Відшкодувати втрачене

Суспільство
22 Вересня 2020, 12:08

У власників житла, яке було зруйноване або пошкоджене внаслідок воєнної агресії Росії, знов з’явився шанс отримати грошову компенсацію від держави. Уряд виділив на це 20 млн грн, а 2 вересня цього року затвердив порядок, за яким Міністерство реінтеграції розподілятиме відшкодування. У Кабміні наголошують, що процес розпочнеться вже наступного місяця, бо для освоєння цьогорічних бюджетних коштів часу залишилося небагато.

Але більшість постраждалих і правозахисників, які займаються питаннями компенсації, висловлюють певний скепсис: на жаль, жоден наступний етап державницької політики не наближає їх до завершення епопеї. Наприклад, механізм отримання компенсації уряд затвердив іще торік, але за цей час не було створено спеціальних комісій, які видавали б постраждалим акти потрібного зразка. Бо, звісно, форму цих документів ніхто досі не затвердив, тому, швидше за все, документи доведеться створювати заново. Оскільки витрат на компенсацію торік у державний бюджет не було закладено, на місцях не поспішали виконувати розпорядження, не підкріплені реальними результатами. У 2020 році їх уже передбачили: власникам пошкодженого житла запланували виплатити понад 40 млн грн. Але вже влітку загальна сума значно схудла: на компенсації держава готова виділити тільки половину зазначених коштів. Суму визначатимуть, зважаючи на середню вартість житла: від 3 до 15 прожиткових мінімумів, але вона не може бути більшою за 300 тис. грн за одну одиницю всім власникам житла у відповідних частинах. Звісно, навіть якщо нарахувати мінімальні суми виплат усім, хто звернеться по допомогу, навряд чи виділених коштів вистачить, щоб заплатити за всі зруйновані й пошкоджені будинки та квартири. Тому ще торік чиновники попереджали: імовірно, програма потребує донорської допомоги міжнародних фондів.

 

Читайте також: Нові корпуси, старі проблеми

Для того, щоб спеціальна комісія розпочала роботу в кожному конкретному випадку, постраждалим необхідно надати в органи влади території, де розташоване житло, документ, що посвідчує право власності, й заяву на здійснення експертизи для отримання акту. Перелік тих, хто може сподіватися на державну компенсацію, далеко не всеосяжний. Житло має отримати пошкодження тільки після 14 квітня 2014 року. На відшкодування не претендуватимуть переселенці, житло яких зруйноване або пошкоджене на тимчасово окупованій території; люди, які оформили право власності на майно після його руйнації чи загубили документи й не змогли відновити їх через суд. Дуже сумнівно, що такі акти можна надати щодо житла, розташованого безпосередньо на місці бойових дій. Не зрозуміло також, чи підлягає компенсації житло, частково відновлене за допомогою місцевої влади або благодійних організацій. Бо за певних обставин попередню допомогу можна вважати своєрідною компенсацією, яка унеможливлює участь постраждалих в урядовій програмі. Найімовірніше, майже всі постраждалі потребуватимуть додаткової юридичної допомоги, щоб у кожному конкретному випадку надати всі можливі докази втрати або пошкодження майна. Ці «але» можна побачити й у трьох історіях, які Тижню розповіли власники зруйнованого житла в прифронтових населених пунктах Донеччини. Далі — пряма мова тих, хто має можливість подати документи на відшкодування збитків через воєнні дії на території України.

 

Валентина Ляшенко, селище Піски:

Цей двоповерховий будинок у Пісках ми з чоловіком будували понад 20 років. У ньому виросли наші четверо дітей. Відкладали копійчину до копійчини, але все одно будували довго — я працювала стрілочницею в Донецьку, а чоловік — водієм у радгоспі в Пісках. Ми отримали землю й почали будуватися. Діти поступово роз’їжджалися, а коли почалася війна, з нами залишилася тільки молодша донька. У 2014 році старша донька забрала нас до себе в селище Новогородське, де ми вже шість років орендуємо невеличку хату неподалік житла її родини.

