеукраїнська мережа. Люди, що живуть з ВІЛ». Окрім цього, у звіті наголошується на нецільовому використанні фондових коштів, що були витрачені на організацію надто дорогих тренінгів, реконструкцію приміщень і проведення тіньових і неконкурентних тендерів. Відповідно до звіту відкритий тендер «Альянс-Україна» на придбання мобільних клінік ґрунтувався на «специфікаціях транспортних засобів, які були менші, ніж потрібно, і які не могли функціонувати за призначенням». Це викривило критерії контракту на $500 тис., який зрештою не був укладений з найбільш конкурентоспроможним покупцем. В аудиті також наголосили на невиправданій політиці високої заробітної плати. Однак ці звинувачення відкидає Костянтин Перцовський, старший менеджер зв’язків із громадськістю «Альянс-Україна»: «Ми можемо припускатися певних помилок через брак досвіду. Але ми не розтрачуємо грошей фонду, в іншому разі Всесвітній фонд попросив би повернути їх. Ось і все. Так, наші заробітні плати високі, але це тому, що ми хочемо наймати найкращих фахівців».
Аргумент є не надто переконливим для іншої неурядової організації, яка бореться зі СНІДом і директор якої забажав залишитись анонімом: «Якщо ви порівняєте неприбуткові недержавні організації, які працюють у цій сфері, і престижну «Альянс-Україна», то заробітна плата може різнитись від 800 грн до 8000 грн для одних і тих самих посад. Це не має жодного сенсу. Загалом і, за моїми підрахунками, приблизно 30% грошей Всесвітнього фонду зникають за такими схемами, як оця». За словами директора, Всесвітній фонд може просто відмовитись надалі допомагати Україні, де ситуація, найімовірніше, не покращиться.
Читайте також: Україна припинила лікувати хворих на СНІД
НЕБЕЗПЕЧНА НЕОБІЗНАНІСТЬ
За ширмою корупції та розкрадання чужих коштів ядро проблеми, здається, приховується в глибших, фундаментальних питаннях. У квітні американська організація AIDS Healthcare Foundation (AHF) надіслала відкритий лист до Всесвітнього фонду, в якому зазначалося: «Спочатку епідемія поширювалась між так званими групами ризику, а саме: між наркозалежними, проститутками, геями, дітьми вулиці тощо. Але внаслідок браку доступу до засобів лікування, поширення ВІЛу не зупинилося, і зараз вірус загрожує всім верствам суспільства».
Результати останніх досліджень засвідчують, що близько половини нових випадків інфікування відбуваються через небезпечний секс між гетеросексуальними партнерами. Попри це, нещодавні опитування, проведені Українським інститутом соціальних досліджень, виявили, що лише 20% школярів віком від 15 до 17 років обізнані про шляхи поширення ВІЛу. У 2007 році про це знали 22% респондентів. «Саме брак інформації та обізнаності в українському суспільстві є однією з першопричин поширення вірусу. Наприклад, використання презервативів не асоціюється з безпечним сексом і задоволенням», – повідомляє координатор французького Червоного Хреста Сюзанна Мнацаканова.
Загальнонаціональні кампанії з профілактики є переважно рідкісним явищем, і безкоштовні презервативи важко отримати, оскільки їх найчастіше роздають у спеціально призначених для цього медичних центрах і гей-клубах. У Києві деякі з небагатьох центрів із перевірки на ВІЛ навіть закрили кілька років тому. Потрібно більше, ніж концерт Елтона Джона, щоб покращити обізнаність суспільства щодо ВІЛу і запобігти стигматизації хвороби та її жертв.
