Ви категорично виступаєте проти внесення змін до Конституції. Чому?
— Я категорично проти навіть обговорення суті, будь-яких пропозицій щодо змін, бо це змарнований час. Це намагання влади відволікти народ від сьогоднішніх проблем. А проблеми в нас дві. Жодних реформ — і Конституція тут ні при чому, їх можна проводити й на базі старої редакції — та наявність війни. Вона є і фактично, і юридично, хоча й не оголошена. У Конституції прописані два терміни: введення воєнного стану й наявність умов воєнного стану. Фактично про умови воєнного стану без його оголошення можуть сказати чотири органи: парламент, що ухвалює закони, зміни до законів або постанови, Кабмін, котрий приймає свої акти, президент, який приймає свої акти, і Конституційний Суд, що повинен дати оцінку цим актам. І з сукупності тих актів, які є на сьогодні, безпосередньо випливає, що в нас війна. Я про це казав ще влітку, проаналізувавши з півсотні нормативних актів рівня парламенту, президента й Кабміну. Там написано: воєнна агресія, окупація території, агресивний напад, воєнні дії. Хіба це не умови воєнного стану, коли і сам парламент, і президент, і Кабмін вживають термінологію, яка притаманна лише етапу війни. Плюс після того, як я пішов із Конституційного Суду, або мене пішли, мої колеги суддя Мельник і суддя Сліденко так само це розписали. На той час вони вже навели більше нормативних актів, близько ста, з яких випливає, що в нас умови воєнного стану.
Тому я не хочу, щоб хтось прикривався нібито якимись змінами, ігноруючи ситуацію, пов’язану з небезпекою для суверенітету й територіальної цілісності нашої держави. І всі розмови по суті на цьому тлі другорядні. Найперше ми повинні вирішити лише це питання. Сьогодні жодні зміни до Конституції, навіть найпозитивніші, — уявімо, що всі вони суперпозитивні, — все одно не можуть відбутися, адже в такий спосіб ми даємо карт-бланш Путіну. Якщо ми внесемо зміни щодо депутатської недоторканності та суддівського імунітету, а завтра відмовимо Путіну в конституційних змінах, а п. 18 так званої децентралізації — суто путінський, агресивно юридичний напад на Україну, то нам скажуть: а чому ви цю конституційну зміну провели, а цю ні. Дамба мусить бути без тріщин. Вона не повинна бути прорвана.
Читайте також: Віктор Шишкін: Будь-які зміни до Конституції України дають карт-бланш Путіну
Ви називаєте зміну Конституції втратою суверенітету. У чому втрата?
— Територіальна втрата суверенітету, те, що ми не суб’єкт міжнародного права, а об’єкт. Нам диктують умови. Згадайте, Чехія стала об’єктом, а не суб’єктом у 1937-му, її навіть не пустили за стіл переговорів щодо мюнхенської угоди. А зараз із ким ми сідаємо? І Путін сьогодні хоче вивести себе із цього процесу, хоче керувати ним, але не бути його учасником. Лише його маріонетки під назвою «ДНР» і «ЛНР» беруть участь. Але вибачайте, світ ніколи не вів переговорів із терористами, щоб іти їм на якісь кардинальні поступки. А ми їх фактично легалізуємо. Оце і є втрата суверенітету. Ми через мінський «договорняк» майже погодилися з втратою Криму, через нього виконуємо всі забаганки Путіна щодо якогось особливого, а фактично маріонеткового статусу (для нього, не для нас) на Сході України. Плюс якщо ми не суб’єкт, а об’єкт зовнішньої політики, то це також втрата суверенітету. І обстоювання прав своїх громадян, коли ми не можемо їх захищати на окупованих територіях Криму та Донбасу, також втрата. Це щонайменше три глобальні елементи, хоча їх можна нарахувати з десяток.
Чи є в суспільстві запит на зміну Конституції, чи це данина міжнародним зобов’язанням, а може, наявність тиску?
— І тиск, і фейк. Чому фейк? А що в сьогоднішній Конституції заважає дати більше прав органам місцевого самоврядування? Що? Те, що там є представник президента? Звузьте законом його повноваження до мінімуму й ним же максимально розширте місцеве самоврядування. Хоча воно й сьогодні розширене. Подивіться на практику засідання наших райрад чи облрад. Із чого починають нові сесії? З того, що приймають рішення про обсяг делегованих повноважень державним адміністраціям. Тепер питання: а чи можна їм узагалі не делегувати повноваження? Можна. То в чому проблема? Хто заважає? Якщо вже десь законом комусь розширено, а комусь звужено, поміняйте закон. А до чого тут Конституція? У ній, зокрема у ст. 144, написано, що всі додаткові повноваження рад регулюються законом. Оця навішана на вуха народу локшина, що без якихось там змін ми ні кроку вперед, справді фейк. На базі чинної Конституції, через законодавство можна проводити будь-які реформи. Питання — як знайти вихід? Якщо нормально виписати закон про місцеве самоврядування, можна знайти безліч виходів. Приберіть норму про те, що сесія делегує якісь повноваження держадміністрації, вона й не делегуватиме.
