Президентські вибори в Україні та можливу перемогу Володимира Зеленського з початку осені 2018 року жваво обговорюють російські радикали. Один із них оприлюднив такий план дій: «Непогано було б підкинути Зеленському допомогу Кремля, а водночас підкинути допомогу правосєкам… Україна вибухне, і тоді можна буде реалізувати той шанс, який не був використаний у 2014 році… Федералізація України та возз’єднання русскіх земель». У цих диспутах бере активну участь, зокрема, Іґорь Стрєлков-Ґіркін та деякі інші активні персонажі «русской весны-2014».
Сценарій «русской весны-2» приблизно такий. Є версія, що Зеленський як президент неминуче ввійде в конфронтацію, по-перше, з націоналістами через принципові ідеологічні питання (радянська спадщина, вступ до НАТО, мова та релігія тощо); по-друге, з певними політичними та олігархічними колами через різні бізнес-інтереси; по-третє, з власним народом, якщо економічна ситуація в Україні значно погіршиться.
Крім того, Володимирові Зеленському як президентові неодмінно треба буде змінити склад Кабміну. Боротьба за міністерські крісла може призвести до руйнування вертикалі влади не лише в економічній та гуманітарній сферах, а й у силовому блоці. А обезголовлення армії, Нацполіції та інших правоохоронних органів стане смертельно небезпечним для подальшого існування держави.
Цікаво, що російська пропаганда вже вживає активних заходів із дискредитації окремих ключових військових в очах можливого майбутнього президента. Так, ведучий «Вестей недели» Дмітрій Кісєльов у програмі від 24 березня звинуватив особовий склад Головного управління розвідки Міністерства оборони України та його керівника у виготовленні підроблених бюлетенів на користь Петра Порошенка. Очевидні наслідки — зняття новим президентом керівництва Головного управління розвідки, паралізація його роботи, що в умовах очікуваної нової війни на Донбасі стане одним із фатальних факторів програшу України.
Мобілізаційна спроможність
Про те, що підготовка супротивником до реваншу на Донбасі ведеться пришвидшеними темпами, свідчить багато фактів. «Республіки», так само як і Крим, уже пройшли свою «точку неповернення» до України. В «ЛДНР» Рубікон перейдено у 2015–2016 роках, коли там запровадили паспорти власного зразка й замість гривні ввели російські рублі. Відтоді мешканцям «республік» систематично нав’язується думка про неминучість та необхідність війни з Україною.
Читайте також: Головна ударна сила Путіна
У «ДНР» та «ЛНР» щодо населення використовуються терміни «народ Донбасу» або «народ «Луганщини». Оці «народи», за версією сепаратистів, живуть: а) у районах, де навесні 2014-го проводилися референдуми; б) у межах Донецької та Луганської областей. Території цих областей, де збереглась українська влада, сепаратисти вважають такими, що перебувають «під тимчасовим контролем України». Керівництво «республік» повсякчас докладає зусиль до того, щоб долучати до різних соціальних, медичних, культурних проектів на рівні зі своїми «громадянами» мешканців «підконтрольних Україні територій». Відтак в уявленні мешканців невизнаних утворень стійко вкорінилася думка про неминучість «повернення» тих районів, над якими майорить український прапор.
Крім ідеологічного питання розширення «ЛДНР» має вагоме економічне підґрунтя. Сепаратистам відійшли території з мегаполісами, шахтами, великими підприємствами важкої промисловості. Але для самодостатності промисловості тієї самої «ДНР» не вистачає заводів, що залишилися по український бік. Крім того, «ЛДНР» потрібні сільські райони, щоб повністю самостійно забезпечувати себе продовольством, і порт Маріуполь для торгівлі виробами важкої промисловості з усім світом. Це щонайменше дасть змогу взагалі не залежати від дотацій із Російської Федерації. Звісно, це вигідно й Кремлю.
У разі успішної реалізації першого стратегічного завдання — «об’єднання народу Донбасу» — неминуче постане друге — «звільнення» Одеси, Харкова, Запоріжжя, Миколаєва тощо. Тож із відновленням активної фази бойових дій у разі досягнення стратегічних успіхів «ЛДНР» проект «Новоросія» буде одразу реанімовано.
Усі ці роки (з моменту завершення боїв за Дебальцеве в лютому 2015-го) збройні сили «республік» старанно вибудовувалися та зміцнювалися. Терористичні загони з допомогою російських інструкторів перетворилися на потужні військові з’єднання, добре озброєні, уніформовані та навчені. Вони побудовані за системою так званої трійчатки, яка була запроваджена в Червоній армії у 1919-му й досі використовується в Російській Федерації: після запровадження воєнного стану наявна армія за лічені дні чи навіть години легко та без втрати рівня боєздатності розгортається в три рази.
