У будь-якого федерального каналу є своя зоряна година, коли обличчя ведучих сяють непідробною радістю, а голоси стають дзвінкими, як у піонерів на лінійці. Зазвичай це відбувається, коли черговий американський школяр розряджає обойму в однокласників. Тоді телезірки немовби внутрішньо підтягуються, в очах з’являється вогник мудрості («Нічого дивовижного, це закономірно!»), а в голосі – поблажлива інтонація, як колись у зачинателя антиамериканізму на радянському телебаченні Валєнтіна Зоріна («Ну що, з’їли? Отож-бо! А ще на нас гоните!»).
Антиамериканські нотки в політиці російської влади набули гучності й настирливості піонерського горна, коли на трон знову сів Владімір Путін. Повернення вічного президента ознаменувало відродження старої риторики, що видається молоді, яка не застала холодної війни, маренням недужого Кафки. А тим, хто спостерігав залізну завісу ще в робочому стані, такими звичними бачаться радощі держави від чергового масового вбивства у США, які виливаються на голови громадянам через федеральні канали.
Порівняно з часом, коли місце Путіну грів Мєдвєдєв, інтонація змінилася. Якщо раніше головною емоцією було: «Зате в нас такого немає», – то тепер в усіх повідомленнях про американські невдачі з’явилася нова грань: «Так вам і треба». Останню трагедію в Коннектикуті, що забрала життя 18 школярів, із російських екранів подавали в обрамленні новин про скруту американської економіки. «А чого ви хотіли, як у них усе навкруги валиться?» – немовби запитував ведучий, смакуючи інтриги заокеанських банкірів.
Торік у середині грудня Кафка взагалі переселився в Росію, де видав найкраще своє спільне з її можновладцями творіння – «закон Діми Яковлєва», який віднедавна забороняє віддавати хворих російських сиріт на усиновлення американським громадянам. Це стало відповіддю на «список Маґнітского» – влада США тепер має право відмовляти у видачі візи російським чиновникам, замішаним у скандалі довкола загибелі у в’язниці юриста Сєрґєя Маґнітского. Основний аргумент тих, що проголосували за «закон Діми Яковлєва»: усиновлені діти з РФ у Америці мруть як мухи з вини прийомних батьків, а тих навіть не сажають.
Тим, хто дивується ірраціональності цього кроку, слід мати на увазі: російська політика дедалі більше стає політикою однієї людини, поволі вбираючи в себе її особливості. Політикою образи й помсти. Саме вони визначили роботу судової системи, відправивши за ґрати спочатку Ходорковского, потім – дівчат із Pussy Riot. Образа й зведення порахунків прокралися в Думу, де провели успішну роботу з розпарламентаріювання активного опозиціонера Ґєннадія Ґудкова. Тепер настала черга зовнішнього ворога. Але якщо в радянські часи холодна війна мала пояснення, які, навіть не приймаючи, можна було зрозуміти, – насамперед необхідність для радянського режиму тримати людей у невіданні щодо справжнього стану речей у західних країнах, – то нині такого аргументу немає. Можливість безперешкодно їздити світом, доступ до величезних масивів інформації зводять нанівець усі спроби влади показати жахіття західного життя.
Нинішній антиамериканізм у РФ ірраціональний. Він не має відношення до США. Америка в сучасній російській пропаганді легко може бути взята в лапки, а сам цей антиамериканізм – служити умовним символом доморощених комплексів. Сьогоднішні антивашингтонські настрої є лише персоніфікацією множинних російських фобій. Головна з них – національна й державна гординя: «Не вказуйте мені, я сам великий!» Цей комплекс був характерний для Москви за всіх часів. Позиціонуючи себе як Третій Рим, вона завжди вимушена була доводити своє право на першість. Але воно не доводилось, а заздрість і ревнощі, базовані на почутті приниження, розквітали. Нині вони досягли критичної точки: США дедалі менше звертають уваги на Росію. Путін, як правитель ревнивий і заздрісний, сприймає нехтування ним украй хворобливо.