 

 

Усі документи на наш будинок збереглися, але ми жодного разу не просили якоїсь компенсації. Бо взагалі поверталися в ті краї тільки один раз: перед новим 2015 роком, коли місцевим дозволили приїхати, щоб узяти щось із майна. Тоді наш будиночок був іще цілим і ми взяли найнеобхідніше. Але потім нам сказали, що його вже немає. Пряме влучання, пожежа — немає в нас більше свого житла. У Пісках не залишилося жодного вцілілого будинку. Я не знаю, як таке взагалі можливо, щоб влада нашого району, яка зараз перебуває в Очеретиному, зробила якісь акти… Хто туди зможе поїхати, щоб засвідчити, що будинок уже зруйнований? Звісно, ми не сподіваємося на повернення тих умов, які собі все життя намагалися створити. Адже наше селище вважалося «елітним», у ньому були дачні котеджі, а до нас часто приходили люди і просили продати будинок, пропонуючи тоді $65 тис. А зараз було б добре отримати хоч кілька тисяч: тоді змогли би купили тут, поруч із донькою, якусь халупку, щоб не довелося нам із чоловіком жебрати на старості років у приймах.

 

Читайте також: Безрадісне майбутнє Донбасу

 

Анатолій Карабаз, місто Авдіївка:

Ми майже отримали гроші за зруйноване житло. Майже. Бо один суд юристи, які надають безкоштовну юридичну допомогу, наче виграли. Але апеляційний скасував рішення щодо надання нам компенсації, бо, мовляв, мало доказів. Хоча подивитися на наш будинок, розташований в Авдіївці, можна хоч зараз. І на нашу чотирикімнатну квартиру, від якої вже нічого не залишилося. Влучили в неї у лютому 2017 року, увечері. Ми наче відчували — пішли всією родиною в гості до знайомих. Якби хтось залишився вдома, то серед живих його не було б.

 

 

Добре, що ми тоді завжди носили з собою всі документи, бо в пожежі, що спалахнула після обстрілу, не врятувалися жодні папери. Ми звідти забрали тільки килим, який мені подарували роботі на 50-річчя. Тепер він — єдине, що залишилося в нас із минулого життя. Повісили в чужому домі, міль годуємо. До нас потім приїжджали різні комісії, представники всіляких фондів, вони відчиняли двері й одразу ж їх зачиняли. Казали: «Тут усе зрозуміло!». Бо відремонтувати щось було неможливо: там потрібна дуже потужна техніка й великі гроші. Тим паче в нашому будинку це не єдина квартира, що зазнала руйнувань. До війни ми з дружиною жили в ній разом із донькою та трьома онуками. А зараз орендуємо житло теж в Авдіївці, але в безпечнішому місці, а донька поїхала до Бердянська. Тепер ми всі переселенці. Дружина зараз лікує онкологічне захворювання — дається взнаки багаторічна робота на шкідливому виробництві. У мене після пережитого стресу розвинувся інфаркт і я втратив зір. Тому самі ми навряд чи зможемо зібрати всі папери та здолати бюрократичне пекло для отримання компенсації. Хіба що нам знову допоможуть правозахисники та благодійники. 

 

Читайте також: Спільними зусиллями

 

Віталій Черняков, місто Торецьк:

У травні 2018 року під вечір у мій будинок, розташований неподалік шахти «Торецька», влучив снаряд. На той час у домі були я, мама, донька й маленький онук. Нас урятувало те, що всі перебували в інших кімнатах. Вибух був дуже потужний, снаряд влучив у стіну, зруйнував дах і дві кімнати, осколками посікло весь двір і хвилею знесло паркан. Більших руйнувань усього будинку вдалося уникнути завдяки тому, що снаряд влучив в одну, опорну, стіну, а три інші витримали. Це житло з п’яти кімнат своїм працівникам надав іще радгосп, його отримала моя бабуся, яка там працювала.

 

 

Відтоді в ньому жила вся родина. Загалом у цьому районі міста ніколи не було бойових дій, до лінії фронту звідти кілька кілометрів. Тому ми якось не переймалися щодо небезпеки ні вдома, ані на шахті поруч, де я працюю. Але відбувся той дивний «приліт». Одразу після обстрілу приїжджали з поліції та з шахти, був хтось від влади. Ситуацію офіційно зафіксували. Нам тоді допомогли відремонтувати будинок, щоб не залишити його взимку «розкритим»: дали цеглу, цемент, пісок, шифер і вставили вікна. Поки ремонтували, родина з малим жила в чужому домі, а я залишався на руїнах. Ми зареєстровані за цією адресою, але тільки зараз я знайшов час і гроші, щоб переоформити бабусину спадщину на маму. Думаю, нам повинні компенсувати збитки. Нехай хтось прийде й оцінить пошкодження. Хоча ми частково й відновили житло за допомогою різних установ і фондів, у будинку досі безліч тріщин. Шпак­люю їх, латаю, а вони все одно з’являються, бо через той вибух будинок дає усадку.