Читайте також: Росія-Литва: шторм, що насувається
Офіційно зарахування на військову службу в «ЛДНР» здійснюється на добровільних засадах. Приймаються добровольці віком 18–55 років, які відповідають усім медичним вимогам. З ними укладається контракт на один, три чи п’ять років. Фінансові умови служби для місцевих, особливо «роботяг», досить привабливі: 15–17 тис. руб. за місяць для рядових, до 30 тис. для офіцерів, тоді як, скажімо, лікарі в «ЛДНР» заробляють у середньому 8 тис. руб. Водночас для кадрових військових із Російської Федерації з огляду на всі ризики такі зарплати досить низькі.
Місцеві мешканці, з якими вдалося поспілкуватися, стверджують, що за п’ять років у збройних силах «ЛДНР» відслужило або й далі служить чимало чоловіків. Особливо тих, які колись працювали на збанкрутілих підприємствах. Більшість місцевих служать на солдатських та сержантських посадах.
Питання з офіцерським складом «ЛДНР» досі не вдалося вирішити остаточно. У «республіках» функціонують Донецький та Луганський кадетський корпуси, які готують курсантів для військових училищ. У Донецьку є загальновійськове командне училище, луганчани, за деякими даними, навчаються у військових вишах РФ, але новоспечені лейтенанти сепаратистів не спроможні замістити всі командні посади. Ще більша проблема зі старшим офіцерським складом. Тому значна частина командних посад заміщується офіцерами збройних сил РФ.
Читайте також: Die Welt: Повернення ядерних ракет
З осені 2018-го на території «ЛДНР» та Російської Федерації пожвавилися мобілізаційні заходи для поповнення сепаратистських сил. Так, 19 листопада 2018 року прес-центр Міністерства оборони України, користуючись даними Головного управління розвідки, заявив, що у всіх військових округах РФ відбулися збори з офіцерським, сержантським та рядом складом. На них було запропоновано вступати на вакантні посади в частинах 1-го та 2-го корпусів «ЛДНР». До участі в них було залучено вдвічі більше військовослужбовців, ніж зазвичай. Цілком очевидно, що за результатами цих зборів було складено вичерпні списки військовослужбовців Російської Федерації, які в певний момент мають влитися до лав військ «ЛДНР». Крім того, відпрацьовано плани доставки їх на територію «республік».
У березні 2019-го всі частини 1-го та 2-го корпусів «ЛДНР» провели командно-штабні тренування, метою яких була перевірка готовності до розгортання за рахунок мобілізаційних резервів. Під час перевірки мобілізаційної системи в «ЛНР» знайдено суттєвий недолік: чималої кількості резервістів не виявилося за місцем реєстрації. У зв’язку з цим у воєнкоматах, бригадах та батальйонах мали оновити списки приписного складу. Неважко припустити, що недоліки були усунуті й тепер у разі оголошення мобілізації війська сепаратистів отримають максимально можливу кількість резервістів.
Деталі мобілізаційного плану донбаської «трійчатки» на початку березня цього року оприлюднила танкістка «ДНР» Світлана Дрюк, яка перейшла на український бік. Вона заявила: «Якщо Кремль вирішить здійснити повномасштабне вторгнення в Україну, через чотири години на Донбас уведуть росіян, на яких уже оформлені документи, щоб видати їх за місцевих мешканців. Таким чином, на базі кожного полку «ДНР» буде розгорнуто по три російських полки. У масштабах усього Донбасу це близько 100 тис. солдатів».
Наявного в розпорядженні сепаратистів озброєння справді вистачить на 100-тисячну армію (див. «Чисельність населення, збройних сил та мобілізаційні ресурси «республік»). Слід також урахувати, що у випадку настання активних воєнних дій вони не матимуть проблем із боєприпасами, забезпеченням зброєю, продовольством, грошима. Усе це в необмеженій кількості доставлятимуть із території Російської Федерації. Єдиною проблемою може стати поповнення людських ресурсів у разі великих втрат, оскільки місцеві будуть вичерпані в перші ж дні війни.
Чим озброєні?
Озброєння військ «ЛДНР» сьогодні порахувати значно простіше, ніж особовий склад. Цим займаються як уповноваженні установи, передусім Головне управління розвідки, так і користувачі мережі інтернет. Розвідники здобувають інформацію власними силами: використовують агентуру, виявляють техніку за допомогою безпілотних літальних апаратів, збирають інформацію серед дезертирів, полонених, а також мирних мешканців «ЛДНР». Але отримана ними інформація здебільшого не оприлюднюється. В інтернет можуть бути викладені лише дуже загальні дані через, наприклад, «Інформаційний спротив» Дмитра Тимчука.
