Суспільство

  ▪   Ганна Чабарай

Спільними зусиллями

Фото: Станіслав Козлюк
Пандемія COVID-19 стала новим викликом для систем охорони здоров’я, урядів та повсякденних людських звичок.
Матеріал друкованого видання
№ 16 (648)
від 15 квітня

Проте не для консолідованої частини суспільства. Шість років тому волонтери витягли на собі Революцію гідності та спорядили армію, коли почалася війна на Донбасі. Сьогодні цей механізм змастили й підштовхнули наїждженою дорогою. Малі та великі підприємства взялися купувати апарати штучної вентиляції легень (ШВЛ), яких гостро бракує в українських лікарнях; шити захисні костюми для медиків, які щодня стикаються з величезним ризиком зараження; годувати лікарів, стареньких та малозабезпечених.


Це потрібно, тому що держава сама впоратися не може. І вона це визнає. Зокрема, Міністерство охорони здоров’я (МОЗ) запустило кампанію #ПідтримуюЛікарів та закликає приєднуватися представників бізнесу й волонтерів. Вони збирають гроші на підтримку лікарів, які заразилися коронавірусом під час виконання своїх обов’язків. Також МОЗ співпрацює зі службами таксі, на основі даних медичних систем складає маршрути для підвезення лікарів на роботу. Ті ж таки електронні дані МОЗ дають мобільним операторам змогу верифікувати лікарів, щоб відвести їм безплатні хвилини для дзвінків.


Держава намагається латати дірки в турборежимі, хоч це і складно, адже багато структур живуть у вимірі неповороткої бюрократії, яка залишилася в спадок від СРСР. Наприклад, не секрет, що за останні кілька років рівень забезпечення армії дуже зріс, зокрема й завдяки техніці українського виробництва. Проте цей процес міг би бути легшим, швидшим і вигіднішим для всіх сторін за умови створення чіткої стратегії співпраці з приватними підприємствами, які цю техніку розробляють.

 

Читайте також: Бацила неспокою. Що українці думають про загрозу COVID-19 і спроможність влади їй протидіяти


«Сьогодні державно-приватне партнерство відбувається так: є правила взаємодії постачальника й держави, які були розроблені дуже давно. За радянської влади держава виступала і замовником, і постачальником. Представники держави завжди перебували на державних військових підприємствах, взаємодія була системно відпрацьована. Зараз багато державних підприємств приватизовані, як-от «Кузня на Рибальському», інші належать до Укроборонпрому, але майже не працюють: із понад 200 підприємств діє менше ніж п’ять. Тому взаємодія зараз дуже складна. Немає стратегії. Держава розробляє систему стратегічної взаємодії всіх своїх підрозділів, і це закрита інформація. А приватні підприємства готують розробки на власний розсуд, виготовляють те, що можуть, а не те, що потрібно. Тому буває, що підприємці щось пропонують, а армія каже, що їй таке не потрібно», — розповідає Олександр Степура, генеральний директор компанії «Карбон», у яку входять підприємства «Скаетон» і «Роботенкс», що постачають в українську армію безпілотники та автозаправні комплекси.

Держава намагається латати дірки в турборежимі, хоч це і складно, адже багато структур живуть у вимірі неповороткої бюрократії, яка залишилася в спадок від СРСР


Якщо ж держава справді зацікавилася продуктом, то подальша взаємодія здається такою, наче вона бореться, а не співпрацює з постачальником, додає підприємець. «Держава не вкладає гроші в розробку. Так буває в багатьох країнах, але там, де економіка розвинена, є багато приватних підприємств, які можуть собі це дозволити. Бо військова техніка дуже дорога. Нашій державі спочатку слід дуже довго доводити, що якусь розробку можна використати у воєнних діях, а потім довго, а часто й безуспішно проходити різні бар’єри. Наприклад, ціноутворення. Сьогодні держава дозволяє робити націнку на матеріали не більше як 1% і на роботу не більше як 20%. Робота коштує недорого, а 70–80% вартості — це матеріали й комплектуючі, зазвичай зарубіжні. Коли вкладаєш $100 тис. у розробку продукту, то в цій системі ціноутворення ми будемо приблизно 15–20 років повертати собі вкладені гроші», — каже Степура. Водночас якщо техніку постачає іноземна компанія, то їй платять стільки, скільки вона скаже, не вираховуючи роботу кожного працівника, стверджує він. Видається, нібито українська держава підтримує іноземного виробника, а не свого.

 


Крім того, співпраця оборонної сфери з підприємствами часто залежить від конкретних людей на посадах, які останнім часом блискавично змінюються. «Якщо ми відпрацювали взаємодію з певними людьми, які побачили наше підприємство, пересвідчилися, що ми справжні й справді працюємо, — з нами починають взаємодіяти, ділитися стратегічними ідеями розвитку армії. Не встигли ми почати спілкуватися з певними персонами, як їх уже немає. Це не найбільша проблема, але вона забирає час. Приходять нові люди, і все починається наново», — розповів підприємець.

 

Читайте також: Природне походження, котики і причини високої заразності: огляд наукових статей про коронавірус


Ця проблема існує не лише в оборонній сфері, адже довгий час неписаним правилом для українського політичного життя було зруйнувати все, що набудували попередники, і починати спочатку. У таких умовах бізнесу складно будувати сталу співпрацю з державою, бо невідомо, хто прийде на посаду завтра. Лишається простір тільки для точкових приватних ініціатив: сьогодні на армію, завтра на боротьбу з COVID-19. Ситуація з пандемією максимально аполітична, тому складається враження, що й олігархи об’єдналися в спільній боротьбі: про свій вклад звітують Рінат Ахметов, Віктор Пінчук, Олександр Ярославський, Петро Порошенко, Юрій Косюк та інші. Проте не варто забувати, що то лише враження, адже за кожною із цих пожертв майже напевно стоїть політичний інтерес. Куди цікавіше спостерігати за меншими бізнесами, які оперативно реагують на проблеми конкретних лікарень чи категорій громадян, деякі з них роками допомагають армії. У нашій інфографіці (див. «Бізнес включається в боротьбу з COVID-19») зібрані далеко не всі бізнеси, ми не прибільшуємо й не применшуємо їхній внесок, лише показуємо, як можна об’єднуватися в боротьбі зі спільним лихом. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.