Тому влада в Кремлі вимушена вдаватися до незбагненних для здорового глузду кроків, щоб, як забута коханка, привернути до себе увагу об’єкта, а заодно й показати свою крутизну. Зрештою, дивне й нелогічне рішення заборонити усиновлення російських дітей американцями може постати в очах усієї світової спільноти не лише як владна дурість, а і як екстравагантна спроба продемонструвати цинізм крутих хлопців. Нехай на Заході скажуть: «Дивіться, ці росіяни навіть своїх хворих дітей не жаліють – з ними треба обережніше, краще їх не ображати».
Антиамериканське мракобісся в Росії
«Кузькину мать!»
Складається враження, що антизахідна риторика й антиамериканська істерія стають ледь не частиною російської сучасної традиційної культури і світосприйняття. Особливо, якщо зважати на те, що коли-не-коли Владімір Путін підживлює їх своїми публічними заявами, вдаючись до риторики часів холодної війни на кшталт виступу в ядерному центрі в Саратові, мовляв, США «гайки будут закручивать? Ну пусть закручивают, они дозакручиваются, что у них резьба лопнет. Что они с Сирией вытворяют, что будет со странами Магриба? Мы не будем разоружаться в одностороннем порядке. Это исключено!».
Антиросійські лабораторії
Після мітингів на Болотній площі у російському публічному дискурсі мусується тема так званої масонської змови супроти Росії. Можна почути твердження: «Россию втягивают в готовящуюся Третью мировую и в то же время стараются расколоть ее изнутри, устроив гражданскую войну».
Власне, мітинги опозиції мають призвести до дестабілізації ситуації в РФ. На сайті Russia FAQ з цього приводу можна прочитати: «Картина тут понятна, спонсирует оппозицию Америка, кто конкретно… думаю, что позднее эта информация всплывет, но можно предположить. Ведь в Америке существуют целые институты и лаборатории антироссийского толка, они под предлогами общественной деятельности спонсируют якобы общественные организации, выделяют денежные гранты».
Отрута для тіла і душі
У російській пресі й інтернет-просторі не вщухають численні дискусії щодо продовження військово-політичного протистояння між США та Росією, американців як «економічних експлуататорів світу», їхньої корумпованості та квазідемократичності, і всіх інших можливих найгірших людських рис. Америку з телеекранів звинувачують практично у всіх гріхах і бідах Росії, постійному зазіханні на мир, спокій та внутрішній лад РФ. Саме американці, виявляється, травлять росіян «водкой, демократией, наркотой, секс-революцией, прививками и вирусами». Всі охочі можуть ознайомитися з такою інформацією, зокрема, на сайтах «Темная сторона Америки» або у блогах на ЖЖ, вичитати про «огидну Америку».
Убиваючи газом російських дітей
Після ухвалення Конгресом США «закону Маґнітского» та російської відповіді у вигляді «закону Діми Яковлєва» новою темою, навколо якої нагнітається антиамериканська істерія, є «навмисне вбивство американцями російських дітей». На сторінці інформаційного порталу «Фонд «Русский мир» у заголовках майорить, що «американцы придумали новую забаву – травить газом русских детей». Найбільш розтиражованим в інтернеті є висловлювання сенаторки РФ Валєнтіни Павлєнко на телеканалі «Дождь»: «Нет ни одной больше страны в мире, в которой бы с постоянством погибали усыновленные дети, дети – граждане России. Дети погибают только в США».
Після такого не дивує, коли читаєш на ЖЖ, що російські шкільні вчителі вірять у те, що шкільне радіо, яке висить у кожному класі, – це «пристрій, за допомогою якого американці стежать за кожним присутнім у приміщенні». З такими повідомленнями у ЗМІ в це не так вже й важко повірити.