Наскільки великий зовнішній тиск на Порошенка щодо конституційних змін?
— Я думаю, що тиск є. Але, якщо він на нього реагує таким чином, що піддається, тоді він слабка політична фігура. Він президент чого? ЄС, Росії, Німеччини чи кого? У Конституції Пилипа Орлика є таке визначення: «Гетьман має поводитися доброумно». Красиве українське слово. Але я не бачив, щоб наш президент поводився доброумно.
До речі, хочу нагадати тому самому Порошенкові, щоб він почитав рішення КС 2000 року щодо намагань Кучми внести зміни до Конституції. Там було сказано, що зміни можна виносити на референдум, але спершу треба спитати в народу, чи хоче він їх. Тобто технологічно спочатку необхідно провести референдум і спитати в людей, чи їм потрібні зміни (тезово вказавши, про що вони будуть), а вже потім, виписавши їх, знову виносити на затвердження. З огляду на це в Порошенка повно козирів для боротьби із зовнішнім впливом на кшталт Меркель, Олланда, Путіна та інших: спитати свій народ, використати рішення Конституційного Суду, які вже були до цього, не тиснути на КС (так, як нині там приймають рішення, у мене немає жодного сумніву, що чиниться такий самий адміністративний тиск, як за Януковича), не робити із суддів підстилку, як це робить Порошенко.
Ви справді вірите в якісь секретні домовленості чи зраду з боку керівництва України?
— Я уникав би слова «зрада», якби йшлося лише про законопроект про зняття депутатської недоторканності чи суддівського імунітету, про намагання змінити розділ, що зветься судоустроєм. Я міг би критикувати суть. Але не тоді, коли мова про децентралізацію, у якій є знаменитий п. 18 про так званий особливий статус. Хоча дехто каже, що там такого не написано, але, по суті, йдеться таки про особливий статус певних регіонів Донбасу. Мало що там не використане одне слово. Це якраз і є намагання Путіна зробити маріонеткові держави, підконтрольні йому, на які він здійснюватиме протекціонізм, а фактично протекторат. Анексія Криму, тобто відірвані території, раз і протекторат на якусь частину два. І намагання це протягти через Основний Закон я якраз вважаю зрадою державних інтересів України.
Читайте також: Конституція як дишло
Чому в нас кожен президент прагне змінити Конституцію? Як провести реформу так, щоб залишити Основний Закон без змін бодай на десятиліття?
— А от це ментальність, яка вказує, що ми ще совки. Це ментальність генерального секретаря партії. Кожен хоче бути монархом. Або спадковим, або обраним, але монархом. Це візантійщина. Наші президенти в такому разі нічим не відрізняються від попередніх генсеків СРСР, кожен із яких писав під себе Конституцію.
Тим, хто хоче зайнятися реформуванням, я завжди радив і раджу взяти енциклопедичний словник, відкрити на слові «реформи» й прочитати десять разів, що під ними розуміється. Реформи — це кардинальна зміна якогось досі наявного стану або внесення до нього суттєвих змін. Сьогодні я взагалі не бачу в проектах жодних реформ. Якщо раніше називався Верховний Суд України, а зараз називатиметься Верховний Суд, то це реформа? Або якщо прокуратура була окремим розділом, а зараз вона йде окремою статтею в розділі правосуддя, але з тими самими повноваженнями, з тим самим генпрокурором, який є підвідомчим президентові й призначається вже не на п’ять, а на шість років, то це реформа? Я її не бачу. Реформа — це коли доктринально змінюються повноваження. От у 1996 році була реформа прокуратури, бо в неї забрали так званий загальний нагляд, який становив щонайменше 70% усього її навантаження. А зараз порівняйте повноваження прокуратури, які є в ст. 121, і те, що вони запропонували. Ті самі, але іншими словами. Понад те, вони розширені, і там прихована участь у слідстві, бо написано, що здійснюють організаційне та процесуальне керівництво досудовим розслідуванням. Я, наприклад, не проти, щоб прокуратура брала участь у слідстві, але кажу, що в цьому випадку то маніпуляція. А представництво інтересів держави було й лишається, підтримка державного обвинувачення також. То що прибрали? Хіба те, що тепер прокурор не виступає в інтересах особи. Дожилися. Державу прокурор захищає. А хто захищатиме покалічених? Кажуть, адвокати. А звідки сьогодні у фронтовика, який прийшов із війни без рук і без ніг, гроші на адвоката? Якщо те, що прокурор перестає захищати людину, — це реформа, тоді так, реформа… Але кому вона така потрібна? Що взагалі реформаторського? Як призначався суддя безстроково, так і призначається, як не обирався народом, так і не обирається. Ну у ВРЮ було 20 суддів, тепер 21. Ну записали, що тепер 11 обиратиме з’їзд суддів. Але це не реформа.