Читайте також: Краще помріть
СТИГМАТИЗАЦІЯ І ДИСКРИМІНАЦІЯ
Постійне відмежування так званих груп ризику і подальша стигматизація ВІЛ-інфікованих сприяє поширенню вірусу. Кількість наркозалежних у країні сягає близько 300 тис. Однак, попри це, така група не є найбільш вразливою: показник зараження вірусом імунодефіциту серед наркозалежних становить 22%. Постійна підтримка держави антинаркотичних заходів може запобігти випадкам інфікування. Утім, доступ до програми замісної терапії (ЗТ), яка допомагає крок за кроком зменшити залежність від наркотичних речовин, перебуває на дуже низькому рівні. Приблизно 6 тис. 400 осіб проходять ЗТ в Україні, що становить 2,1% загальної кількості наркозалежних. Експерти сподіваються, що суттєве зниження темпів поширення ВІЛу відбудеться тоді, коли принаймні 40–60% наркоманів пройдуть ЗТ.
Лорд Норман Фаулер є головним організатором кампаній із запобігання ВІЛу та зменшенню його негативних наслідків у Великій Британії. Ще у 1980-х роках він став ініціатором кампанії «Не помирайте через незнання», яка підвищила рівень обізнаності про ВІЛ ще на початку поширення епідемії. У квітні 2012-го, коли він відвідав медичний центр на вулиці Відпочинку, що на околиці Києва, він був здивований низькою частотністю застосування ЗТ в Україні, хоча в інших країнах ця програма виправдала себе.
Представники неурядових організацій неодноразово наголошували на їх постійній стигматизації з боку суспільства і дискримінаційному ставленні до них з боку поліції, адміністративних служб і навіть медичного персоналу. Часто накладаються виконавчі обмеження на діяльність громадських організацій, наприклад, на знищення інфікованих шприців, для чого потрібна спеціальна процедура. Деякі з них зупиняються лише на зберіганні шприців, які вони зібрали, замість того щоб виконати складні процедури утилізації. І, врешті-решт, зовсім перестають їх збирати.
Протягом багатьох років імпорт медикаментів та устаткування, наданих за грантом Всесвітнього фонду, обкладали податками. Держава не лише не платила за ліки, а й заробляла на цьому гроші та підвищувала роздрібні ціни. Лише 21 червня Верховна Рада скасувала податок на ці товари, тоді як у більшості країн світу це вже давно зроблено.
Щодо міліції, то вважають, що деякі правоохоронці безпосередньо причетні до наркоторгівлі. Вони чинять тиск на наркозалежних, які потребують ЗТ, і на соціальних працівників, яких вони вважають своєрідними конкурентами.
Представники громадських організацій зауважують, що лікарі та медсестри, коли працюють з ВІЛ-інфікованими пацієнтами і наркозалежними, не мають взагалі мотивації для роботи з ними. Олександр Лебега, відповідальний за проведення ЗТ в «Альянс-Україна», доволі цинічно висловлюється з приводу вимог лікарів у медичному центрі на вулиці Відпочинку, пов’язаних з прийомом більшої кількості пацієнтів: «Спочатку вони повідомили, що їм бракує місця – ми розширили приміщення вдвічі. Відтак вони попросили встановити відеоспостереження – встановили камери. Потім попросили збільшення персоналу – ми найняли більше людей. Нині вони говорять, що їм бракує медикаментів! Вони просто не хочуть приймати більше пацієнтів, оскільки це для них є додатковим тягарем. Їхня заробітна плата не зростає, і багато хто з них не хоче мати справу з наркозалежними, яких вони, можна сказати, зневажають».
«Насамкінець варто зазначати, що, незважаючи на кількість перерахованих грошей, обсяги проведених лікувань, рівень стигматизації інфікованих є тим самим бар’єром, який не дає змоги вирішити цю проблему, – пояснює Сюзанна Мнацаканова (вона проводить програму піклування за хворими на дому). – Те, що ми робимо, є спробою заповнити ту прогалину, з якою стикається чимало пацієнтів, а саме: межу між лікуванням і повноцінним життям. Людський чинник є важливим, але ми єдині, хто займається таким в Україні. Наша програма повністю фінансується грантами, наданими іноземними організаціями й урядами інших країн, тому ми можемо відвідувати обмежену кількість сімей. Мені шкода, що ця програма не є українською ініціативою. Буває, що пацієнти дивляться на мене і запитують, як так сталося, що французький Червоний Хрест піклується про них більше, ніж український уряд. І я не знаю, що їм відповісти».
Читайте також: Ведмежа допомога