На тлі війни в Газі в усьому світі почастішали спалахи антисемітизму як у його ультраправих та ультралівих формах, так і в ісламістському варіанті. Однак у політичному й соціальному центрі також збереглися давні афекти та приховані образи щодо юдаїзму, які нині артикулюють переважно під соусом «критики Ізраїлю».
Водночас антисемітські стереотипи залишаються по суті незмінними протягом століть. Це демонструє, наскільки глибоко прихована чи відкрита ворожість до євреїв вкоренилась у свідомості сучасних суспільств. Її підживлює фундаментальна непевність, яка, наче тінь, супроводжує життя в умовах прогресивної сучасності. Прискорення темпу технологічних і соціальних змін, розпад традиційних соціальних структур та інші чинники, що роблять життя дедалі складнішим і заплутанішим, породжують контрреакцію — потребу в спрощеному поясненні світу.
Зазвичай воно виявляється в проєктивному призначенні винних, на яких покладають відповідальність за всі негаразди сучасного життя. Але що ж робить саме євреїв улюбленим обʼєктом таких сповнених ненависті проєкцій? Одна з причин — багатозначність єврейської ідентичності, яка не піддається чітким категоріям колективного впорядкування. Це розпалює крещендо підозр, — філософ Теодор Адорно називав антисемітизм «чутками про євреїв», — від яких лише крок до антисемітських конспірологічних фантазій.
Вартових однорідності дратує в єврействі те, що ядро його ідентичності неможливо визначити остаточно. Чи це «релігійна спільнота», як каже поширене кліше? Безсумнівно, так, але єврейська ідентичність не цілком підпорядкована релігії: серед євреїв багато атеїстів і агностиків, та вони не перестають бути євреями.
Можливо, єврейство — це нація? Очевидно, що ні; адже єврей цілком може бути стовідсотково патріотичним американцем, французом чи австралійцем і водночас залишатися не меншим євреєм, ніж, наприклад, ізраїльтянин. Можливо, євреї — це народ, етнічна чи культурна спільнота? Не в загальноприйнятому розумінні, адже в Ізраїлі живуть євреї з усього світу з фундаментально відмінними культурними традиціями, тому їхні життєві конфлікти між собою такі запеклі, як це лише можливо у відкритому багатоетнічному суспільстві.
Читайте також: Корені лівого антисемітизму
А на чому ж тоді базується держава Ізраїль? На релігії? Походженні? На памʼяті про спільну історію? На світських цінностях просвітництва й демократичних традиціях буржуазної революції? На соціалістичних ідеалах на кшталт тих, які відстоював ранній сіонізм? На західному принципі нації доброї волі? Усі ці елементи відіграють певну роль, але жоден повністю не визначає самоідентифікацію Ізраїлю. У єврейській державі тривають запеклі дебати, який із цих елементів більш чи менш визначальний.
Саме це відкрите питання ідентичності робить єврейство підозрілим в очах прихильників уніфікаційного мислення. І те, що Ізраїль ґрунтує свою державність на основі такої неоднозначності, також ставить під сумнів гомогенні моделі ідентичності інших націй. Страх розчинення й «розкладання», викликаний єврейством, цим прототипом гетерогенної сутності, завжди був живильним середовищем для антисемітського стереотипу.
Антисемітизм — подвійна спроба звільнитися від цього підсвідомого неспокою. З одного боку, антисеміт дивиться на єврейську багатозначність з підозрою та ненавистю. Чи це не вічно свавільний єврей, запитує себе антисеміт, перешкоджає утворенню однорідної національної спільноти чи іншого закритого колективу? Чи це не він, претендуючи на рівні права в національній спільноті, не розчинившись у ній повністю, несе в закритий колектив плутанину індивідуалістичного й космополітичного принципів?
А з іншого боку, антисеміти переконані, що неоднорідність єврейства — лише підступний обман, адже насправді це таємна змовницька однорідна спільнота, яка засуджує таку закритість інших народів і тому свідомо хоче їх знищити. Отже, антисемітизм проєктує власне прагнення до однорідності на нематеріальний принцип «єврей». А тоді, посилаючись на спотворений образ єврея як струнко організованого всесвітнього змовника, виправдовує реалізацію власного прагнення до уніфікації.
Отже, антисемітизм — атака не лише на євреїв, а й на сам принцип відкритого суспільства, який гарантує індивідуальність, плюралізм і різноманітність і не зобовʼязує індивіда до єдиної всеохопної колективної ідентичності. Для виживання ліберальних демократій цю атаку, яка нині відбувається з усіх ідеологічних напрямків, треба відбивати.