Невже не потрібна судова реформа?
— Проблема судової влади в її носіях, тобто в судовому корпусі. Як нам очистити судовий корпус і поставити гальма чи фільтри, щоб туди не потрапляли негідники? Але для цього зовсім не потрібні конституційні зміни. Ні в кого, у Конституції жодної держави не написано про такі механізми. Це механізми рівня закону, от і вводьте законом. Ввели ж вищу кваліфікаційну комісію. До цього була мережа, а тепер зробили одну. Щось змінилося? Кажуть, що нічого. ВРЮ двічі поміняли, зокрема й через закон очищення влади. Дуже змінилася її робота? Ні. Половина з тих, хто арештовував майданівців, і далі сидять у своїх кріслах. І чи поміняється щось після зміни Конституції? Ні, якщо ми не поставимо такі фільтри, щоб негідники не потрапляли. Але все це робиться на рівні закону, бо там є технологічні нюанси: як формувати комісію, яка буде судом над суддями, які вимоги ставлять суддям крім загальних. Для цього не треба писати новий Основний Закон. У деяких конституціях узагалі зазначено, що суддями можуть бути особи з юридичною освітою. І все. У нас значно більше. А решта регулюється законом. Навіть вимоги до юридичної освіти — це ж не Конституція виписуватиме, а закон. Тим більше що технологія запропонованих змін лише погіршує ситуацію.
Читайте також: Віктор Шишкін: «Треба ліквідувати соціалізм для чиновників»
Є шанс, що децентралізаційні правки не будуть прийняті? Переживши 31 серпня, суспільство мало час розібратися, про що йдеться. Здоровий глузд спрацює чи дотиснуть?
— Це трагедія нашого суспільства і влади. Днями КС знову прийняв висновок про зміни до Конституції, але у сфері судоустрою. Ті самі судді, що й раніше, знову розшаркалися перед Банковою. З огляду на це я не можу сказати, що буде мужність і в парламентаріїв. У якоїсь частини так. Я не говорю, що всі депутати погані, є стійкі, але їх меншість. Більшість обранців — боягузи. Вони пов’язані бізнесом, перебувають на кримінальному гачку, боязливо себе захищають. Звісно, що під тиском Банкової вони можуть проголосувати.
Якщо децентралізація й судова реформа на слуху, то про третю складову змін до Конституції, пов’язану з правами людини, якось не дуже говорять. Про що, власне, йдеться?
— У Конституції все прописано достатньо, навіть більше, ніж деінде. І гідність людини, і соціальна цінність людини, і поведінка державних органів. Ніхто не виконує. У тому то й річ, що спочатку треба навчитися виконувати Конституцію, яка є. Президент не гарант Конституції, як люблять казати, а гарант дотримання конституційних прав громадян і гарант дотримання Конституції. Це різні речі. Бо гарантом Конституції в Україні є тільки КС, він оцінює всі інші нормативні акти на предмет їхньої відповідності Основному Закону. Тому, якщо ти гарант дотримання Конституції, дотримуйся. Що робить твій Аваков, що робить твоя СБУ, чому арештовують патріотів? Що робить наш дорогий омбудсмен? Його робоче місце має бути нині в тюрмах і судах. А де він? Питання в невиконанні. Конституційна база закладена для всіх.
Якщо Конституцію все ж змінять, яка ймовірність, що ці зміни працюватимуть?
— Думаю, вони не працюватимуть. Буде фейк, але це буде перемога Путіна. І він тоді покаже всій Європі, що він такий самий серйозний гравець, як Гітлер у 1930-х роках. Про гітлерівський режим ми завжди говорили лише крізь призму Мюнхена. Але спочатку Гітлер увів війська в Рейнську область, яка була демілітаризована після Першої світової війни. Французи тоді не стали протестувати, і це окрилило його. Потім пішла Австрія, далі Чехословаччина, потім Польща, і почалося. Так от у Путіна в цьому випадку можуть розправитися крила, й одним із винних буде Порошенко, бо він не стоїть стіною на його шляху.