Читайте також: Сила і слабкість російського військового флоту
Інтернет-експерти аналізують відеоролики в YouTube, фотографії на різних ворожих медіа-ресурсах, а також у соцмережах. Це військові паради, навчання, передислокації (і взагалі будь-який рух вулицями міст та сіл), селфі на тлі бронетехніки тощо. Найточнішими є дані талановитого молодого львів’янина, який веде живий журнал feldherrnhalle. Ще в січні 2017 року йому вдалося зібрати фото- та відеоматеріали про 305 танків, 409 БМП, 82 БТР, 134 МТЛБ та 129 САУ 2С1, які перебувають на озброєнні в «ЛДНР». Станом на березень 2018-го дослідник, здійснюючи постійний інтернет-моніторинг, зміг довести наявність у 1-му та 2-му корпусах «ЛДНР» такої кількості техніки: танків — 410, БМП — 545, БТР — 99, МТЛБ — 181, САУ — 140. Ця інформація жваво обговорювалася в мережі й навіть викликала реакцію представників «ДНР», які, звісно, все заперечували.
Незабаром на іншому інтернет-ресурсі, російсько-сепаратистському, з’явилась інформація про кількість реактивних систем залпового вогню у «ДНР»: 69 «Градів», 10 «Ураганів», 5 «Смерчів», 6 «Буратіно».
На початку серпня 2018 року свої дані щодо озброєнь супротивника оприлюднила військова розвідка: 475 танків, 948 броньових машин, 762 гармати та міномети великих калібрів, 208 реактивних систем залпового вогню.
Крім того, з’єднання супротивника добре укомплектовані різноманітними системами протиповітряної оборони: лише в «ДНР» на озброєнні шість зенітних ракетно-артилерійських дивізіонів.
Якщо переглянути повідомлення «Інформаційного спротиву» (підготовлені українською розвідкою) про ситуацію в «ЛДНР» й брати до уваги лише факти (не зважати на «авторські» коментарі, часто недотепні та недолугі), то можна дійти таких висновків:
• артилерія супротивника систематично проводить масштабні навчання та бойову стрільбу «Єдиний день вогню», що тривають по кілька днів (тиждень) на місяць; відшліфовуються оперативне розгортання та вихід на передові вогневі позиції;
• постійно проводяться навчання з бойового злагодження бригад, батальйонів, рот та окремих екіпажів;
• здійснюються тренування частин протиповітряної оборони, які перебувають у постійній бойовій готовності;
• із 26 по 28 лютого на території «ЛДНР» проведено навчання органів управління та сил із питань ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, зокрема евакуації мирного населення, тимчасового розміщення постраждалих, виявлення та затримання розвідувальних партій супротивника; у навчаннях було задіяно 1-й та 2-й корпуси «ЛДНР», які відпрацьовували приведення у вищий ступінь бойової готовності, здійснення мобілізації та прийом резервістів;
• з кінця січня 2019 року командування супротивника різко активізувало ведення розвідки всіма наявними технічними засобами з використанням безпілотників, станцій радіотехнічної розвідки та оптико-електронних пристроїв; особлива увага приділяється виявленню системи управління та знаходження резервів Збройних Сил України на Авдієвському та Маріупольському напрямках; крім того, проводяться активні випробування із застосуванням новітніх російських систем радіоелектронної розвідки та радіоелектронної боротьби.
Ймовірний сценарій
Безпосередній план бойової операції проти Збройних Сил України може мати такий вигляд.
Офіційний привід для наступальних дій — захист «народу Донбасу» від негараздів, що насунулися на Україну (у прифронтовій смузі можуть бути вчинені будь-які провокаційні дії, які «забезпечать» збройним силам «ЛДНР» належну «юридичну» мотивацію для початку війни).
Здійснення мобілізаційних заходів із дотриманням максимальної таємниці. «Обезголовлення» ГУР Міністерства оборони України в цьому питанні було б цілком доречним.
Читайте також: Модернізація Збройних сил РФ: плани і реальність
Введення військ у зону бойових дій у стислі терміни (зважаючи на малу територію «республік», повну передислокацію можна буде здійснити за лічені години).
Антивоєнна пропагандистська робота серед особового складу частин Збройних Сил України, задіяних в ООС.
Утворення кількох місць прориву (зрада в частинах, диверсійні заходи або прямий наступ) на лінії оборони українських військ, що змусить частини ЗСУ відступити на велику відстань (або потрапити в оточення).
В успішності операції супротивника все вирішуватиме здатність верховного головнокомандувача України, тобто президента, та його силового блоку швидко й адекватно реагувати на загрозу.
Зрозуміло, що коли президентом лишатиметься Петро Порошенко, то реванш сепаратистів і російських терористів на Донбасі не пройде. Натомість Володимир Зеленський, як видно з його окремих висловлювань на військову тематику, взагалі не готовий до ролі верховного головнокомандувача.
Володимир Зеленський щиро переконаний сам і переконує своїх виборців, що домовиться про мир із президентом Російської Федерації. Водночас Владімір Путін та його оточення багато разів заявляли, що вважають воєнний конфлікт на Донбасі внутрішньою справою України, а відтак ні про який мир говорити не збираються. Натомість пропонують київській владі сідати за стіл переговорів із лідерами донецьких та луганських сепаратистів. Зрештою Зеленського можуть змусити саме до цього після проведення бліцкригу військ «ЛДНР» як керівника країни, що зазнала поразки.